Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" липня 2006 р. Справа № 38/33-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретаріПарасочці Н.В.
за участю представників:
позивача | - | Хітрової О.М. |
відповідача | - | Братовченко М.А. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судового засідання № 9 апеляційного господарського суду у місті Харкові апеляційну скаргу позивача (вхідний № 2144Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 23 травня 2006 року по справі № 38/33-06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Сприяння" (місто Харків)
до Акціонерного товариства закритого типу Фірми "Харківспецавто" (село Васищево Харківського району Харківської області)
про укладення договору зберіганя
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 23 травня 2006 року по справі № 38/33-06 (колегія суддів господарського суду у складі: головуючого судді Жельне С.Ч., судді Хотенець П.В., судді ЗдоровкоЛ.М. ) в позові відмовлено повністю.
Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та на те, що висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Разом з тим представник позивача в судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить прийняте по справі рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. При цьому він зазначає, що господарський суд області належним чином дослідив усі матеріали справи та дав правильну правову оцінку обставинам спору. Разом з тим його представник в судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення їх уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія cудів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за яким встановив, що позивач має ліцензію серії АА № 549294, видану ДКЦПФР 1 серпня 2003 року на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Між сторонами був укладений № 2-С від 10 грудня 2001 року, відповідно до умов якого позивач здійснював ведення системи реєстру акціонерів відповідача.
Рішенням загальних зборів акціонерів відповідача від 1 вересня 2005 року, було затверджено замість позивача нового реєстратора акціонерів - товариство з обмеженою відповідальністю «Незалежний реєстратор «Аверс». Дату закриття реєстру було призначено на 18 жовтня 2005 року Вищевказаним листом позивачу відповідачем було направлено два примірники договору зберігання документів строком на п'ять років.
Зазначену пропозицію про укладення договору зберігання позивачем було відхилено через незгоду з вартістю та предметом договору.
Відповідно до абз. 4 п. 3.2.2 Положення про порядок ведення реєстру власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 60 від 26 травня 1998 року (надалі за текстом - Положення), «документи, які були підставою для внесення змін до особових рахунків зареєстрованих осіб та емітента, повинні зберігатися у реєстратора протягом терміну існування відповідного рахунку в системі реєстру та протягом п'яти років з дня його закриття». В абз. 6 п. 3.4 Положення передбачено, що «всі дані щодо особового рахунку та записів на ньому повинні зберігатися реєстратором протягом усього часу існування цього рахунку в системі реєстру та на протязі не менше трьох років з моменту його закриття». Згідно п. 8.18 Положення «реєстроутримувач», який здійснював ведення реєстру відповідно до договору про ведення реєстру, несе відповідальність за збереження протягом трьох років від дати передачі реєстру первинних документів, на підставі яких він здійснював зміни в системі реєстру.
Відповідно до умов п. 2.1.10 договору № 2-С від 10 грудня 2001 року емітент зобов'язаний у випадку закриття особових рахунків зареєстрованих осіб та/або емітента, укласти з реєстратором договір зберігання документів, які були підставою для внесення змін до цих особових рахунків, а також оплатити послуги реєстратора, пов'язані із зберіганням цих документів протягом п'яти років з дати закриття відповідних рахунків».
Згідно з п. 3.4 договору № 2-С від 10 грудня 2001 року «вартість зберігання, передбаченого п. п. 2.1.10., п. 2.1. ст. 2. договору, встановлюється у договорі зберігання, який сторони укладають у випадку закриття особових рахунків зареєстрованих осіб та/або емітента. В п. 6.3. договору сторони домовились, що припинення дії договору є однією з підстав закриття особових рахунків зареєстрованих осіб та емітента. В цьому випадку емітент до дати закриття реєстру повинен укласти договір зберігання, оплатити послуги по зберіганню та заборгованість за формування та ведення реєстру, якщо така заборгованість є.
18 жовтня 2005 року позивач направив відповідачу проект договору зберігання, відповідно до якого позивач надає послуги по збереженню інформації системи реєстру у документарній та електронній формі та документів, які були підставою для внесення змін до особових рахунків зареєстрованих осіб; вартість послуг по зберіганню за п'ять років складає 9030 гривень із розрахунку: зберігання інформації системи реєстру після закриття рахунків на електронних та паперових носіях за одну зареєстровану особу 0,50 гривень щомісячно, згідно тарифам на послуги реєстратора. Зазначену пропозицію відповідачем було відхилено через неузгодження сторонами вартості послуг по зберіганню.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу
України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ст. 1 Господарського кодексу України передбачено, що до спірного договору зберігання слід застосовувати відповідні положення Господарського кодексу України, оскільки між сторонами склалися господарські правовідносини і договір № 2-С від 10 грудня 2001 року є господарським договором.
Згідно ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Такі особливості викладені в статті 187 Господарського кодексу України, положення якої відсутні в Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. Тобто спірний договір зберігання не укладається за державним замовленням та в діючому законодавстві України немає закону, який би передбачав обов'язковість його укладання.
На думку місцевого господарського суду договір № 2-С від 10 грудня 2001 року також не містить положень про те, що договір зберігання повинен бути укладений за рішенням суду або інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду. Попередній договір сторонами не укладався. Договір № 2-С від 10 грудня 2001 року не може бути віднесений до попереднього договору, оскільки його умови не відповідають вимогам ст. 182 Господарського кодексу України, а саме він не містить істотних умов договору зберігання (ціни тощо).
За таких обставин та враховуючи, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, господарський суд Харківської області дійшов висновку про те, що договір зберігання не може бути укладеним за рішенням суду. Він повинен бути укладений за взаємним волевиявленням сторін.
Посилання позивача на абз. 4 п. 3.2.2, абз. 6 п. 3.4, п. 8.18 Положення про порядок ведення реєстру власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 60 від 26 травня 1998 року, суд визнав безпідставними, оскільки в них говориться тільки про обов'язок реєстратора (позивача) зберігати документи, які були підставою для внесення змін до особових рахунків зареєстрованих осіб і емітента, і ні чого не говориться про обов'язок емітента укласти з реєстратором договір зберігання та про вартість послуг по зберіганню. Так, відповідно до п.2.2.9 договору № 2-С від 10 грудня 2001 року, реєстратор також зобов'язаний зберігати документи, які були підставою для внесення змін до особових рахунків зареєстрованих осіб та емітента, протягом існування відповідного рахунку в системі реєстру та протягом п'яти років з дати його закриття.
Викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення немає, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Разом з тим матеріали справи свідчать про те, що господарський суд Харківської області належним чином дослідив усі фактичні обставини спору та надав їм оцінку у повній відповідності до норм чинного законодавства.
Досліджуючи наведені позивачем у його апеляційній скарзі твердження про неправильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права при прийнятті судового рішення по справі, колегія суддів вважає, що вони не обґрунтовані матеріалами справи та не засновані на нормах чинного цивільного законодавства. Позивач як під час вирішення спору в місцевому господарському суді, так і при розгляді апеляційної скарги, не навів належних та допустимих доказів порушення відповідачем його прав.
Проте відповідач підкреслює, що він дійсно не погоджується із умовами договору
зберігання, запропонованими позивачем. Враховуючи те, що запропонований відповідачем проект договору також не було прийнято позивачем, в даному випадку має місце переддоговірний спір стосовно укладення договору зберігання документів системи реєстру. Цей факт не спростовується і позивачем в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч.2 ст.649 ЦК України та ч.5 ст. 181 ГПК України, переддоговірний спір передається для вирішення до суду у випадку, якщо на це є згода сторін або це передбачено законом. Діюче законодавство не містить норм, які б регулювали вирішення переддоговірного спору у цьому випадку судом.
Стосовно згоди сторін відповідач зазначив наступне. Пунктом 5.2. ст.5 договору № 123-С від 12 вересня 2003 року дійсно передбачена норма, відповідно до якої «спори, що виникають у зв'язку з виконанням цього Договору і залишаються неврегульовані відповідно до п.5.1., передаються для вирішення до відповідного господарського суду.». На думку відповідача даний пункт не може розглядатись як згода сторін на вирішення переддоговірного спору по договору зберігання судом оскільки зазначеним пунктом передбачено вирішення господарським судом спорів стосовно виконання вже укладеного договору № 2-С від 10 грудня 2001 року, а не переддоговірного спору стосовно майбутнього договору зберігання. Крім того відповідач виконав свій обов'язок, передбачений п/п 2.1.10. п.2.1. ст.2 договору № 2-С від 10 грудня 2001 року стосовно укладення договору зберігання: він завчасно (5 грудня 2005 року) направив позивачу свій проект договору зберігання і не укладення такого договору сталося не з вини відповідача. Обов'язок відповідача стосовно укладення договору зберігання існував певний час. Пунктом 6.3. ст.6 договору № 2-С від 10 грудня 2001 року передбачено, що «...ЕМІТЕНТ (відповідач), до дати закриття реєстру, повинен укласти договір зберігання, передбачений п/п 2.1.10. п.2.2. ст.2 Договору...». Датою закриття реєстру було визначено 18 жовтня 2005 року. Ця ж дата є датою припинення дії договору № 2-С від 10 грудня 2001 року (лист № 21 від 2 вересня 2005 року знаходиться в матеріалах справи). Таким чином, відповідач повністю виконав свій обов'язок стосовно укладення договору зберігання, передбачений договором № 2-С від 10 грудня 2001 року, і посилання позивача на п.5.2. цього договору, на думку відповідача, є безпідставним.
Однак саме позивач своїми діями зробив неможливим укладення договору зберігання до 18 жовтня 2005 року, тому що свій проект договору зберігання він направив відповідачу 18 жовтня 2005 року, тобто в день закриття реєстру.
Одночасно відповідач зазначив, що договір № 2-С від 10 грудня 2001 року не слід вважати попереднім договором. Відповідно до ч.5 ст.182 ГК України, відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч.2 ст. 182 ГК України, попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору.
Спірний договір не містить всіх істотних умов договору зберігання документів, зокрема ціни договору. Крім того не можна вважати п.5.2. ст.5 договору № 2-С від 10 грудня 2001 року порядком погодження істотних умов договору зберігання, том що цей пункт регулює виключно питання стосовно не виконання умов договору № 2-С від 10 грудня 2001 року. Матеріали справи свідчать про те, що відповідач виконав всі умови спірного договору, в тому числі і стосовно укладення договору зберігання, а тому взагалі відсутні правові підстави для застосування п.5.2. ст.5 договору № 2-С від 10 грудня 2001 року.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,
постановила:
Рішення господарського Харківської області від 23 травня 2006 року по справі № 38/33-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий суддя
Судді