ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2012 р. Справа № 31570/11
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сапіги В.П., Попка Я.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області на постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 13 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області про визнання дій протиправними та зобов’язання провести перерахунок пенсії,
ВСТАНОВИВ :
23 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області (далі – УПФ України у Камінь-Каширському районі) провести перерахунок та виплату їй державної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII) за період з 23 травня 2010 року до дня вирішення спору судом.
Постановою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 13 грудня 2010 року, прийнятою у скороченому провадженні, вищевказаний позов задоволено частково, зобов’язано УПФ України у Камінь-Каширському районі провести перерахунок та виплату позивачці відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону № 796-XII основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період з 23 травня до 21 червня 2010 року та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком за період з 23 травня до 23 листопада 2010 року з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України у Камінь-Каширському районі просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні заявленого ОСОБА_1 адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій, в тому числі пенсій, призначених згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просить врахувати, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією даного Закону здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а не Пенсійного фонду України. Стверджує, що пенсію позивачці правомірно було обчислено відповідно до положень ст. 54 Закону № 796-XII із змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Незважаючи на те, що ці зміни Конституційним Судом України 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), порядок обчислення розмірів пенсії інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв’язок з аварією на ЧАЕС, залишився неврегульованим, а рішення щодо збільшення бюджетних призначень на фінансування цих витрат не приймалося. Вказує на те, що при розрахунку розміру пенсії позивачки необхідно керуватися насамперед постановами КМ України № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
З урахуванням вимог ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, визнана інвалідом ІI групи внаслідок захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, та відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону № 796-XII має право на пенсію, не нижчу восьми мінімальних пенсій за віком за період з 23 травня до 21 червня 2010 року і додаткову пенсію у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком за період з 23 травня до 21 червня 2010 року, розрахунок якої необхідно проводити виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Оскільки з 22 червня 2010 року позивачка отримує пенсію за віком, то суд відмовив позивачці в задоволенні її позову в цій частині.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права і є правильними.
Безспірно встановлено, що позивачка є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії та визнана інвалідом ІI групи внаслідок захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, а тому відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону № 796-XII має право на одержання пенсії, не нижчої восьми мінімальних пенсій за віком, і додаткову пенсію у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 28 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було змінено редакції ст.ст. 50, 54 вищевказаного Закону та обмежено право на отримання спірної пенсії, із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність адміністративного позову ОСОБА_1 щодо зобов’язання УПФ України у Камінь-Каширському районі провести перерахунок і виплату належної їй пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з положень ст.ст. 50, 54, 67 Закону № 796-XII та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов’язань (п. 26).
Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
З урахуванням наведених норм апеляційний суд приходить до переконання, що законодавством України Кабінету Міністрів України не надано повноважень щодо встановлення розміру мінімальної пенсії за віком або по встановленню в абсолютних цифрах розмірів соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної пенсії за віком або розміру мінімальної заробітної плати. Встановлюючи у постановах № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року вищезазначений суб’єкт владних повноважень вийшов за межі своїх повноважень, оскільки не уповноважений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зменшувати закріплені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій.
У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним і безпідставним.
Крім того, з статей 50 та 54 Закону № 796-XII випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-XII.
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання апеляційного суду свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачці слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачки повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому відмова УПФ України у Камінь-Каширському районі у проведенні такого перерахунку у разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.
Відтак апеляційний суд приходить до переконання, що судом першої інстанції було повно і правильно встановлено фактичні обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Доводи апелянта висновків суду не спростовують, а тому подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
УХВАЛИВ :
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-991/10 – без змін.
В силу вимог ч.10 ст. 1832 КАС України ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Сапіга
ОСОБА_2