ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2007 Справа № А38/269-06
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецової І.Л. (доповідача)
суддів:ШвецьВ.В., Чимбар Л.О.
при секретарі Гайдук Ю.А.
за участю представників сторін :
від позивача: ОСОБА_2, довіреність НОМЕР_1
від відповідача 1: Босько Є.С., довіреність №642/10/10-029 від 16.01.06
від відповідача 2: Усс М.М., довіреність №2 від 29.12.06, Багно Ю.В., довіреність №41 від 16.08.06
розглянувши апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.06р. у справі №А38/269-06
за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 м.Нікополь
до В1 Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ
до В2 Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції, м.Нікополь
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
- постановою господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2006р. у справі №А38/269-06 (суддя Н.А.Бишевська) позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задоволено, визнані недійсними та скасовані податкові повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції (далі-ОДПІ) НОМЕР_2, НОМЕР_3 та НОМЕР_4; в частині визнання неправомірними дій державної податкової адміністрації (далі-ДПА) у Дніпропетровській області по прийняттю рішення 14.04.2006р. у позові відмовлено;
- не погодившись з прийнятою постановою, Нікопольська ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та на порушення ним норм матеріального права, просить цю постанову скасувати, прийняти нову постанову та відмовити в задоволенні позовних вимог;
- у поданій скарзі йдеться про помилкові висновки господарського суду стосовно правильності відображення позивачем у бухгалтерському та податковому обліках сум валових витрат та відсутності в чинному законодавстві норм, що встановлюють строки, протягом яких платник податків повинен використовувати придбаний товар у власній господарській діяльності, про недоведеність податковою інспекцією обставин, згідно з якими позивача визначено нею як платника збору за спеціальне використання водних ресурсів, а також про необґрунтоване користування позивачем пільгою по податку на додану вартість, оскільки тарифи та послуги з перевезення пасажирів міським і приміським транспортом погоджуються, а не регулюються виконавчим комітетом Нікопольської міської ради;
- відповідач-1 вимоги апеляційної скарги підтримує;
- позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні його представник проти скарги заперечує, посилаючись на безпідставність доводів скаржника.
В порядку, встановленому ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні оголошувалася перерва до 01.03.2007р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2006р. Нікопольською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення НОМЕР_2, яким визначено суму податкового зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 4 568грн.46коп., у тому числі, 4 568грн.46коп. -основний платіж, №НОМЕР_3, яким визначено суму податкового зобов'язання названої особи по збору за використання водних ресурсів в розмірі 1 023грн.88коп., у тому числі, 3 грн. 88коп. -основний платіж, 1020грн. -штрафні(фінансові) санкції та НОМЕР_4, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 81 630грн., у тому числі, 54 420грн. -основний платіж, 27 210грн.-штрафні(фінансові) санкції.
Перелічені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту НОМЕР_5, складеного за результатами планової виїзної документальної перевірки дотримання суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 вимог податкового законодавства за період з 01.10.2004 по 30.09.2005р.р.
Даною перевіркою встановлено порушення позивачем ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. “Про прибутковий податок з громадян” та ст.19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, які призвели до нарахування йому податку з доходів фізичних осіб в сумі 4 568грн.46коп., у тому числі, за ІV квартал 2004р. в сумі 2 214грн.46коп., за 9 місяців 2005р. в сумі 2 353грн.70коп..
Так, відповідно до акту перевірки, у зазначені вище періоди позивачем завищена сума валових витрат відповідно на 17 036грн.62коп. та 18 105грн.39коп., які складають вартість закуплених запасних частин, що не підтверджуються їх подальшим використанням у власній господарській діяльності (не надані в повному обсязі на перевірку документи, які б підтверджували проведення ремонту автобусів та списання запасних частин на вказані суми).
Зазначені висновки перевіряючих базувалися на положеннях п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, перелічених вище нормах та порівняльному аналізі сум вартості придбаних протягом ІV кварталу 2004р. та 9-ти місяців 2005р. запчастин, включених до валових витрат та обсягів вартості використаних згідно з актом виконаних ремонтних робіт запчастин за дані періоди.
Перевіркою встановлено також, що в порушення п.4.2р.4, п.4.6 р.4 , п.п.6.1, 6.2 р.6, п.п.7.1, 7.2 р.7 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту та постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.99р. “Про затвердження нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за використання водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту” позивач не надав звіти по збору за використання водних ресурсів, не нарахував та не перерахував до бюджету цей збір.
При цьому перевіряючі посилалися на надані позивачем рахунки та акти про обсяги використаних водних ресурсів згідно показників водоміра, які отримані ним від КП “Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” в обсязі 331 куб.м.
Актом перевірки зафіксовані і порушення позивачем п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 , 7.3.5 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, яке призвело до заниження податку на додану вартість за жовтень-грудень 2004р., січень-вересень 2005р. на суму 54 420грн.
Дані порушення полягають у неправомірному використанні позивачем пільги по податку на додану вартість при наданні послуг по перевезенню пасажирів міським транспортом та сум дотацій, отриманих від управління праці і соцзахисту населення за пільговий проїзд, у невключенні до складу податкових зобов'язань сум податку на додану вартість у складі доходів, отриманих від управління житлово-комунального господарства за виконані роботи по благоустрою м.Нікополя, у безпідставному включенні до складу податкового кредиту сум податку по витратах на придбання пального , запчастин, пов'язаних з наданням послуг по перевезенню пасажирів, а також у завищенні у податковій декларації за лютий 2004р. суми податкового кредиту.
Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, господарський суд правильно послався на норми Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. №13-92 “Про прибутковий податок з громадян” та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Так, згідно з ст.13 названого Декрету оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
З огляду на наведені норми та враховуючи, що суми, віднесені позивачем до складу валових витрат підтверджені належним чином оформленими первинними документами та правильно відображені ним в бухгалтерському обліку, господарський суд цілком вірно визначив зазначені обставини як достатні для формування цих витрат у податковій звітності останнього.
Таким чином, віднесення до складу валових витрат вартості запчастин, придбаних позивачем протягом ІV кварталу 2004р. та 9-ти місяців 2005р. слід визнати правомірним.
Тому податкове повідомлення-рішення від 05.07.2006р. НОМЕР_2 підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Доводи податкової інспекції колегією суддів не прийняті до уваги, оскільки Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. №13-92 та Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, надаючи право платникам податків відносити до валових суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням товарів для подальшого їх використання у власній господарській діяльності не визначають граничного терміну такого подальшого використання отриманих товарів у господарській діяльності цих платників.
Одночасно слід зазначити, що згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту" № 1494 від 16.08.99 р. платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.
Відповідно до п.2 названої постанови збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.
Як вбачається з договору НОМЕР_6, укладеного між КП "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (постачальником) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1(абонентом), постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки.
Досліджуючи наведені норми та вищезазначені фактичні обставини справи, господарський суд обґрунтовано послався на недоведеність Нікопольською ОДПІ того, що позивач є платником збору за використання водних ресурсів.
При цьому податковою інспекцією не доведено також і те, що використання водних ресурсів на підставі вказаного договору здійснювалося позивачем на виробничі та технічні потреби.
Тому податкове повідомлення-рішення НОМЕР_3 слід визнати недійсним.
Таким чином, в зазначених частинах позовних вимог постанова господарського суду відповідає фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, підстави для її скасування відсутні.
Однак, в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення НОМЕР_4 постанову господарського суду слід скасувати.
Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Згідно з п.п.5.1.13 п.5.1 ст.5 цього Закону звільняються від оподаткування операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом. Це звільнення не поширюється на операції з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат).
Статтею 9 Закону України “Про ціни та ціноутворення” встановлено, що до державних фінансових та регульованих цін і тарифів, зокрема, відносяться ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги, в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення, послуги громадського транспорту і зв'язку, встановлені Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.
На підставі п.13 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 №1548 “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи Львівської і Криворізької міських рад регулюють (встановлюють) тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті-метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює в звичайному руху).
Також слід зазначити, що згідно з ст.28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до повноважень органів місцевого самоврядування в Україні належить, у тому числі, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
З урахуванням вищезазначених норм, користування суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 пільгою по податку на додану вартість на підставі п.п.5.1.13 п.5.1 ст.5 Закону України “Про податок на додану вартість” є необґрунтованим, оскільки тарифи(ціни) на послуги з перевезення пасажирів міським і приміським пасажирським транспортом, у даному випадку, погоджуються, а не регулюються виконавчим комітетом Нікопольської міської ради.
Тому, посилання податкової інспекції на заниження позивачем податку на додану вартість є правомірними.
Крім того, як зазначено вище, податкове повідомлення-рішення НОМЕР_4 прийнято податковою інспекцією і за наслідками інших порушень, зміст яких наведено у розділі 2.1.3 акту перевірки (сторінки акту 7-12).
Обставини визнання недійсним даного рішення в цих розмірах визначеного податковою інспекцією зобов'язання позивачем не доведені, що є підставою для відмови у позові.
Тому позовні вимоги в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення НОМЕР_4 задоволенню не підлягають.
Одночасно колегія суддів підтримує висновки господарського суду стосовно відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірними дій ДПА у Дніпропетровській області по прийняттю рішення від 14.04.2006 р. при розгляді скарги від 20.02.2006 р..
Так, 20.02.2006 р. суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до ДПА у Дніпропетровській області з повторною скаргою в порядку процедури адміністративного оскарження відповідно до п.п.5.2.2. п.5.2. ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(далі-Закон №2181).
24.02.2006 р. ДПА у Дніпропетровській області прийнято рішення про продовження терміну розгляду скарги (вих. № 4522/10/25-008). Згідно з даним рішенням розгляд повторної скарги на підставі п.п.5.2.2. п.5.2 ст.5 Закону №2181 та п.5.3 п.5 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державної податкової служби, затвердженого Наказом ДПА № 82 від 02.03.2001 р., продовжено до 21.04.2006 р.
Прийняте рішення направлялося позивачу на вказану ним адресу, однак отримано ним не було, про що свідчить копія повідомлення про невручення поштового відправлення з поштовими штемпелями 27.02.2006 р. -дата відправки та 01.03.2006 р. -дата повернення.
14.04.2006 р. ДПА у Дніпропетровській області прийнято рішення за результатами розгляду повторної скарги підприємця (вих. № 9285/10/25-008), якою в задоволенні скарги останнього від 20.02.2006 р. відмовлено.
За ствердженням ОСОБА_1 рішення від 14.04.2006 р. отримано ним 15.04.2006 р.
Отже, ДПА у Дніпропетровській області були виконані всі дії, передбачені Законом №2181, і порушень строків, передбачених п.5.2 цього Закону не допущено.
Посилання ДПА у Дніпропетровській області на те, що вказане рішення не має обов'язкового характеру і не набуває статусу рішення в розумінні ст.17 КАС України, акту в розумінні ст.12 ГПК України, внаслідок чого не може бути оскаржено в господарському суді, правильно не було прийнято господарським судом до уваги, оскільки позовні вимоги про оскарження рішення за результатами розгляду скарги суб'єкта підприємницької діяльності не заявлялися.
У зв'язку зі складністю справи у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
- постанову господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.06р. у справі №А38/269-06 скасувати частково;
- у позові про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення НОМЕР_4 відмовити;
- в решті постанову залишити без змін;
- постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий І.Л.Кузнецова
Суддя В.В.Швець
Суддя Л.О.Чимбар
Дата виготовлення у повному обсязі 06.03.2007р.