ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2012 р. Справа № 10415/11

           Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                         Онишкевича Т.В.,

суддів                                                             Сапіги В.П., Попка Я.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про зобов’язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ :

14 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати дії управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області протиправними та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 4674,30 грн. за період з 09 липня 2007 року по день винесення постанови з подальшою її виплатою згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2010 року позовні вимоги позивачки у частині перерахунку спірної доплати до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 13 червня 2010 року залишено без розгляду у зв’язку із пропуском нею строку звернення до адміністративного суду.

Постановою цього ж суду від 28 грудня 2010 року, прийнятою у порядку скороченого провадження, вказаний позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду в Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі – УПФ України в Надвірнянському районі) щодо ненарахування та невиплати позивачці передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії та зобов’язано відповідача з 14 червня 2010 року нараховувати і виплачувати ОСОБА_1 спірне підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням раніше виплачених сум.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Надвірнянському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з’ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення спірної доплати та його розмір. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України. Також наполягає на застосуванні строку звернення до адміністративного суду.

З урахуванням вимог ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги позивачки суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відмова УПФ України в Надвірнянському районі у проведенні нарахування і виплати їй підвищення до пенсії у такому розмірі з 14 червня 2010 року є протиправною.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права і є правильними.

Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання про підставність вимог позивачки у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру її пенсії, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком починаючи з 14 червня 2010 року та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.

Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачці здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Надвірнянському районі Івано-Франківської області, відповідний обов’язок правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов’язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Крім того, оскільки органи Пенсійного фонду України зобов’язані проводити нарахування такого підвищення до втрати позивачкою права на нього, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість визначення у рішенні кінцевої дати проведення його перерахунку.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2010 року у справі № 2а-1071/10 – без змін.

Відповідно до вимог ч.10 ст. 1832 КАС України ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя          Т.В.Онишкевич

Судді          В.П.Сапіга

          ОСОБА_2