Справа № 2-а-404

2009 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    08 травня 2009 року             Срібнянський районний суд Чернігівської області в складі:

    головуючої судді – Ходіч В.М.

    розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Срібнянському районі Чернігівської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,-              

В С Т А Н О В И В :  

    31 березня 2009 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Срібнянському районі Чернігівської області в якій просить визнати протиправною відмову відповідача щодо виплати їй щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та зобов»язати відповідача нарахувати недоплачену як «Дитині війни» щомісячну державну соціальну допомогу і забезпечити її виплату за 2006-2008 роки в сумі 4471,20 грн. У своїх вимогах позивач посилається на те, що вона є дитиною війни і відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» пенсія щомісячно повинна підвищуватися на 30 % від мінімальної пенсії за віком. Але, всупереч того, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно–правовими актами, розмір пенсії щомісячно протиправно не підвищувався на 30 % мінімальної пенсії за віком.    

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з»явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, надіслала до суду заяву в якій просить справу розглянути за її відсутності.

Представник відповідача – Управління Пенсійного фонду України в Срібнянському районі в судове засідання не з”явився, але в письмовій заяві відповідач просить справу розглянути без участі їх представника і у наданому суду письмовому запереченні на позовні вимоги вказав, що дійсно ОСОБА_1   має право згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, але Управління Пенсійного фонду України в Срібнянському районі діяло в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Крім того відповідач зазначив, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України. Також просить застосувати термін позовної давності відповідно до ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач відповідно до ст.1 ЗУ „Про соціальний  захист дітей війни” є дитиною війни. Зазначене підтверджується копією доданого до матеріалів справи відповідного посвідчення.

Відповідачем даний факт не заперечується, а тому, згідно із ч.3 ст.72 КАС України така обставина не підлягає доказуванню в судовому засіданні.

Виходячи з того, що позивач є „дитиною війни” в розумінні ЗУ „Про соціальний  захист дітей війни” суд вважає, що на неї повністю поширюються пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним Законом, в тому числі, і право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до ч.1 ст.28 ЗУ  „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Суд не бере до уваги положення ч.3 ст. 28 ЗУ „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, із якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру за віком, не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячного підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачається ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до ст.7 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітей війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватись зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі, і на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов”язане з отриманням бюджетних коштів, яка базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто, посилання органами влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань, судом не приймається до уваги.

Європейський суд з прав людини при розгляді справи „Кечко проти України” зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити,  припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв”язку з чим Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, поскільки органи державної влади не можуть посилатися  на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань.

Відповідно до ст.22 Конституції України „конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути  скасовані. При прийнятті нових або внесення змін до чинних законів не допускаються звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.

Всупереч положенням даної Конституції України положення ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” було зупинено на 2006 рік згідно із ЗУ “Про державний бюджет України  на 2006 рік” від 20.12.2005 року. Однак, у зв”язку з виключенням п.17 ст.77 ЗУ “Про державний бюджет України  на 2006 рік” від 20.12.2005 року відповідно до ЗУ „Про внесення змін до ЗУ „Про державний бюджет України  на 2006 рік”  від 10.01.2006 року  дію ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” було відновлено.

Згідно п.12 ст. 71 ЗУ „Про внесення змін до ЗУ „Про державний бюджет України  на 2007 рік” знову було зупинено на 2007 рік дію ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення ЗУ „Про державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст.111 цього Закону.

Пунктом 41 розділу 11 ЗУ „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 28 грудня 2007 року № 107 текст ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” викладено в такій редакції (набрала чинності з 01 січня 2008 року): „Дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії  або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів”.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року положення п.41 розділу 11 ЗУ „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року № 107 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України „закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відмовляючи позивачці у перерахунку підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” відповідач порушив її права, визначені даним Законом та Конституцією України, а тому невиплачена позивачу щомісячна державна соціальна допомога, як дитині війни, підлягає стягненню, враховуючи те, що право на отримання щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % відсотків мінімальної пенсії за віком, не залежить від розміру доходів одержувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Відповідач наполягає на застосуванні строків звернення до адміністративного суду, які встановлені ст. 99 КАС України. Згідно до ст. 100 КАС України „пропущення строку звернення до адмінсуду є підставою для відмови у задоволенні адмінпозову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. За таких обставин вимоги позивачки підлягають задоволенню з 22 травня 2008 року, з дня ухвалення Конституційним судом рішення про неконституційність положень п.41 розділу 11 ЗУ „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, так як суд не вбачає поважних причин пропущення строку звернення до суду. Крім того, сама позивачка не ставить питання про поновлення строку. Щодо задоволення вимог позивачки з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 року, то суд вважає, що підстав для визнання протягом цього періоду дій відповідача неправомірними немає, так як відповідач діяв в рамках Закону.

З матеріалів справи вбачається, що управлінням Пенсійного Фонду України в Срібнянському районі Чернігівської області було виплачено позивачці підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з січня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни – 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а саме, ЗУ „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” встановлений прожитковий мінімум для непрацездатних осіб у розмірі з 01.04.2008 року 481 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 48 грн. 10 коп.; з 01.07.2008 року прожитковий мінімум  склав 482 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 48 грн. 20 коп.; з 01.10.2008 року прожитковий мінімум  склав 498 грн, надбавка виплачувалась в розмірі 49 грн. 80 коп. Тому, зазначені підвищення підлягають виключенню з суми, яка підлягає стягненню.

У відповідності до ст.71 КАС України „кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу, а відповідно до ч.2 ст.71 КАС України – в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб”єкта владних повноважень обов”язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Відповідачем по справі є Управління Пенсійного Фонду України у Срібнянському районі і ним суду не надано доказів та не доведено правомірності свого рішення щодо не нарахування та невиплати позивачці підвищення до пенсії відповідно до ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з 22 травня 2008 року.

Керуючись ст.ст.7-14, 122, 158-163, 167 КАС України, ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”, суд, -

                                                     П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1  до Управління Пенсійного Фонду України у Срібнянському районі Чернігівської області про визнання протиправною відмову у виплаті щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та зобов”язання здійснити нарахування і забезпечити виплату зазначеної допомоги задовольнити частково.  

 Визнати дії Управління Пенсійного Фонду України у Срібнянському районі Чернігівської області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року неправомірними.

Зобов”язати Управління Пенсійного Фонду України у Срібнянському районі Чернігівської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 і Василівні з підвищенням її розміру, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року і здійснити відповідні виплати на її користь за виключенням виплаченого підвищення до пенсії за вказаний період.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня її проголошення.  Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

                                                Суддя: