ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 травня 2009 р.

№ 7/72

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Головуючого:

Мирошниченка С.В.,

Суддів :

Кота О.В., Малетича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на  постанову

Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2009 року

у справі

№ 7/72 господарського суду міста Києва

за позовом

Відкритого акціонерного товариства "Уманьгаз"

до	Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про	стягнення 2499204,80 грн.

за  участю представників  сторін:

позивача

Татаркіна М.К.,

відповідача

не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2008 року ВАТ "Уманьгаз" звернулось до господарського суду з позовом до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення 1745395,80 грн. боргу, 156534,94 грн. пені, 122177,71 грн. штрафу, 431003,56 грн. інфляційних втрат, 52953,92 грн. - 3% річних.

Позов обґрунтовано тим, що  відповідач у порушення  умов договору про надання послуг по транспортуванню природного газу в 2007 році № 06/07-215 не оплатив вартість наданих послуг, заборгувавши 1745395,80 грн.

20.11.2008 року позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 1745395,80 грн. боргу, 89534,65 грн. пені, 470493,69 грн. інфляційних втрат, 71602,98 грн. - 3% річних та судові витрати.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.12.2008 р. (суддя: Якименко М.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1745395,80 грн. боргу, 89534,65 грн. пені, 470493,69 грн. інфляційних втрат, 71602,98 грн. - 3% річних, 2377,78 грн. держмита та 112,23 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.  

Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги в частині стягнення  основного боргу, 3 % річних, інфляційних, пені є обґрунтованими, а відтак  підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2009 року (судді: Отрюх Б.В., Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення господарського суду м. Києва від 01.12.2008 року залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив судові рішення у даній справі скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду або постанова апеляційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як встановили господарські суди, 01.02.2007 року сторони уклали договір про надання послуг по транспортуванню природного газу в 2007 р. №  06/07-215 (надалі - Договір), згідно якого відповідач зобов'язався передати в 2007 р. в систему газопроводів, що знаходяться на балансі позивача, природний газ, а позивач зобов'язався здійснювати його транспортування для підприємств комунальної теплоенергетики, теплових електростанцій, електроцентралей та котелень промислових підприємств, зокрема блочних (модульних) котелень, які виробляють теплову енергію для потреб населення, бюджетних установ та організацій, а також  інших  суб'єктів, надалі споживачів.

Відповідно до п.п. 2.1, 4.1 Договору позивач здійснює в 2007 р. транспортування газу відповідачу, в обсязі до 25486,000 тис. м3. Тариф на транспортування 1000 м3 газу по газотранспортній системі позивача становить 64,10 грн., ПДВ - 12,82 грн., а всього - 76,92 грн.

Пунктами 5.1, 5.2 Договору встановлено, що вартість наданих відповідачу послуг по транспортуванню газу у звітному місяці визначається на підставі актів приймання-передачі послуг по транспортуванню газу та тарифів на транспортування газу, зазначених в п. 4.1 даного Договору. Оплата послуг позивача по транспортуванню газу здійснюється відповідачем на підставі акту виконання послуг з транспортування до 30 числа місяця, наступного за звітним.

Господарські суди з'ясували, що позивач на виконання умов Договору  надав замовнику послуги з транспортування природного газу в 2007 р. на суму 1745395,80 грн., що підтверджується актами виконаних послуг із транспортування природного газу за 2007 р., які підписані уповноваженими представниками сторін. Проте, відповідач в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства за надані послуги не розрахувався, заборгованість  складає 1745395,80 грн.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору та вимог цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відтак, суд прийшов до правильного висновку, що позов в частині стягнення 1745395,80 грн. основного боргу є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Крім того, суд на підставі ст.ст. 549, 611, 625, ЦК України стягнув з відповідача 470493,69 грн. інфляційних, 71602,98 грн. 3% річних та 89534,65 грн. пені.

Суди правомірно відмовили у задоволенні вимог позивача про стягнення  122177,71 грн. 7% штрафу, зважаючи на нижчевикладене.

Згідно ч.2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов”язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1% відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.  

Як вбачається зі змісту даної норми, передбачений нею розмір штрафу та пені застосовується, якщо інше не передбачено умовами договору.  Суди прийшли до висновку, що штраф визначений ч.2. ст. 231 ГК України не можна застосовувати, оскільки штрафні санкції за порушення зобов’язання нараховуються у розмірі, визначеному сторонами у 6.2. Договору.

Відтак, суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення 7% штрафу  у розмірі 122177,71 грн.

Водночас, господарський суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку, що Алгоритм, затверджений постановою НКРЕ від 12.07.2000 р. №759 “Про затвердження алгоритму коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України”, постанова Кабінету Міністрів України від 13.11.1998 р. № 1785 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ”, Порядок розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовими та газотранспортними підприємствами НАК “Нафтогаз України” та ДК “Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, затверджений наказом НАК "Нафтогаз України" № 80 від 19.11.1998 р., визначають лише послідовність дій підприємств та банків при надходженні коштів за поставлений природний газ на розподільчі рахунки підприємств.

Зазначені нормативні акти не встановлюють взаємовідносини відповідача з контрагентами щодо оплати наданих ними послуг, не регулюють питання підстав та строків оплати підприємствами НАК “Нафтогаз України” послуг, наданих контрагентами за договорами, а також не впливають на домовленість сторін договору щодо строків оплати вартості наданих послуг з транспортування природного газу та не припиняють зобов'язань боржника щодо сплати боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вона є законною та обґрунтованою.  

Крім того, відповідно до вимог ст. 1117 Господарського  процесуального  кодексу  України  касаційна  інстанція  не має  права  встановлювати  або  вважати  доведеними  обставини, які не були  встановлені  у рішенні або  постанові  господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про  достовірність  того чи іншого доказу,  про перевагу  одних  доказів  над  іншими,  збирати  нові  докази  або додатково  перевіряти  докази.

Керуючись ст.ст. 107, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2009 року у справі № 7/72 залишити без змін.

Головуючий

С. Мирошниченко

Судді

О. Кот

М. Малетич