Справа № 2-83

                                                                                                                                                                             Категорія 29                                                                                

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

    20 травня 2009 року                                        Маневицький районний суд Волинської області

в складі:        головуючого - судді                               Невара О.В.,

          при секретарі                                           Каращук В.С.,

з участю       позивача                                                   ОСОБА_1,

                      представника позивача                           ОСОБА_2,        

                      представників  відповідача                     ОСОБА_3, ОСОБА_4,

                      представника співвідповідачів               ОСОБА_5,

                      представника співвідповідача                 ОСОБА_6,

                      третьої особи на стороні відповідача          ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маневичі справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції Волинської області, управління Державного казначейства в Маневицькому районі Головного управління Державного казначейства України у Волинській області, Головного управління Державного казначейства України у Волинській області, Головного управління юстиції у Волинській області,   третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції Волинської області ОСОБА_7, про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтував тим, що вироком Ковельського міськрайонного суду від 31.05.2006 року було стягнуто із ОСОБА_8 на користь позивача у відшкодування завданої матеріальної шкоди 1760 грн. Виконавчий лист було направлено для примусового виконання у відділ державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції (далі - ВДВС Маневицького РУЮ). Відповідачем двічі безпідставно закривалось виконавче провадження, порушувались визначені Законом України „Про виконавче провадження” строки виконання рішення суду, не вживались заходи щодо примусового виконання вироку Ковельського міськрайонного суду в частині стягнення із ОСОБА_8 на користь позивача матеріальної шкоди. Постановою Луцького міськрайонного суду від 11.10.2007 року та ухвалою Ковельського міськрайонного суду від 28.12.2007 року дії ВДВС Маневицького РУЮ було визнано неправомірними. По даний час ВДВС Маневицького РУЮ не відшкодував на користь позивача судові витрати по даних справах на загальну суму 6 грн. 80 копійок. За період бездіяльності відповідача у 2007-2008 роках позивач змушений був неодноразово їздити в смт. Маневичі з м. Луцьк, щоб дізнатись про рух виконавчого провадження, а також на судові засідання в м. Ковель, на що ним було витрачено кошти на загальну суму 254 грн., що підтверджується відповідними проїзними документами. Крім того, позивач звертався в прокуратуру Маневицького району з вимогою порушити кримінальну справу відносно державного виконавця ВДВС Маневицького РУЮ ОСОБА_7, яка безпосередньо займалася виконанням вказаного виконавчого листа Ковельського міськрайонного суду, однак в порушенні кримінальної справи було відмовлено в зв’язку з відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ст. 367 КК України. З метою прискорення виконання виконавчого листа Ковельського міськрайонного суду ОСОБА_1 змушений був звертатися зі скаргами до ДВС у Волинській області, однак, незважаючи на це, відповідних заходів щодо примусового виконання рішення суду в межах визначених законом строків не вжито, а в даний час виконавче провадження взагалі скеровано до ВДВС Старовижівського РУЮ, хоча для цього, на думку позивача, не було законних підстав. Вважає, що внаслідок протиправних дій ВДВС Маневицького РУЮ йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у моральних переживаннях в зв’язку з невиконанням рішення суду про стягнення на його користь коштів у відшкодування завданої матеріальної шкоди, погіршенні стану здоров’я, вимушених змінах у звичному способі життя, так як він змушений був вживати додаткових заходів щодо прискорення виконання рішення суду, двічі доводити у судах, що дії відповідача є неправомірними. Моральну шкоду позивач оцінює в сумі 10000 гривень. Крім того, вважає, що оскільки ВДВС Маневицького РУЮ не виконав вирок Ковельського міськрайонного суду в частині стягнення на його користь 1760 грн. у відшкодування завданої матеріальної шкоди по даний час, з відповідача слід стягнути на його користь вказану суму коштів з врахуванням індексації, що за підрахунками позивача становить 2703 грн. Також вважає, що з ВДВС Маневицького РУЮ слід стягнути судові витрати, що не сплачені відповідачем на його користь за результатами розгляду справ в Ковельському міськрайонному суді та Луцькому міськрайонному суді. Посилаючись на зазначені обставини, позивач ОСОБА_1 просив стягнути в його користь з відповідача – ВДВС Маневицького РУЮ моральну шкоду на суму 10000 грн., матеріальні збитки на суму 2963 грн. 80 копійок, а всього кошти на загальну суму 12963 грн. 80 копійок.

Ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 6 березня 2009 року до участі в даній справі в якості співвідповідача залучено управління Державного казначейства в Маневицькому районі ГУДКУ в Волинській області, ухвалою від 20 березня 2009 року - Головне управління Державного казначейства у Волинській області, а ухвалою від 29 квітня 2009 року - Головне управління юстиції у Волинській області.

Ухвалою від 14 травня 2009 року до участі в даній справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено головного державного виконавця ВДВС Маневицького РУЮ ОСОБА_7

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги збільшили, просили позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у поданій до суду позовній заяві, стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідачів моральну шкоду на суму 25000 грн., матеріальні збитки на суму 3185 грн. 80 копійок, а всього кошти на загальну суму 28185 грн. 80 копійок та судові витрати по даній справі.

Представники відповідача   ОСОБА_3, ОСОБА_4, співвідповідачів   ОСОБА_5,   ОСОБА_6, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_7 позовних вимог не визнали, вважають їх необґрунтованими, належним чином не підтвердженими, а тому у їх задоволенні просили відмовити за безпідставністю.

Заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підставний і підлягає до часткового задоволення.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має  право на відшкодування за рахунок держави  чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними  рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 86 Закону України „Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року стягувач має право звернутися з позовом до  юридичної  особи, яка  зобов'язана  провадити  стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи.      Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні   виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно ст. 1166 ЦК України Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями  чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної  або  юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної  особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа,  яка  завдала   шкоди,    звільняється    від    її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

    Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна  шкода,  завдана  фізичній  або  юридичній  особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю,  відшкодовується особою, яка її завдала,  за  наявності  її  вини,  крім  випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від  вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала у випадках, встановлених законом.

    Згідно ст. 1172 ЦК України юридична або  фізична  особа  відшкодовує  шкоду,  завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

  В судовому засіданні встановлено, що вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 31.05.2006 року із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 було стягнуто 1760 грн. у відшкодування завданої матеріальної шкоди. На виконання вказаного вироку судом було видано виконавчий лист та направлено його для виконання у ВДВС Маневицького РУЮ. Постановою головного державного виконавця ВДВС Маневицького РУЮ ОСОБА_7 від 6.07.2006 року провадження за даним виконавчим документом відкрито та надано боржнику строк до 13.07.2006 року для добровільного виконання рішення суду. Оскільки у встановлені строки виконавчий документ добровільно не виконано, головним державним виконавцем вжито заходів до його примусового виконання. Так, головним державним виконавцем Козюк Т.І. 8.11.2006 року було зроблено відповідні запити в установи банків, Маневицьке відділення Ківецівської ОДПІ та МРЕВ УДАІ УМВС України у Волинській області про наявність рахунків, коштів, транспортних засобів у боржника. Із отриманих відповідей вбачається, що рахунків, коштів транспортних засобів у боржника не виявлено. В подальшому, 12.12.2006 року головним державним виконавцем перевірено майновий стан боржника і встановлено, що майна на праві власності, на яке можна звернути стягнення, не виявлено, про що складено відповідний акт. Тоді ж головним державним виконавцем зі слів батька боржника встановлено, що останній працює в СВК „Колос“ с. Повурськ Ковельського району, на підставі чого головний державний виконавець Козюк Т.І. 14.12.2006 року винесла постанову про закінчення виконавчого провадження та направила виконавчий лист на виконання до ВДВС Ковельського РУЮ, тобто, за місцем роботи боржника. 20.06.2007 року виконавче провадження по стягненню із ОСОБА_8 в користь ОСОБА_1 1760 грн. було ВДВС Ковельського РУЮ закінчено в зв’язку з тим, що боржник не працює в СТзОВ „Колос“, а виконавчий документ направлено на виконання у ВДВС Маневицького РУЮ, тобто за місцем проживання боржника. Зазначене не оспорюється сторонами, а також підтверджується дослідженими судом матеріалами виконавчого провадження.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.10.2007 року визнано дії державного виконавця ВДВС Маневицького РУЮ ОСОБА_7 щодо ненаправлення стягувачу ОСОБА_1 копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 6.07.2006 року та дії вказаного державного виконавця щодо закінчення 14.12.2006 року виконавчого провадження неправомірними.

Судом встановлено, що 19.10.2007 року головний державний виконавець Козюк Т.І., не вчиняючи ніяких виконавчих дій, винесла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, посилаючись на те, що боржник ніде не працює, майна, на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, у нього не виявлено, коштів та цінних паперів в установах банків на його ім’я немає, транспортних засобів за ним не зареєстровано.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.12.2007 року визнано неправомірними дії і бездіяльність ВДВС Маневицького РУЮ під час здійснення виконавчого провадження за вироком Ковельського міськрайонного суду від 31.05.2006 року, зокрема, визнано нечинною та скасовано постанову ВДВС Маневицького РУЮ від 19.10.2007 року та зобов’язано ВДВС Маневицького РУЮ провести виконання за даним виконавчим листом у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до постанови старшого помічника прокурора Маневицького району Дуднік М.М. від 18.02.2008 року в порушенні кримінальної справи по факту неналежного виконання службових обов’язків головним державним виконавцем ВДВС Маневицького РУЮ ОСОБА_7 було відмовлено у зв’язку з відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ст. 367 КК України. Як вбачається з вказаної постанови, в зв’язку з неналежним виконанням службових обов’язків, що призвело до підставних скарг стягувача, які були розглянуті та задоволені судом, в діях головного державного виконавця Козюк Т.І. формально вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 367 КК України. Однак, враховуючи невелику суму заподіяних невиконанням рішення суду стягувачу збитків, дане діяння через малозначність не становить суспільної небезпеки, не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди суспільству або державі, в порушенні кримінальної справи було відмовлено за відсутністю складу злочину.

  Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1 про відшкодування на його користь моральної шкоди на суму 25000 грн. підлягають до часткового задоволення. Так, в судовому засіданні було встановлено, що внаслідок неправомірних дій головного державного виконавця ВДВС Маневицького РУЮ ОСОБА_7, яка двічі - 14.12.2006 року та 19.10.2007 року виносила постанови про закінчення виконавчого провадження та дії якої рішеннями судів були визнані протиправними, позивачу ОСОБА_1 було спричинено моральну шкоду, яка виразилась у нервовому потрясінні, моральних переживаннях в зв’язку з тривалим невиконанням рішення суду про стягнення на його користь коштів у відшкодування завданої матеріальної шкоди, безпідставних закінченнях виконавчого провадження, що змусило позивача в судовому порядку захищати свої права. При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує суму коштів, які підлягали примусовому стягненню з боржника ОСОБА_8 на користь стягувача ОСОБА_1 – 1760 грн. Враховуючи вимоги розумності та справедливості завдану позивачу моральну шкоду суд оцінює в сумі 300 гривень   і в такій сумі, а не в сумі 25000 гривень, вона підлягає стягненню з відповідачів на користь ОСОБА_1

    Згідно ст. 60 ЦПК України   кожна сторона зобов’язана довести  ті  обставини,  на  які вона посилається як на підставу своїх  вимог  і  заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами,  які  беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення  для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

    В судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_2 відповідно до ст. 60 ЦПК України не надано доказів у підтвердження того, що саме внаслідок неправомірних дій ВДВС Маневицького РУЮ у позивача погіршився стан здоров’я, внаслідок чого він був змушений звертатися в лікувальні заклади за медичною допомогою, а тому вимоги про відшкодування моральної шкоди в цій частині до задоволення не підлягають.

    Суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1 про відшкодування на його користь матеріальної шкоди на суму 3185 грн. 80 копійок до задоволення не підлягають. Так, в суму матеріальної шкоди, яка на думку позивача підлягає стягненню з відповідачів на його користь, ним включено судові витрати на суму 6 грн. 80 копійок, які уже стягнуті з ВДВС Маневицького РУЮ на його користь згідно постанови Луцького міськрайонного суду від 11.10.2007 року та ухвали Ковельського міськрайонного суду від 28.12.2007 року, а також кошти в розмірі 1760 грн., які уже стягнуті за вироком Ковельського міськрайонного суду від 31.05.2006 року із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1, з врахуванням нарахованої на цю суму позивачем індексації. А тому суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди в цій частині є безпідставними і до задоволення не підлягають.

 Крім того, в суму матеріальної шкоди позивачем включено кошти в розмірі 254 грн. Вказана сума коштів підтверджується доданими до позовної заяви відповідними проїзними документами. Разом з тим, в судовому засіданні відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивачем не надано доказів, що вказані кошти пов’язані з розглядом даної справи, зокрема, що вказані проїзні документи були придбані саме позивачем, що у зазначені в них дати саме позивач їздив у вказані населені пункти та з якою метою. При цьому позивачем не враховано, що витрати, пов’язані з розглядом справ у Ковельському міськрайонному суді та Луцькому міськрайонному суді та явкою в судові засідання по даних справах, на які ОСОБА_1 вказував у поданій до суду заяві, відносяться до судових витрат, а не матеріальної шкоди, а тому про їх відшкодування  позивач мав звертатися під час розгляду вказаних справ, про що подати відповідні підтверджуючі документи.

  В судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_2 відповідно до ст. 60 ЦПК України не надано доказів у підтвердження того, що постанова від 10.11.2008 року про закінчення виконавчого провадження та направлення виконавчого листа на виконання у ВДВС Старовижівського РУЮ є неправомірними. Вказана постанова державного виконавця протиправною у встановленому законом порядку не визнавалась і не скасовувалась, що підтвердили сторони в судовому засіданні, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків в цій частині до задоволення не підлягають.

    Судом встановлено, що ВДВС Маневицького РУЮ не є юридичною особою, не має відкритих рахунків в управлінні Державного казначейства в Маневицькому районі ГУДКУ в Волинській області та Головному управлінні Державного казначейства України у Волинській області. Фінансування ВДВС Маневицького РУЮ здійснюється через Головне управління юстиції у Волинській області, а тому, на думку суду, кошти у відшкодування моральної шкоди та судові витрати по даній справі підлягають стягненню саме з Головного управління юстиції у Волинській області, яке має відкриті рахунки у Головному управлінні Державного казначейства України у Волинській області.

Враховуючи вищевикладене, в позові до управління Державного казначейства в Маневицькому районі Головного управління Державного казначейства України у Волинській області, Головного управління Державного казначейства України у Волинській області про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з Головного управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 7 грн. 50 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 8 грн. 50 копійок судового збору, сплачених позивачем при поданні позову, пропорційно до задоволених судом позовних вимог та з врахуванням положень Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21 січня 1993 року і постанови КМУ № 1258 від 21.12.2005 року „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів”, яка була чинною на час звернення позивача до суду.

  Крім того, з Головного управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати, що пов'язані з явкою позивача та його представника в судові засідання по даній справі, на загальну суму 265 грн. 95 копійок. Оскільки позивач ОСОБА_1 не брав участі 27.02.2009 року в судовому засіданні по даній справі, подані ним за цей день проїзні документи до відшкодування не підлягають. Разом з тим, на думку суду, витрати позивача та його представника на проїзд у маршрутному таксі до задоволення не підлягають, оскільки ними відповідно до ст. 60 ЦПК України не подано про це відповідних доказів, а надані позивачем ОСОБА_1 квитки не містять інформацію про дату, час та маршрут поїздки, а також особу, яка їх придбала чи використовувала.

 Також, на думку суду, не підлягають до задоволення вимоги позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, які перебувають на пенсії, ніде не працюють, займаються громадською роботою, про стягнення на їх користь добових та компенсації за відрив від звичайних занять, оскільки ними згідно ст. 60 ЦПК України в обґрунтування цих заявлених вимог не подано відповідних доказів.

 Керуючись ст.ст.   4, 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України,   ст.ст. 23, 1166-1167, 1172 Цивільного  кодексу України,   ст. 56 Конституції України,   ст. 86 Закону України „Про виконавче провадження“ від 21 квітня 1999 року, суд, -

В И Р І Ш И В:

    Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління юстиції у Волинській області (р/р 35214001006349, відкритий у Головному управлінні Державного казначейства України у Волинській області) на користь ОСОБА_1 300 (триста) гривень у відшкодування завданої моральної шкоди та 281 (двісті вісімдесят одну) гривню 95 копійок судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В позові до управління Державного казначейства в Маневицькому районі Головного управління Державного казначейства України у Волинській області, Головного управління Державного казначейства України у Волинській області про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Маневицький районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Рішення набирає законної сили протягом десяти днів з дня його проголошення, якщо не буде подана заява про апеляційне оскарження. Якщо подається заява про апеляційне оскарження, рішення набирає законної сили протягом двадцяти днів, якщо не буде подана апеляційна скарга. У випадку подачі апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

                    Суддя: