Дергачівський районний суд Харківської області

м. Дергачі, вул. Першого Травня, 63, 62300, (05763) 3-02-62

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5травня 2010 року Дергачівський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді - Манич В .П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Дергачівському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов'язання здійснити перерахунок та виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни» за 2008р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1звернулася до Дергачівського районного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, зобов’язати управління Пенсійного фонду в Дергачівському районі нарахувати та користь позивача недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2008 рік.

Позовні вимоги позивач обґрунтовувала наступним.

Вона, ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, має статус «Дитина війни». Всупереч діючого законодавства відповідачем протягом 2008 року їй не виплачувалася доплата до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

26 січня 2010 р. нею було надіслано заяву до відповідача про надання фактичної інформації щодо нарахування та виплати соціальної допомоги, а саме надбавки до пенсії за період з 01.01.2008р. до 31.12.2008р. відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

В судове засідання позивачка не прибула, до суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання також не прибув, просив справу розглядати у його відсутності. В поданих до суду запереченнях позов не визнав, просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів позивач зазначила наступне.

Соціальне забезпечення категорії громадян, яким встановлено статус „Дитина війни” визначається Законом України „Про соціальний захист дітей війни” №2195 від 18.11.2004 року стаття 6 якого встановлює, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідач вважає дії Управління Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Враховуючи, що механізм реалізації положень статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» відсутній, то вирішити питання про реалізацію вказаного положення можливо лише шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». При цьому відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.З ст.28 цього закону застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Також, відповідач зазначив, що ОСОБА_2 в період з 01.01.2008 року отримує надбавку до пенсії як дитина війни у розмірі: січень-березень - 47,00грн.; квітень-червень - 48,10 грн.; липень- вересень- 48,20 грн.; жовтень-грудень-49,20 грн., що підтверджує доданою довідкою.

Справа судом розглянута у відповідності до ст. 122 ч. З КАС України в порядку письмового провадження. Суд вважає можливим справу розглянути по суті у відсутності сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Позивач ОСОБА_1 народилася 30 жовтня 1940 року в с.Полько Суксунського району Пермської області.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідач не заперечує того факту, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи зазначений статус позивача, суд зазначає, що його соціальний захист регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на ЗО % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1- 4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

П.6 вказаного рішення, вказано, що рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” визнаних неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно ч.ч.З та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Доводи відповідача про те, що з 22 травня 2008 року підвищення до пенсії повинне виплачуватись у розмірах, встановлених ПКМУ №530 від 28 травня 2008 року, не приймаються судом. Обчислення підвищення до пенсії, виходячи з розміру, встановленого вказаною постановою КМУ , є порушенням засад пріоритету законів над підзаконними актами, а тому розрахунок такого підвищення повинен здійснюватись з розміру, встановленого ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

Стосовно доводів щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 ЗУ „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.З ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Суд вважає за можливе застосувати саме ч.І ст.28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини .

статті 28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” .

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання ОСОБА_1 - є Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що до повноважень Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області відноситься нарахування у розмірі, встановленому законодавством, та виплата підвищення до пенсії позивачу, а суд не повноважний визначати конкретний розмір підвищення до пенсії позивача у грошовому вимірі і не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на невизначеність на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов”язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають сататус дитини війни.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що обов”язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” покладено на УПФУ в Дергачівському районі Харківської області, за місцем проживання позивача.

Крім того , суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.І ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Суд звертає увагу сторін, що реалізація особою права, що пов”язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30 % доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.

Крім того, відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі ЗО % від мінімальної пенсії за віком.

Суд вважає необхідним, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Дергачівському районі по невиконанню з 09.07.2007 року приписів статті

5Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.

Суд відхиляє заяву відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.

Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тривало з 09.07.2007 року по

31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. З ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 46, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року, Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, Законом України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001, ст. ст. 1, 3, ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 72, 94, 99, 160, 161, п. 4 ч. 2 ст. 162, ст.ст. 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України в Дергачівському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов'язання здійснити перерахунок та виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни» за 2008р. - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області по не виконанню з 22.05.2008 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на ЗО % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” за 2008 рік з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Дергачівський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.П.Манич