донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
12.03.2007 р. справа №11/381
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: |
|
суддів |
|
за участю представників сторін: |
від позивача: | Ковальова Л.В. представник за довір. № 117 від 23.02.2007 р.; Головін А.В. представник за довір. № 116 від 23.02.2007 р. - ПВП "Гірник-95", м. Макіївка Донецької області, |
від відповідача: від третьої особи: | Кузнецова Н.А.представник за довір. № 01-15/12 від 31.12.2006 р.; Свищ А.В. представник за довір. № 01-15/09 від 31.12.2006 р. - ДП "Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств" м.Макіївка Донецької області, Скріпка С.Д. представник за довір. № 04/794 від 04.11.2005 р. - ТУ Держнаглядохоронпраці по Донецькій області, м.Донецьк; |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Державного підприємства "Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств", м.Макіївка Донецької області |
на рішення господарського суду | Донецької області |
від | 05.12.2006 року |
по справі | № 11/381(суддя Чернота Л.Ф.) |
за позовом | Приватного виробничого підприємства "Гірник-95", м.Макіівка Донецькоїобласті |
до за участю третьої особи: | Державного підприємства "Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств", м.Макіївка Донецької області Територіального управління Держнаглядохоронпраці по Донецькій області, м. Донецьк |
про | зобов’язання відшкодувати збитки в сумі 1 101 016, 31грн. |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 05.12.2006 р. позовні вимоги задоволені частково: з Державного підприємства „Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств”, м. Макіївка на користь Приватного виробничого підприємства „Гірник-95”, м. Макіївка стягнута майнова шкода у вигляді збитків на суму 1 430 371, 45 грн., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 14 303, 72 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 92, 85 грн. У решті вимог –відмовлено.
Державним підприємством „Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств”, м. Макіївка подано апеляційну скаргу, в якій йдеться про скасування рішення місцевого господарського суду, яке, на думку скаржника, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Територіальне управління „Держнаглядохоронпраці по Донецькій області”, м. Донецьк підтримує доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Приватне виробниче підприємство „Гірник-95”, м. Макіївка з доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення місцевого господарського суду –законним.
Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.
Приватне виробниче підприємство „Гірник-95”, м. Макіївка звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства „Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств”, м. Макіївка матеріальної шкоди в сумі 1 817 730, 89 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач при здійсненні робіт, пов’язаних з ліквідацією шахти „Центральна” не забезпечив гідроекологічної безпеки Приватного виробничого підприємства „Гірник-95”, чим завдав останньому майнову шкоду у вигляді витрат на проведення робіт, пов’язаних з відкачуванням води, що надходить в гірничі виробки підприємства.
Частково задовольняючи позовні вимоги в сумі 1 430 371, 45 грн., суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність всіх передбачених законом підстав для стягнення з відповідача завданої з його вини майнової шкоди. Апеляційна інстанція вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
У відповідності до частини 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана майну юридичної особи неправомірними рішеннями, діями, чи бездіяльністю відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для застосування такої відповідальності необхідно встановити: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину заподіювача шкоди.
На думку апеляційної інстанції, позивачем доведені всі складові деліктної відповідальності, про що свідчить наступне.
З 1996 року та по теперішній час позивач здійснює відпрацювання запасів вугілля пластів К5 і К5' шахти „Центральная”, відносно якої Міністерством вугільної промисловості України у 1996 році прийняте рішення про ліквідацію. На підставі договору купівлі-продажу від 15.06.2001 р., укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна по Донецькій області, позивач є власником частини майна шахти, в тому числі надземного комплексу та підземних гірничих виробіток.
Згідно до ст. 45 Гірничого закону України ліквідація гірничого підприємства здійснюється згідно до проекту, який повинен включати заходи спрямовані на запобігання небезпечного впливу на інші підприємства, довкілля і людей. Суть цих заходів визначена нормами Порядку ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості України, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.1997 р. № 939 з подальшими змінами і доповненнями (далі за текстом - Положення). Так, пунктом 6 Положення передбачено, що проект має містити пропозиції щодо можливого відновлення гірничих робіт та запобігання небезпечного впливу на діючі підприємства. Як зазначено у пункті 11 Положення, при фізичній ліквідації має бути забезпечена гідроекологічна безпека на діючих підприємствах.
Метою діяльності Державного підприємства „Донвуглереструктурізація” є, зокрема, організація і контроль за виконанням заходів та робіт, пов’язаних з фізичною ліквідацією збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств, що закріплено у пункті 2.1 Статуту цього підприємства. Підпункт 2.2.4 Статуту зобов’язує відповідача забезпечити дотримання правил безпеки на збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємствах, що ліквідуються. Таким чином, відповідач є особою, яка відповідно до вимог чинного законодавства, повинна була забезпечити запобігання небезпечного впливу ліквідації шахти „Центральна” на діяльність Приватного виробничого підприємства „Гірник-95”. Між тим, як свідчать матеріали справи, відповідних заходів відповідач не вжив.
Позивач веде опрацювання вугільних пластів на познаці мінус 295 м та має горні виробітки на познаці мінус 300 м. Розроблений на замовлення відповідача проект ліквідації шахти „Центральна” передбачає рівень затоплення її виробленого простору на познаці мінус 295 м. Проектом затоплення гірничих виробіток при ліквідації шахти „Центральна” передбачене повне затоплення гірничих виробіток до відмітки плюс 133,5 м. З викладеного випливає, що проектні рішення, пов’язані з ліквідацією шахти „Центральна”, прямо передбачають затоплення гірничих виробіток та підземного обладнання, що належить позивачу на праві власності, тобто створюють реальну загрозу його майну і безпечному веденню гірничих робіт. Листом від 21.08.2002 р. № 335 позивач повідомив відповідача про те, що підприємство заперечує проти припинення відкачки води і наполягає на зміні проекту з урахуванням інтересів Приватного виробничого підприємства „Гірник-95”. Втім, відповідач припинив роботу водовідливу шахти „Центральна”, про що повідомив позивача листом від 03.12.2002 р. № 01-10/2003.
Невжиття відповідачем заходів, спрямованих на забезпечення нормальної виробничої діяльності позивача, призвело до притоку води в гірничі виробітки, які експлуатуються Приватним виробничим підприємством „Гірник-95”, що підтверджується долученими до справи документами. Для запобігання затоплення гірничих виробіток позивач за власний рахунок придбав необхідне обладнання та провів роботи по відкачуванню води. Загальна сума витрат понесених позивачем, у зв’язку з відкачкою додаткового притоку води, як встановлено висновком судово-економічної експертизи від 26.10.2006 р., склала 1 430 371 грн.
Апеляційна інстанція вважає, що при викладених обставинах позивач довів завдання йому майнової шкоди, оскільки матеріалами справи встановлений факт надходження води в гірничі виробітки позивача і виконання їм робіт, спрямованих на припинення цього процесу. Вартість робіт з відкачки води підтверджена належними доказами, в тому числі і висновком судово-економічної експертизи. Обґрунтованість відповідних розрахунків, відповідачем не спростована. Таким чином, майновою шкодою у даному випадку є додаткові витрати позивача (прямі збитки), які він поніс внаслідок невжиття відповідачем заходів, спрямованих на запобігання небезпечного впливу ліквідації шахти на діюче підприємство.
Протиправну поведінку відповідача апеляційна інстанція вбачає в наступному.
У відповідності до ст. 45 Гірничого закону України, пунктів 6, 11, 14 згаданого Положення, пунктів 2.1, 2.2.4 свого Статуту відповідач в проекті ліквідації шахти „Центральна” повинен був передбачити заходи, спрямовані на запобігання небезпечного впливу ліквідації на діяльність Приватного виробничого підприємства „Гірник-95”, зокрема, щодо притоку води в гірничі виробітки цього підприємства. Таких заходів проект не містить, більш того, не зважаючи на письмові заперечення позивача, відповідач у грудні 2002 року взагалі припинив роботу водовідливу шахти, що ліквідується.
Таким чином, відповідач не виконав покладені на нього законом та статутними документами функції, тобто допустив протиправну бездіяльність.
В ході судового розгляду знайшов своє підтвердження причинний зв’язок між бездіяльністю відповідача і майновою шкодою, завданою позивачу. Внаслідок невиконання відповідачем своїх обов’язків, позивач був змушений за свій рахунок проводити роботи з відкачки води з гірничих виробіток і таким чином поніс витрати, в яких не було б необхідності у разі належного виконання відповідачем приписів законодавства.
Обговорюючи питання вини відповідача у заподіяній позивачу шкоді, апеляційна інстанція виходить із того, що в силу частини 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, вина заподіювача шкоди презюмується. З урахуванням обставин справи, відповідач повинен був подати переконливі доказі того, що він вживав заходи щодо забезпечення безпечної виробничої діяльності позивача або не був зобов’язаний вживати такі заходи. Між тим, при розробці проекту ліквідації, не враховувалась наявність в шахті гірничих виробіток, що є власністю позивача. Згідно до проекту, вони підлягали затопленню.
При подальшої коректировці проекту змінювались лише проектні рішення відносно надземного комплексу –він зберігався для подальшого використання Приватним виробничим підприємством „Гірник-95”. Разом з цим будь-яких змін щодо гірничих виробіток, які експлуатує позивач коректировкою проекту не передбачалось.
Та обставина, що саме відповідач повинен був запобігати небезпечному впливу робіт з ліквідації шахти на виробничу діяльність позивача, підтверджується вищезгаданими актами законодавства і метою діяльності Державного підприємства „Донвуглереструктурізація”.
На підставі викладеного, апеляційна інстанція вважає вину відповідача доведеною.
Заперечення, наведенні відповідачем під час судового розгляду та в апеляційній скарзі, не беруться до уваги з таких причин.
Вимоги відповідача про проведення по справі судово-технічної експертизи апеляційна інстанція вважає необґрунтованими. Адже, предметом спору є наявність або відсутність у відповідача обов’язку запобігати затопленню гірничих виробіток позивача. Зазначене питання потребує правової, а не експертної оцінки.
Посилаючись на неправомірне дослідження під час судово-експертної експертизи, виключно документів позивача відповідач не враховує, що експертом перевірялись саме витрати Приватного виробничого підприємства „Гірник-95”. Висновки експерта відповідачем не спростовані. Твердження відповідача про те, що збитки нараховані і за той період, коли Державне підприємство „Донвуглереструктурізація” ще не було створено, не відповідають дійсності. В позовній заяві чітко вказано, в який період проводились роботи з відкачки води: з 01.07.2003 р. по 31.12.2004 р. Відповідно до цього зроблений і розрахунок майнової шкоди, а відповідач визнає, що Державне підприємство „Донвуглереструктурізація” створене у червні 2003 року.
Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції повинен був залучити до участі у справі в якості третьої особи Відкрите акціонерне товариство „Дондіпрошахт” необґрунтовані. В силу частини 1 ст. 27 ГПК України треті особи можуть були залучені до участі у справі, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права та обов’язки. Із матеріалів справи такого не вбачається. Крім того, відповідач не вказує, які саме технічні питання мала прояснити участь Відкритого акціонерного товариства „Дондіпрошахт”. Питання, що входять до предмету доказування по даній справі, як вже зазначалось, носять правовий, а не технічний характер.
Доводи відповідача про те, що він лише контролював виконання проекту з ліквідації, не мав повноважень вносити до нього зміни і не був зобов’язаний вживати заходів по запобіганню притоку води в гірничі виробітки позивача, апеляційна інстанція вважає надуманими. Адже, метою діяльності Державного підприємства „Донвуглереструктурізація”, що визнає і сам відповідач, є організація робіт, пов’язаних з ліквідацією гірничих підприємств. Поряд з іншими функціями відповідач зобов’язаний забезпечити дотримання правил безпеки на гірничих підприємствах, що ліквідуються.
Пункти 6, 11, 14 Положення зобов’язують відповідача вживати заходи, спрямовані на запобігання небезпечного впливу ліквідації шахти на діючи підприємства, в даному випадку –на Приватне виробниче підприємство „Гірник-95”. Саме позивач силами свого структурного підрозділу здійснював експлуатацію водовідливу шахти „Центральна” до жовтня 2002 року і прийняв рішення про припинення його роботи. Що ж стосується ствердження відповідача про те, що Приватне виробниче підприємство „Гірник-95” повинно було самостійно відкачувати воду, як це передбачено Доповненнями до проекту затоплення гірничих виробіток по шахті „Центральна”, то вони є безпідставними. Позивач не є підприємством, на яке законодавство накладає обов’язок забезпечувати гідро екологічну безпеку при ліквідації гірничого підприємства. Таким підприємством є саме відповідач.
Аргументи відповідача про те, що він не має з позивачем ніяких договірних відносин, тому задоволення позову суперечить положенням ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України і ст. 623 Цивільного кодексу України, апеляційна інстанція вважає юридично неспроможними.
Предметом спору, у даній справі, є деліктна відповідальність, тобто правовідносини, врегульовані главою 82 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, якою обґрунтовані позовні вимоги, настання відповідальності за завдану майнову шкоду не залежить від наявності між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних відносин.
Апеляційна інстанція вважає правомірним часткове задоволення позову в сумі 1 430 371, 45 грн., оскільки при визначенні розміру майнової шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із висновків судово-економічної експертизи.
За таких обставин, підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Донецької області від 05.12.2006 р. по справі № 11/381 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий
Судді:
Надруковано: 5 прим.
1. позивачу
2. відповідачу
3. третій особі
4 у справу
5 ДАГС