ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

28.02.07                                                                                           Справа  № 14/282

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого-судді Городечної М.І., суддів Юркевича М.В., Кузя В.Л., розглянувши апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради № 08-1812 від 10.11.2006 року (вх. № 1129 від 23.11.2006 року) на рішення господарського суду Рівненської області від 25.10.2006 року у справі № 14/282, за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Рівне, до Виконавчого комітету Рівненської міської ради, м.Рівне, про визнання права власності на павільйон-магазин, позначений літ. “А-1” з прибудовою “а” та вхідними ганками “а” та “а-1” та склад, позначений літ.”Б-1” з прибудовою “б” відповідно до плану Рівненського бюро технічної інвентаризації, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

за участю представників: від позивача -ОСОБА_2, від відповідача  - не з'явились.

Присутнім представникам сторін роз'яснено права та обов'язки передбачені ст. 22 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.10.2006 року у справі № 14/282 задоволено позов приватного підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Рівненської міської ради: визнано за позивачем право власності на павільйон-магазин з прибудовою та вхідними ганками, склад з прибудовою за адресою: АДРЕСА_1.

На згадане рішення відповідачем - Виконавчим комітетом Рівненської міської ради (надалі - Виконком) подано апеляційну скаргу № 08-1812 від 10.11.2006 року (вх. № 1129 від 23.11.2006 року) з доповненням до неї № 08-170 від 05.02.2007 року (вх. № 1260 від 07.02.2007 року), в якій останній просить його скасувати як таке, що прийняте за неправильного застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та за невідповідності висновків, викладених в даному рішенні, обставинам справи, і прийняти нове рішення, яким в позові підприємцю ОСОБА_1 відмовити.

Зокрема, в обгрунтування своїх вимог, Скаржник посилається на те, що  суд поклавши в основу свого рішення, рішення Рівненської міської ради від 25.07.2006 року НОМЕР_1 про надання позивачу в оренду земельної ділянки площею 309 кв.м. по АДРЕСА_1 для реконструкції павільйону-магазину «Товари для дому, саду, городу», не врахував того, що позивач не тільки самочинно здійснив реконструкцію даного магазину-павільйону, але й самочинно здійснив прибудову до нього, склад та ще одну прибудову, що не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки -реконструкція об'єкта, а не будівництво. Судом не правильно застосовано положення ч.ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України. Судом не враховано, що позивачем не подано суду жодних доказів погоджень служб міста на відповідність самочинного будівництва генеральному плану міста Рівне та місцевим правилам забудови.

У відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 1835 від 21.02.2007 року), позивач заперечує проти доводів апелянта та просить рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2006 року у справі № 14/282 залишити без змін.

Колегія суддів апеляційного суду дослідивши викладені в апеляційній скарзі доводи та заперечення другої сторони, матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

17.10.2006 року підприємець ОСОБА_1 звернулась з позовом до Виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання за нею права власності на павільйон-магазин позначений літерами «А-1»з прибудовою «а»та вхідними ганками «а»та «а-1»та склад, позначений літерою «Б-1»з прибудовою «б»відповідно до плану Рівненського бюро технічної інвентаризації, розташований за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України.

Даний позов задоволено оскарженим рішенням місцевого суду від 25.10.2006 року.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до договору НОМЕР_2 на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 16.08.2000 року, укладеному між підприємцем ОСОБА_1 та Рівненською міською радою, позивачу передано на підставі рішення міської ради від 04.07.2000 року НОМЕР_3 в оренду земельну ділянку площею 203 кв.м. для обслуговування павільйону-магазину «Товари для дому, саду, огороду»по АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено реконструкцію магазину-павільйону та складу, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 в місті Рівне, внаслідок якої до них здійснено прибудови з вхідними ганками.

За наведеного,  в силу ч. 1 ст. 376 ЦК України зазначені дії позивача слід вважати самочинним будівництвом, оскільки таке здійснено на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Рішенням Рівненської міської ради від 25.07.2006 року НОМЕР_1 затверджено проект землеустрою земельної ділянки на АДРЕСА_1 суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 для реконструкції павільйону-магазину «Товари для дому, саду, городу»та надано в оренду строком на десять років земельну ділянку загальною площею 309 кв.м. на АДРЕСА_1 для реконструкції павільйону-магазину «Товари для дому, саду, городу», в тому числі 203 кв.м. за рахунок земель, які надані в тимчасове користування суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 для обслуговування павільйону-магазину та 106 кв.м. за рахунок земель запасу житлової забудови міста.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України слід визнати за позивачем право власності на павільйон-магазин з прибудовою та вхідними ганками, склад з прибудовою за адресою: АДРЕСА_1.

Посилання апелянта на те, що місцевий суд визнавши за позивачем право власності на об»єкт, не зазначив в рішенні про те, що об»єкт збудований самочинно, тоді як в матеріалах справи відсутні докази про те, що реконструкція об»єкта проведена самочинно, є таким, що не заслуговує на увагу, оскільки не відповідає змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, так як судом було встановлено, що позивачем  проведено реконструкції об»єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 без відведення їй земельної ділянки під цим об»єктом для цієї мети, тобто здійснено самочинне будівництво в розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України.

Твердження апелянта про те, що відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України суд може визнати право власності на об»єкт самочинного будівництва за особою, яка здійснила самочинне будівництво за умови наступного виділення їй земельної ділянки під цей об»єкт, тоді як позивачу було виділено рішенням міської ради від 25.07.2006 року земельну ділянку під реконструкцію об»єкта, а останнім здійснено будівництво, а не реконструкцію, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про планування та забудову територій»під «будівництвом»слід розуміти і реконструкцію об'єкту містобудування, тобто судом першої інстанції правильно застосовано положення ч. 3 ст. 376 ЦК України.

Щодо посилання апелянта на те, що місцевим судом в порушення ч. 5 ст. 376 ЦК України не було з'ясовано чи не порушено у зв'язку з побудовою самочинно збудованого об'єкта прав інших осіб, то апеляційний суд вважає, що воно ґрунтується на неправильному тлумаченні відповідачем норми ч. 5 ст. 376 ЦК України, оскільки з комплексного аналізу даної норми та змісту всієї ст. 376 Кодексу, вбачається, що дана норма Закону підлягає застосуванню в разі вимоги власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудований об»єкт нерухомого майна, якщо він не вимагає знесення цього об'єкту особою, яка здійснила самочинне будівництво, про визнання за ним права власності на даний об'єкт, і не стосується випадків, коли визнання права власності вимагає особа, яка здійснила самочинне будівництво.

За наведеного, апеляційний суд вважає, судом першої інстанції зроблено правильний висновок щодо підставності заявленого позивачем позову та необхідності його задоволення в повному обсязі.

Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, зокрема, прийнято рішення без врахування того, що позовна заява не відповідає змісту вимогам п. 2 та п. 2-1 ст. 54 ГПК України, за не надіслання відповідачу відповідно до ст. 56 ГПК України додатків до позовної заяви, отримання ухвали суду про призначення розгляду справи на 24.10.2006 року, тобто за день до розгляду справи, то апеляційний суд вважає, що вони не заслуговують на увагу, оскільки в силу ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень норм ГПК України, які призвели до прийняття неправильного рішення.

Таким чином, рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2006 року у справі № 14/282 є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни.

У відповідності до вимог ст.ст. 49, 105 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 105 ГПК України,  Львівський апеляційний господарський суд,-  

              П О С Т А Н О В И В  :

1.          Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2006 року у справі № 14/282 залишити без змін.

3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4.          Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

5.          Справу повернути в господарський суд Рівненської області.

Головуючий-суддя                                                                     М.І.Городечна

суддя                                                                                             М.В.Юркевич

           суддя                                                                                             В.Л.Кузь