ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2012 р. < Текст >Справа № 54788/11

           Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_1,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на постанову Сихівського районного суду м.Львова від 10 травня 2011 року в адміністративній справі № 2а-765/11 за позовом ОСОБА_2 до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про стягнення недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до Сихівського районного суду м.Львова із вказаним позовом до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі – Сихівський відділ соцзахисту) та зазначила, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом 3 групи внаслідок захворювання, пов’язано-го з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.

У зв’язку із цим, згідно зі ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист гро-мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII (далі – Закон № 796-XII) вона має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Проте, в порушення вищезазначених вимог Закону у 2011 році відповідач таку допомогу в лютому 2011 року виплатив їй в сумі 90 грн.

Тому просить визнати такі дії відповідача неправомірними та зобов’язати Сихівський відділ соцзахисту виплатити їй щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік в сумі 3674 грн.

Постановою Сихівського районного суду м.Львова від 10 травня 2011 року позов задоволено частково – зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік відповідно до ст.48 Закону № 796-XII, з урахуванням виплачених сум.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова в частині задоволених позовних вимог є незаконною, необгрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги Сихівський відділ соцзахисту покликається на те, що його дії були правомірними, щорічна допомога на оздоровлення за 2011 рік позивачу нараховувалася та виплачувалася з урахуванням положень ст.ст.62, 63 Закону № 796-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та в межах бюджетних асигнувань, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, клопотань про розгляд справи за їх участю не подали, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом 3 групи внаслідок захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.

В лютому 2011 року позивачу була виплачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562, – в сумі 90 грн. У відповідь на заяву позивача щодо проведення перерахунку допомоги на оздоровлення за 2011 рік Сихівський відділ соцзахисту у своєму листі від 04.04.2011 року № 2605/10-370 зазначив, що він не вбачає законних підстав для проведення такого перерахунку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що щорічна допомога на оздоровлення повинна виплачуватись позивачу як інваліду 3 групи в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, а нарахування і виплата їй такої допомоги у 2011 році в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Такі висновки місцевого суду, на переконання колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Згідно зі ст.19 Конституції України та ч.1 ст.9 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти дише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ч.1 ст.46 Конституції України).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на соціальний захист визначені Законом № 796-XII.

Згідно із абзацом третім ч.4 ст.48 Закону № 796-XII щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІІ групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (ч.ч.5, 7 ст.48 наведеного вище Закону).

Розмір мінімальної заробітної плати, визначається на момент виплати щорічної допомоги на оздоровлення згідно із законом України про Державний бюджет України на відповідний рік і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» було зупинено дію абзацу третього ч.4 ст.48 Закону № 796-ХІІ на 2007 та 2008 роки в частині виплати щорічної допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати і встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, вста-новлених Кабінетом Міністрів України.

Проте рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року дані зміни були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно п.п.5, 6 резолютивної частини вищенаведених рішень, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, з дня прийняття Конституційним Судом зазначених рішень у відповідача виникло зобов’язання перерахувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення у розмірах, встановлених абзацом другим ч.4 ст.48 Закону № 796-ХІІ, в редакції Закону до 01.01.2007 року.

Частиною 3 статті 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, згідно зі статтею 71 Закону № 796-ХІІ дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами крім законів, про внесення змін до цього Закону.

А відповідно до ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, враховуючи загальні засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про те, що застосуванню підлягають положення абзацу третього ч.4 ст.48 Закону № 796-ХІІ, а не постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Надання законодавцем права Кабінету Міністрів України визначати порядок обчислення зазначеної допомоги не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом № 796-XII. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.

Крім того, колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що відсутність бюджетних асигнувань не можна взяти до уваги як підставу для відмови в задоволенні вимог позивача, так як невиконання чи неналежне виконання законів про виплати через відсутність бюджетних коштів не є підставою для виправдання недоплати допомоги відповідно до Закону № 796-XII. Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.

На це звернув увагу й Європейський Суд з прав людини, який у пункті 26 рішення від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

А згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У відповідності до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду м.Львова від 10 травня 2011 року в адміністративній справі № 2а-765/11, – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя                                                    Р.Й. Коваль

Судді                       М.А.Пліш

                                ОСОБА_3