ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
14.03.07 Справа № 10/153/Б
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Михалюк О.В.
суддів Новосад Д.Ф.
Мельник Г.І.
розглянув апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву
на ухвалу господарського суду Чернівецької області від 16.01.2007р.
у справі № 10/153/Б
за заявою ВАТ «ЕК «Чернівціобленерго», м.Чернівці
до державного дослідного господарства «Центральне», м.Чернівці
про визнання банкрутом,
з участю представників :
від скаржника –Трембанчук А.А.
від ініціюючого кредитора - не з»явився
від боржника не з»явився
В ході судового засідання сторонам права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України роз”яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.
Боржник належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в зв”язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 16.01.2007р. у справі № 10/153/Б (суддя Ковальчук Т.І.) про банкрутство державного дослідного господарства «Центральне», м.Чернівці вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву до боржника відхилено.
Не погоджуючись з даною ухвалою скаржник –Державний комітет України з державного матеріального резерву подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадану ухвалу, посилаючись, зокрема, на те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено заявлені вимоги, оскільки такі підтверджуються належними доказами, а саме нарядами на відпуск матеріальних цінностей державного резерву на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998р. № 1953 по Чернівецькій області та актом звірки проведення розрахунків за отримані матеріальні цінності державного резерву згідно з договором про взаємні поставки від 01.02.1999р. № 201. Однак, як зазначає скаржник, судом був досліджений лише акт звірки, а наряди на відпуск матеріальних цінностей судом при винесенні оскаржуваної ухвали до уваги взяті не були.
Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 14.07.2006 р. за заявою ВАТ “ЕК “Чернівціобленерго” порушено провадження у справі про банкрутство ДДГ “Центральне” Буковинського інституту агропромислового виробництва УААН, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою підготовчого судового засідання від 14.09.2006 р. введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Іванова С.В.
У газеті “Голос України” за 20.10.2006 р. опубліковано оголошення про порушення справи про банкрутство боржника.
Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду Чернівецької області із заявою про визнання грошових вимог до боржника на суму 20202,95 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” конкурсні кредитори при зверненні до господарського суду із заявами з вимогами до боржника надають документи, що підтверджують ці вимоги.
З наданого кредитором суду першої інстанції акту звірки проведення розрахунків за отримані матеріальні цінності Державного резерву вбачається, що станом на 01.02.1999 р. боржник мав борг перед кредитором в сумі 20202,95 грн. за отримані на підставі договору про взаємні поставки № 201 бензин та дизпаливо.
На вимогу суду копію договору № 201 кредитор не надав, а тому умови і строки розрахунків по ньому суд оцінити не міг, зазначений акт звірки є єдиним документом, який свідчить про те, що станом на 01.02.1999 року борг уже існував і кредитор мав право звернутися з позовом про стягнення цього боргу. Окрім того, суд підставно дійшов висновку, що зазначений акт не можна вважати належним доказом заборгованості саме боржника перед кредитором з огляду на те, що, хоча він і скріплений печаткою ДДГ “Центральне”, однак у акті зазначено, що товар отримало повернуло підприємство Центральне НВО “Еліта”.
Судом підставно не прийнято до уваги посилання кредитора на Закон України “Про врегулювання заборгованості за бюджетними позичками, наданими державним та іншим сільськогосподарським підприємствам усіх форм власності і господарювання через обслуговуючі, заготівельні і переробні підприємства, та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) переробних підприємств агропромислового комплексу”, оскільки згідно зі ст. 6 цього Закону зобов’язано Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації разом з регіональними комісіями з питань проведення санації підприємств агропромислового комплексу, обласними державними податковими адміністраціями, органами Державного казначейства України за місцезнаходженням державних та інших сільськогосподарських підприємств усіх форм власності і господарювання, а також обслуговуючих, заготівельних та переробних підприємств, з якими такі сільськогосподарські підприємства уклали угоди на закупівлю зерна до державних ресурсів за державним замовленням (контрактом), внести у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом Міністерству аграрної політики України пропозиції про визначення переліку підприємств і відповідних сум заборгованості, що підлягають врегулюванню згідно із статтями 1 - 5 цього Закону.
Міністерство аграрної політики України приймає з урахуванням зазначених пропозицій за погодженням з Кабінетом Міністрів України рішення про врегулювання сум заборгованості згідно із статтями 1 - 5 цього Закону.
Доказів на підтвердження здійснення такого врегулювання щодо боргу на суму 20202,95 грн. кредитор суду не надав.
Безпідставними є посилання кредитора також на ст. 268 ЦК України щодо непоширення на зазначені вимоги Держматрезерву строків позовної давності.
Цивільний кодекс Української РСР (ст. 83) не містив положень про непоширення на вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, установленого ст. 71 цього Кодексу трирічного строку давності.
На час набрання законної сили п. 6 ч. 1 ст. 268 ЦК України, згідно з якою строк позовної давності не поширюється на вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов’язань, що випливають із Закону України “Про державний матеріальний резерв”, закінчився загальний трирічний строк позовної давності за вимогами кредитора до боржника, доказів переривання чи зупинення цих строків, реструктуризації заборгованості в установленому порядку кредитор не надав, відтак згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України положення цього Кодексу щодо строків позовної давності на вимоги кредитора не поширюються.
Окрім того, згідно з ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України у разі невиконання юридичними особами своїх зобов’язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов’язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.
Такий порядок передбачено Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пп. 15.1.1 ст. 15 якого встановлено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Таким чином, суд обгрунтовано дійшов висновку, що кредитором пропущено і строк давності, встановлений зазначеним Законом.
За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-106 ГПК України,-
Львівський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Ухвалу господарського суду Чернівецької області від 16.01.2007р. у справі № 10/153/Б залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя Михалюк О.В.
суддя Новосад Д.Ф.
суддя Мельник Г.І.