ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа №2а-2687/09/1370
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2009 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі
головуючого-судді Костіва М.В.
при секретарі судового засідання Жарській І.М.
у відкритому судовому засіданні в м. Львові
розглянувши справу за позовом: ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно
з участю представників:
від позивача: ОСОБА_1.;
від відповідача: ОСОБА_2., ОСОБА_3. - представники,
встановив :
З позовною заявою про стягнення грошової компенсації звернувся ОСОБА_1 (надалі-позивач). Позивач проходив військову службу на посаді інструктора автомобільної служби військової частини НОМЕР_2, а потім знаходився в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 по 30.12.2005 року. З огляду на те, що позивач був звільнений у запас за станом здоров'я та виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, з ним був проведений розрахунок, однак не виплачена належна йому компенсація за речове майно на суму 3 682 грн. 24 коп.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2009 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду.
Представникам сторін роз'яснено їх права згідно зі ст. ст. 49, 51 КАС України. У відповідності до ст. 71 КАС України справа слухається за наявними у ній матеріалами.
У судовому засіданні позивач позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що всупереч вимогам діючого законодавства відповідач не виплатив грошової компенсації за не отримане речове майно в сумі 3 682 грн. 24 коп. З приводу виплати вказаної компенсації позивач звертався до командування частини, однак отримував відмови у зв'язку із відсутністю фінансування. Просить позов задовольнити.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Позивач проходив військову службу на посаді інструктора автомобільної служби військової частини НОМЕР_2, а потім знаходився в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 по 30.12.2005 року. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №361 від 30.12.2005 року прапорщика ОСОБА_1., колишнього інструктора автомобільної служби військової частини НОМЕР_2, який знаходився в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1, звільнено наказом командувача військами Західного оперативного командування № 57-ПМ від 19.12.2005 року з військової служби у запас за п. 63 пп. «в» - за станом здоров'я та виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Позивач посилається на те, що він не забезпечувався за останнім місцем служби до моменту звільнення з лав Збройних Сил України в повному обсязі речовим майном та не отримував грошову компенсацію.
Згідно з довідкою-розрахунком Відповідача щодо заборгованості за речове майно №30 від 30.12.2005 року за час перебування на військовій службі Позивачу підлягало видачі всього предметів в кількості двадцяти чотирьох найменувань на суму 582 грн. 48 коп. до 11.03.2000 року та на суму 3 099, 76 грн. після 11.03.2000 року.
Відповідно до приписів ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», в редакції від 03.11.2006 року №328-16, держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
На виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2012) Кабінетом Міністрів України 22.07.1998 року було прийнято постанову №1135 «Про забезпечення військовослужбовців речовим майном у мирний час, яка діяла до 28.10.2004 року. Порядок забезпечення військовослужбовців речовим майном на момент звільнення позивача з військової служби у запас здійснювалося на підставі Постанови №1444, відповідно до якої військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» призупинено дію ч.2 ст.9 Закону №2012 в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).
Згідно з ч. 3 вищевказаного Закону, останній набирає чинності з дня його опублікування. Отже, днем набрання чинності Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» слід вважати 11.03.2000 року - день офіційного опублікування Закону в газеті «Голос України».
Суд звертає увагу на те, що відповідач наполягає на застосуванні строків звернення до суду, і на цій підставі просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Таким чином, суду доведено у встановленому законом порядку відсутність підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації за не отримане речове майно за весь період перебування позивача на військовій службі.
Згідно зі ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення.
З огляду на вищезазначене, суд визнає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.94 КАС України вимога позивача про стягнення судових витрат з відповідача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 69-71, 86, 90, 94161-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. 1. В задоволенні позову відмовити.
2. 2. Постанова набирає законної сили у відповідності із ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України.
Суддя М.В. Костів
Повний текст постанови виготовлено 26.05.2009 року.