ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2012 р. < Текст >Справа № 74538/09

          Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_1

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Яремче Івано-Франківської області на постанову Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19 травня 2009р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до управління Пенсійного фонду України в м. Яремче Івано-Франківської області про нарахування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Яремче Івано-Франківської області (далі по тексту - управління), в якому просили визнати протиправними дії відповідача щодо нездійснення перерахунку пенсії; стягнути з управління підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період 2006-2008рр.; зобов’язати управління нараховувати підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком надалі при нарахуванні пенсії.

Постановою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19 травня 2009р. заявлений позов задоволено частково. Визнано дії управління щодо ненарахування та невиплати належного підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком протиправними; зобов’язано управління нарахувати та виплатити позивачам підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі про відмову в позові.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що законодавством не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Окрім того, скаржник посилається на те, що відповідно до ст.7 Закону №2195-IV передбачається, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Розпорядником Державних коштів України відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 та 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є Міністерство фінансів України та Державне казначейство України. Вказує, що позивачі не підтвердили відповідними доказами поважні причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивачі належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому вони мають право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Безспірно встановлено, що позивачі є дітьми війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) мали право на отримання підвищення виплачуваної їм пенсії за віком.

Встановлено, що позивачі перебувають на обліку у вищезгаданому управлінні.

Згідно із п.17 ст.77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2006 рік. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року виключено п.17 ст.77, а ст.110 Закону викладена у новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки чинним законодавством України не було визначено порядку нарахування та виплати у 2006 році щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а Конституційний Суд України не приймав рішень щодо неконституційності Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року (з наступними змінами та доповненнями) повністю чи в його окремих частинах, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни за 2006 рік.

Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено надане ст. 6 Закону право дітей війни на нарахування та виплату підвищення 30 % до пенсії. 09 липня 2007 року окремі положення Закону України «Про державний бюджет в Україні на 2007 рік» визнано неконституційними тим самим відновлено дію ст. 6 Закону, яка тривала до 31 грудня 2007 року, оскільки 01 січня 2008 року ст. 6 Закону викладено в іншій редакції, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Проте, рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року вказані зміни ст. 6 Закону визнано неконституційними, останні втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом вказаного рішення, яке також містить вказівку про преюдиціальне значення цього рішення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Таким чином з 22 травня 2008 року позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як дітям війни підлягають до задоволення.

У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що позивачі пропустили строк звернення до суду, оскільки звернулися з позовом 16.03.2009 року, а відповідачем подано клопотання про застосування строків звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів зазначає, що оскільки стосовно не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати річний строк звернення до суду.

Посилання позивачів на те, що їм стало відомо про факт порушення його прав лише після висвітлення зазначених подій у пресі на думку колегії суддів є необгрунтованими, оскільки рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року було опубліковане у «Віснику Конституційного Суду України» та «Офіційному віснику України» 27 липня 2007 року.

Позивачами не надано доказів того, що ними був пропущений строк для звернення до суду з поважних причин. Тому, з огляду на наведене, суд відмовляє в задоволенні позову в частині виплат за 2007 рік.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за вказаний період, колегія суддів не вбачає.

У зв’язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачам здійснює Пенсійний фонд України в особі вищезгаданого управління, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затв. постановою КМ України № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов’язок слід покласти на відповідача у справі.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов’язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Що стосується вимоги позивачів щодо зобов’язання відповідача виплачувати йому підвищення до пенсії надалі, то вона задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, неможливо зобов’язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивачів в майбутньому.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення заявленого позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.100, ст.160, ст.195, ст.197, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Яремче Івано-Франківської області - задовольнити частково.

Постанову Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19 травня 2009р. скасувати та прийняти нову, якою позови задоволити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Яремче Івано-Франківської області щодо не нарахування та невиплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Яремче Івано-Франківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 22.05.2008р. по 31.12.2008р., із урахуванням вимог ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та проведених виплат за вказаний період.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя : Р.Й. Коваль

Судді: М.А. Пліш

ОСОБА_9