Галицький районний суд Івано-Франківської області

м. Галич, вул. Караїмська, 10, 77100, (03431) 2-21-91

Справа № 2-43/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2012 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді -Мельник IX

секретаря -Матейко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Галичі справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства (ПП) “Лімниця” про поновлення на роботі, стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

встановив:

У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПП “Лімниця” про поновлення на роботі, стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 10000 грн.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свої вимоги підтримала і суду пояснила, що працювала в ПП “Лімниця» в м. Галичі на посаді сировара з 03 травня 2005 року, а з 06 березня 2008 року була переведена на посаду сировара- майстра. 22 листопада 2010 року її було звільнено з роботи у зв’язку із скороченням штату працівників, згідно ст. 40 п. 1 КЗпП України. Своє звільнення вважає незаконним і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, про наступне вивільнення у встановлені законом строки її попереджено не було, звільнення відбулося без погодження з профспілковим органом, в період її непрацездатності, іншої роботи на цьому ж підприємстві їй запропоновано не було.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України працівник, що був звільнений з роботи незаконно, повинен бути поновлений на роботі органом, який розглядає трудовий спір. Одночасно з цим, повинно бути вирішене питання про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш, як за один рік.

Крім того, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зуситль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди може бути покладено на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Після незаконного звільнення її з роботи в ПП «Лімниця», вона перенесла моральні страждання. На вказаному підприємстві вона працювала тривалий період часу, жодних дисциплінарних стягнень не мала, звільнено її було під час перебування на лікарняному, а після звільнення змушена була шукати іншу роботу. При цьому порушились її нормальні життєві зв’язки та вона змушена була прикласти додаткові зусилля для організації свого життя. Моральну шкоду оцінює в 10000 грн. і в цій частині позов просила задовольнити повністю.

Оскільки, в даний час вона має іншу роботу, якою задоволена, а на попередній роботі керівництво залишилось те ж саме, на задоволенні позову в частині поновлення її на попередній роботі не наполягає

Представник відповідача - директор ПП «Лімниця» ОСОБА_2 в судовому засіданні позову не визнала та вказала, що при звільненні ОСОБА_1 з роботи у зв’язку із скороченням чисельності працівників на підприємстві, вимоги трудового законодавства не порушувалися, позивач була звільнена з роботи не під час перебування на лікарняному, оскільки як 19.11.2010 року так і 22.11.2010 року вона знаходилась на робочому місці цілий робочий день, про що було зафіксовано на прохідній.

Крім того, про своє перебування на лікарняному ОСОБА_1 належним чином не повідомила адміністрацію підприємства, а сам листок непрацездатності принесла тільки після ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки. Про несвоєчасне повідомлення адміністрацію підприємства було складено відповідний акт.

В послідуючі судові засідання представник відповідача, будучи належно повідомленою про розгляд справи до суду не з’являлася.

Заслухавши доводи позивача, представника відповідача, пояснення свідків, а також перевіривши та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в ПП “Лімниця» в м. Галичі на посаді сировара з 03 травня 2005 року, а з 06 березня 2008 року була переведена на посаду сировара-майстра, що стверджується копією наказу за № 08-К від 06.03.2008 року. Згідно наказу № 46-К від 22 листопада 2010 року її було звільнено з роботи у зв’язку із скороченням штату працівників, згідно ч.І ст. 40 п. 1 КЗпП України, про що свідчить копія трудової книжки.

Відповідно до вимог вищевказаної статті КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. В усіх випадках звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою Ш-А КЗпП України. Зокрема, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Така ж вимога міститься і в ч.З ст 49-2 КЗпП України, в якій зазначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із

змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Як зазначила в судовому засіданні позивач ОСОБА_1, на приватному підприємстві «Лімниця» вона працювала з часу його створення, пропрацювавши до цього тривалий час на Галицькому молокозаводі, який і був реорганізований в ПП «Лімниця», могла виконувати різні роботи. На час, коли на ПП «Лімниця» проводилось скорочення посад сировара, були інші вільні робочі місця, на які вона б могла претендувати. Так, уже після того, як постало питання про скорочення штату, на ПП «Лімниця» були прийняті на роботу прибиральницею ОСОБА_3 та продавцем заводського магазину її дочка ОСОБА_4, апаратником був прийнятий ОСОБА_5

Вказаний факт прийняття на роботу прибиральниці та продавця ствердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_6, який працював головним бухгалтером ПП «Лімниця» в період з березня 2009 року по лютий 2011 року та ОСОБА_7, який працював головним механіком підприємства до вересня 2011 року.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 суду пояснив, що перебував на обліку в Галицькому районному центрі зайнятості і у вересні 2010 року йому було запропоновано роботу апаратником в I ill «Лімниця». На роботу в цьому підприємстві він був прийнятий з 15 вересня 2010 року.

Враховуючи твердження самої позивачки про наявність на час її звільнення на ПП «Лімниця» іншої роботи, яку вона могла б виконувати і переведення на яку їй запропоновано не було і вказаний факт підтверджений в судовому засіданні показаннями свідків суд вважає, що відповідачем порушено визначений трудовим законодавством порядок звільнення працівника з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади сировара-майстра з 22.11.2010 року згідно п.1 ст.40 КЗпП України (наказ № 46-К від 22.11.2010 року) в період її тимчасової непрацездатності, а саме під час перебування з 19 листопада 2010 року по 23 листопада 2010 року на амбулаторному лікуванні, що є порушенням вимог ч.З ст.40 КЗпП України про заборону на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

З врахуванням вищенаведених в рішенні обставин справи та доказів, перевірених і оцінених судом в їх сукупності суд приходить до висновку, шо звільнення ОСОБА_1 з роботи згідно п.1 ст.40 КЗпП України проведено з порушенням установленого законом порядку.

В даний час позивачка ОСОБА_1 працевлаштована на інший роботі і надалі продовжувати трудові відносини з відповідачем не бажає, через що від позову в частині поновлення її на попередній роботі вона в судовому засіданні відмовилась. При цьому повністю підтримала свої вимоги в частині стягнення в її користь з відповідача компенсацію за моральну шкоду, яку оцінює в 10000 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до матеріальних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд визнає те, що будучи звільненою з роботи незаконно, відповідачем порушено законні права ОСОБА_1, яка після звільнення з роботи зазнала моральних страждань, втратила нормальні життєві зв’язки, змушена була шукати іншу роботу, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Тому, позов в частині відшкодування моральної шкоди слід задовольнити частково.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер та обсяг заподіяних позивачці моральних страждань, істотність вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, її матеріальний стан.

Крім цього з відповідача слід стягнути судовий збір.

На підставі ст. ст.19, 43 Конституції України, ст. ст.21, 23, 32, 40 п.1, 49-2, 231-234, 236, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. ст. 213- 215 ЦПК України, СУД,-

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Звільнення ОСОБА_1 з посади сировара-майстра приватного підприємства “Лімниця” визнати незаконним.

Стягнути з приватного підприємства “Лімниця” в користь ОСОБА_1 6500 грн. компенсації за моральну шкоду та в доход держави 107 грн.ЗО коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення через Галицький районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: ОСОБА_8