ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" жовтня 2015 р.Справа № 921/733/15-г/10

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Півторака М.Є.

За участю секретаря судового засідання Качунь І.Є.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю УніКредит Лізинг", 04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1, код ЄДРПОУ 33942232

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська", с. Постолівка Гусятинського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ 30787770

про стягнення заборгованості в сумі 982 215,18 грн.

За участі представників:

Позивача: ОСОБА_1 – представника позивача, довіреність від 20.09.2015 року;

Відповідача: ОСОБА_2 – представника, довіреність від 01 червня 2015 року;

          В судовому засіданні представникам сторін роз’яснено процесуальні права та обов’язки, передбачені статтями 20,22,81-1 Господарського процесуального кодексу України.

          За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

          Суть справи: До господарського суду Тернопільської області звернулося з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська", с. Постолівка Гусятинського району Тернопільської області про стягнення заборгованості в сумі 982 215 грн 18 коп, з яких 730 284,33 грн. основного боргу; 110 310,63 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов’язань; 5 676,02 грн 3% річних; 135 944,20 грн. інфляційних втрат; відшкодування понесених судових витрат просить покласти на відповідача.

          В обґрунтування заявлених вимог позивач надав суду Договір фінансового лізингу №3569 L12/00-LD, укладеного між сторонами 27.03.2012 року; Додатки до Договору фінансового лізингу № 3569 L12/00-LD від 27.03.2012 року; Додаткову угоду № 1 до Договору фінансового лізингу № 3569 L12/00-LD від 12.03.2012 року; Акт приймання-передачі від 12.04.2012р.; Додаткові угоди № 2, № 3 № 4, № 5 до договору фінансового лізингу № 3569 L12/00-LD від 27.03.2012 року та інші документі, які знаходяться в матеріалах справи.

          Посилається на приписи статей 1,192, 253, 525, 526, 530, 610, 612, 617, 625, 628, 629 ЦК України, ст.23, 173, 174, 175, 193, 509 ГК України, статті 2,11 Закону України "Про фінансовий лізинг".

          Ухвалою господарського суду від 21 липня 2015 року порушено провадження у справі №921/733/15-г/10 та призначено судове засідання для розгляду позову по суті за участю повноважних представників сторін о 10 год. 30 хв. 07 серпня 2015 року.

          Ухвала господарського суду від 21 липня 2015 року про призначення судового засідання була направлена сторонам по справі за адресами, вказаними у позовній заяві рекомендованою кореспонденцією.

          У зв’язку з неприбуттям у судове засідання представника відповідача розгляд справи було відкладено до 11 год. 45 хвилин 21.08.2015 року; 16 годин 15.09.2015 року та 13 годин 45 хвилин 02 жовтня 2015 року в порядку статті 77 ГПК України.

          Згідно приписів статті 69 ГПК України та клопотання представника відповідача (вх. № 19787 від 14.09.2015 року) ухвалою господарського суду від 15.09.2015 року розгляд справи було продовжено на 15 днів до 05 жовтня 2015 року включно.

          15 вересня 2015 року позивач у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ подало до господарського суду клопотання (вх. № 19922) та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" на його користь борг в загальній сумі 898 943грн 74 коп, в тому числі: 647 012,89 грн основного боргу; 110 310,63 грн пені за прострочення виконання грошових зобов'язань; 5 676,02 грн 3% річних; 135 944,20 грн інфляційних втрат, посилаючись на приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

          Вказує, що під час розгляду справи настав термін (10.08.2015 року) сплати наступних за хронологією лізингових платежів; відповідач частково здійснив погашення суми боргу, що мала місце станом на дату звернення до суду з позовом.

          Згідно частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач у справі вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

          Заява Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 19922 від 15.09.2015 року) заявлена позивачем в порядку статті 22 ГПК України, відповідає вимогам вказаної статті та приймається судом до розгляду.

          02 жовтня 2015 року відповідач у справі ТзОВУ "Агрофірма "Постолівська" подало до господарського суду письмовий відзив на позов (вх. № 21006) у якому частково заперечує заявлені позовні вимоги, а саме, щодо нарахування інфляційних втрат і вважає, що до задоволення підлягає сума 107 924,3 грн; також просить зменшити розмір штрафних санкцій (пені) на 95% , а саме на 104 795,1 грн відповідно стягнувши з відповідача 5 515,5 грн. (5% від заявленої у позовній заяві суми).

Представники сторін у судове засідання 02 жовтня 2015 року прибули; суд перейшов до розгляду справи по суті; заслухав пояснення представників сторін: позивача, який підтримав заявлені позовні вимоги, викладені з урахуванням уточнення позовних вимог та представника відповідача, який заперечив щодо задоволення позовних вимог, викладених у відзиві на позов від 02.10.2015 року (вх. № 21006).

В порядку статті 85 ГПК України у судовому засіданні 02.10.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд встановив наступне:

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Визначені статтею 1 ГПК юридичні особи та громадяни можуть бути сторонами в господарському судовому процесі.

          Стаття 16 Цивільного Кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та визначає способи захисту цивільних прав та інтересів.

          Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга п. 1 ст. 16 ЦК України).

          Пунктом 2 статті 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Позивач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", місцезнаходження органів управління якого м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1, зареєстрований у встановленому законом порядку 17.01.2008 року і включений до ЄДРПОУ, ідентифікаційний код 33942232, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, серії ААВ № 894935, виданого Державним реєстратором ОСОБА_3, а тому наділене правом на звернення до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

          В розумінні статті 54 Господарського процесуального кодексу України зміст позовних вимог та коло осіб, до яких пред’являється позов, визначається позивачем.

          Предметом позову Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ визначило (з врахуванням заяви на підставі статті 22 ГПК України (вх. № 19922 від 15.09.2015 року) стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська", с. Постолівка Гусятинського району Тернопільської області боргу в загальній сумі 898 943 грн (з яких 647 012,89 грн основного боргу; 110 310,63 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов’язання; 5 676,02 грн. в якості 3% річних; 135 944,20 грн. інфляційних втрат).

          Спосіб захисту цивільних прав та інтересів особа обирає при зверненні з позовною заявою до суду.

          Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту права є таким, що відповідає статтям 15, 16 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 11 ЦК України цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 202 ЦК України).

За змістом приписів статей 205 та 206 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, тощо, а також підтвердженням прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

          В судовому засіданні встановлено, що 27 березня 2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (Лізингодавець/Позивач), з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська", с. Постолівка Гусятинського району Тернопільської області (Лізингоодержувач/відповідач), з іншої сторони, було укладено договір фінансового лізингу №3569L12/00-LD.

          За умовами укладеного Договору фінансового лізингу (п. 1.1.) Лізингодавець приймає на себе зобов’язання придбати у власність від Продавця, що обраний Лізингоодержувачем, предмет лізингу відповідно до встановлених Лізингоодержувачем умов придбання та технічних характеристик (специфікацій) та передати його у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором. Лізингоодержувач зобов’язується прийняти предмет лізингу у користування та сплачувати Лізингодавцю платежі, комісії, які зазначені у додатку "Тарифи" до цього договору (надалі тарифи), який є його невід'ємною частиною, інші комісії, що передбачені цим Договором та виконувати інші обов’язки, передбачені цим договором та чинним законодавством.

Згідно п. 1.1.1. Договору визначення предмета лізингу, його технічних характеристик (специфікацій), вартість предмета лізингу, Графік лізингових платежів, дата та місце поставки предмета лізингу, а також інші умови, що мають безпосереднє відношення до цього договору, визначаються в додатках до цього договору.

На виконання умов Договору, згідно Акту приймання - передачі від 12.04.2012 року Лізингоодержувач придбав у обраного Лізингоодерждувачем Продавця (ТОВ "Торговий дім "АС-Терра") та передав в користування Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач прийняв обраний ним предмет лізингу, а саме: Самохідний оприскувач CASE PATRIOT SPX 3330, 6700 куб. см, 2011 р. в. з комплектом GPS навігації Trimble AutoPilot, Заводський номер: YBT031470; Самохідний оприскувач CASE PATRIOT SPX 3330, 6700 куб. см, 2011 р. в. з комплектом GPS навігації Trimble AutoPilot, Заводський номер: YBT031476.

          Отже, позивач у справі ТзОВ "УніКредит Лізинг", м. Київ виконав взяті на себе зобов’язання, придбав та передав у користування Товариства з обмеженою відповідальністю два Самохідні оприскувачі.

          В свою чергу, відповідно до умов укладеного договору фінансового лізингу ТзОВ "Агрофірма "Постолівська" зобов’язувалося сплачувати за користування предметами лізингу лізингові платежі згідно Графіків лізингових платежів.

          Пунктом 5.1. Договору сторони визначили, що Лізингоодержувач зобов’язаний сплачувати лізингові платежі. Розмір лізингових платежів, їх складові частини та дати платежів визначаються у графіку лізингових платежів, що містяться у Додатках до цього Договору.

          Розмір лізингових платежів та їх складових частин виражається у іноземній валюті (долар США,Євро або інша валюта) та підлягає сплаті у національній валюті України – гривні за курсом, що визначений цим Договором.

          За своїм змістом і правовою природою, укладений між сторонами 27.03.2012 року договір №3569L12/00-LD є договором фінансового лізингу, в якому сторони досягли згоди по всіх істотних умовах, визначили взаємні права та обов’язки.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж і поставку з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законом, а саме – Законом України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг".

Згідно з ч. 1 ст. 292 ГК України лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

          Нормою частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

          Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

          За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

          Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

          Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

          Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов Договору №3569L12/00-LD 27 березня 2012р. Лізингодавцем придбано у власність та передано у користування Лізингоодержувачу Предмет лізингу.

          Факт передачі Лізингодавцем Предмету лізингу на загальну суму 3 821 380,36 грн. Лізингоодержувачу підтверджується трьохстороннім Актом приймання – передачі предмету лізингу від 12.04. 2012 р., відповідно до яких позивач на виконання взятих на себе зобов’язань передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" прийняло Предмет лізингу Самохідний оприскувач CASE PATRIOT SPX 3330, 6700 куб. см , 2011 р. в. з комплектом GPS навігації Trimble AutoPilot, Заводський номер: YBT031470; Самохідний оприскувач CASE PATRIOT SPX 3330, 6700 куб. см 2011 р. в. з комплектом GPS навігації Trimble AutoPilot, Заводський номер: YBT031476.

Згідно п. 1 Акту приймання - передачі від 12.04.2012 року Лізингоодержувач підтверджує фізичне приймання предмету лізингу в стані та комплектності відповідно до Специфікації (включаючи витратні матеріали, інструкції, аксесуари).

Однак, як стверджує ТзОВ "УніКредит Лізинг", м. Київ у поданому до суду позові, відповідач зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати лізингових платежів згідно Договору не виконав і на час подання позову його основний борг становив 730 284,33 грн.

У відповідності до вимог ст.ст. 526,598 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У поданій до суду заяві (вх. № 19922 від 15.09.2015 року) ТзОВ "УніКредит Лізинг", м. Київ вказало, що станом на 15.09.2015 року борг Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" перед позивачем становить 647 012,89 грн.

У судовому засіданні 02.10.2015 року представник відповідача підтвердив, що сума основного боргу пере позивачем становить 674 012,89 грн. і визнається беззаперечно відповідачем.

Пунктом 1 статті 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов’язання припиняються: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання; у разі поєднання управленої та зобов’язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 647 012,89 грн. підлягають до задоволення.

Пунктом 2 статті 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який сплачується пеня.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у свої постанові від 08.04.2008 року у справі № 03/4190.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (стаття 546 ЦК).

          Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язань.

Отже, як випливає із змісту Цивільного кодексу України – відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань настає лише у випадках, передбачених законом або встановлено договором.

Згідно п. 12.3 Договору у випадку несплати Лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за Договором Лізингу, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним Банком України, яка діяла протягом періоду прострочення, за кожний день прострочення.

У п. 1 Додаткової угоди № 4 від 19.09.2014 року до Договору відповідач – Лізингоодержувач визнав, що станом на дату укладення вказаної Додаткової угоди Лізингоодержувач має перед Лізингодавцем борг, що включає заборгованість по сплаті лізингових платежів в сумі 367 537,20 грн., пеню в сумі 1 383,86 грн. та додаткові витрати за повідомленням в розмірі 100,00 грн.

Однак, Лізингоодержувач не сплатив визнану ним заборгованість, в тому числі суму пені (1 383,86 грн.), яка нарахована на лізингові платежі, термін сплати яких настав і сплата яких була прострочена до 19.09.2014 року, відтак ці 1 383,86 грн. пені підлягають сплаті відповідачем на користь позивача.

Також мало місце подальше прострочення сплати лізингових платежів відповідачем і станом на 13.08.2015 року пеня становила 110 310,63 грн.

У поданому до суду письмовому відзиві на позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" не заперечує щодо правомірності нарахування пені на загальну суму 110 310,63 грн., однак вказує, що є підстави для зменшення її розміру згідно статті 233 Господарського кодексу України і вказує підстави для такого зменшення.

Зокрема, відповідач просить суд стягнути лише 5% заявлених санкцій (пені), посилаючись на ту обставину, що господарство є сільськогосподарським підприємством, інших джерел погашення боргу, крім доходів, отриманих від виробництва сільськогосподарської продукції не має; просить врахувати скрутне фінансове становище товариства, спричинене наявністю арештованих рахунків в банківських установах, наявністю значної кредиторської заборгованості (більше 14 млн. грн) та невиконаних зобов’язань за договорами фінансового лізингу, укладених Агрофірмою у 2011-2012 роках, в підтвердження чого відповідачем надано Інформацію про виконавче провадження щодо стягнення з боржника (відповідача у справі ТзОВ "Агрофірма "Постолівська" заборгованості); Постанову ВП № 48508157 від 20.08.2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Баланс (Звіт про фінансовий стан на 30.06.2015 року), інші документи.

Натомість позивач заперечив проти зменшення розміру пені та стверджує, що Товариством також понесено значні витрати у зв'язку з несвоєчасно проведеним відповідачем розрахунком за відпущений товар по договору. Дії відповідача призвели до необхідності отримання Товариством кредитних коштів в банківських установах з метою своєчасного здійснення в свою чергу, розрахунків зі своїми контрагентами, адже позивач не є власником, а придбаває їх за іноземну валюту в інших виробників продукції. Значний ріст курсу валюти в період з листопада 2014 року по березень 2015 року негативно позначився на господарській діяльності Товариства, а тому заявлені штрафні санкції не є збагаченням його як кредитора, а є лише частковим погашенням понесених Товариством збитків.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України суду надано право при прийнятті рішення у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені).

Зменшення розміру неустойки передбачено також ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судам звернуто увагу, зокрема на те, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм закону та поданих сторонами доказів, суд вважає, що позивачем жодним чином не підтверджено наявність понесених Товариством збитків, внаслідок невиконання зобов’язань Відповідачем, відтак, запобігаючи збагаченню кредитора за рахунок боржника, не допускаючи заінтересованості кредитора у порушенні зобов’язання боржником, суд зменшує суму пені на 50 відсотків - до 55 155,32 грн.

При цьому, господарський суд враховує, що:

- фінансова криза, що склалася в Україні наприкінці 2014р., негативно вплинула на грошовий обіг та можливість вчасного виконання господарських зобов'язань на всіх без винятку суб'єктів підприємницької діяльності, що вплинуло і на розрахунки між сторонами по справі;

- пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не вправі. При зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі;

- крім стягнення пені позивач нараховує та стягує проценти річних, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем;

- відповідач не ухиляється від повернення заборгованості позивачу, навпаки, борг за договором Агрофірмою частково погашався (04 червня 2015 року на суму 220 000,00 грн, платіжне доручення №79; 09 червня 2015 року на суму 80 000,00 грн, 15 липня 2015 року на суму 300 000,00 грн, платіжне доручення № 108);

- основним видом господарської діяльності та джерелом доходу відповідача є вирощування сільськогосподарських культур, прибуток від якої ставиться в залежність від погодних умов, кількісних і якісних характеристик врожаю, носить ризикований та сезонний характер.

Пунктом 2 статті 625 Цивільного Кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальна суму 3% річних по Договору станом на час подання складає 5 676,02 грн. Вказана до стягнення сума 5 676,02 грн. 3% річних не заперечується відповідачем та підлягає сплаті ТзОВ "Агрофірма "Постолівська" на користь позивача, як обґрунтовано заявлена.

Частиною другою статті 625 ЦК України також передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Позивач вказує, що за період прострочення відповідачем лізингових платежів, тобто з грудня 2014 року по червень 2015 року за даними Державної статистики України встановлено наступні індекси інфляції: грудень 2014 р. -103; січень 2015 р. -103,1; лютий 2015 – 105,3; березень 2015-110,8; квітень 2015-114,0; травень 2015р. -102,2; червень 2015-100,4.

Посилаючись на приписи Постанови Верховного Суду України від 27.03.2012 року у справі № 55/440 позивач заявив позовні вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення сплати лізингових платежів з 10.12.2014 року по 30.06.2015 року.

За період з 10.12.2014 року по 30.06.2015 року позивач нарахував інфляційні втрати, завдані простроченням сплати відповідачем лізингових платежів за Договором на суму 135 944,20 грн.

Дата платежуПеріод нарахування інфляційних втратСума боргу, грн.Середній індекс інфляції за періодІнфляційні втратиСума боргу з врахуванням індексу інфляції

10.12.201411.12.2014-30.06.201555 433,711,44924 905,4880 339,19

10.01.201511.01.2015-30.06.201517 334,681,4077 056,4624 391,14

10.02.201511.02.2015-30.06.201528 105,641,36510 251,9338 357,57

10.03.201511.03.2015-30.06.2015298 165,001,29688 287,39386 443,39

10.04.201511.04.2015-30.06.201522 700,821,1703 853,2426 554,06

10.05.201511.05.2015-30.06.201519 829,861,026517,3220 347,18

10.06.201511.06.2015-30.06.2015270 345,481,0041 081,38371 426,86

Всього:711 915,19 135 944,20847 859,39

Відповідач заперечує правомірність нарахування інфляційних втрат в сумі 135 944,20 грн та період їх нарахування.

Вказує, що 06.02.2015 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 5 до Договору фінансового лізингу від 27.03.2015 року, у якій сторони узгодили, що станом на день її укладання заборгованість Відповідача перед Позивачем становила 336 136,68 грн. (168168,34 + 167 968,34). Сплату даної суми по цій додатковій угоді було відстрочено до 10.03.2015 року .

Відповідач вважає, що нарахування інфляційних втрат повинно розпочатись із квітня 2015 року (місяць наступний за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж) і по червень 2015 року (місяць, який передує місяцю подання позовної заяви) однак, Позивачем безпідставно нараховано інфляційні втрати по інших місяцях (грудень 2014 року, січень 2015 року, лютий 2015 року, березень 2015 року).

Відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких мала місце інфляція).

Так, матеріалами справи підтверджується, що 06.02.2015 року сторони уклали Додаткову угоду № 5 до Договору фінансового лізингу від 27.03.2012 року. Пунктом 2 Додаткової угоди сторони визначили, що у випадку, якщо Лізингоодержувач не поверне (не сплатить) борг, що складається з сум , які зазначені в п. 1 цієї Додаткової угоди частинами у наступні строки:

2.1.згідно з Додатком № 3569L 12/01 до 10.03.2015 року – 168 168,34 грн в т. ч. ПДВ;

2.2.згідно з Додатком № 3569L12/02 до 10.03.2015 року – 167 968,34 грн в т. ч. ПДВ.

Отже, пунктом 2 Додаткової угоди № 2 від 06.02.2015 року сторони встановили строк сплати боргу в розмірі 336 136,68 грн. до 10.03.2015 року.

Відповідно і нарахування інфляційних втрат повинно розпочатися із квітня 2015 року (а не з грудня 2014 року як стверджує позивач).

Таким чином суд вважає, що обґрунтованою до стягнення є сума 107 924,3 грн. інфляційних втрат, нарахованих за квітень-червень 2015 року.

Місяць, за який нараховуються інфляційні втратиСума заборгованості на кінець місяця, грн.Індекс інфляції, %Сума заборгованості з урахуванням інфляції, грн.Інфляційні втрати, грн.

Квітень 2015р.655 962,2114,0747 796,991 834,7

Травень 2015р.592 625,4102,2605 663,113 037,7

Червень 2015р.762 970,9100,4766 022,73 051,9

Всього107 924,3

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 28 019,9 грн. суд відмовляє, як такі, що безпідставно заявлені.

          Оскільки, до виникнення спору призвели неправомірні дії Відповідача (ТзОВ "Агрофірма "Постолівська"), а саме: несплата лізингових платежів Товариству з обмеженою відповідальністю "УніКредитЛізинг ", м. Київ, суд прийшов до висновку, що відшкодування судового збору, згідно ст.ст. 44- 49 ГПК України та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України" (в редакції від 10.07.2014 року), покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.11, 16, 509, 526, 529, 598, 610, 611, 627, 629, 651, 653 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 1,2,12,22,32,43,44-49,69,82,83,84,85,115,117 Господарського процесуального кодексу України, статтями 20, 181, 188, 193, 292 ГК України, статтями 1, 2, 7, 10, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська", 48236, Тернопільська область, Гусятинський район с. Постолівка (код ЄДРПОУ 30787770) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", 04070, м. Київ вул. Петра Сагайдачного, 22/1 (код ЄДРПОУ 33942232) – 647 012,89 грн основного боргу; 55 155,32 грн пені за прострочення виконання грошового зобов’язання; 5 676,02 грн 3% річних; 107 924,3 грн інфляційних втрат; 17 418,48 грн. в повернення сплаченого судового збору. Видати наказ.

3.В решті позову відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання).

          Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання), через місцевий господарський суд.

5.Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

6.Повне рішення складено та підписано 02 жовтня 2015 року.

                    Суддя                                        М.Є. Півторак