ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2012 р. < Текст >Справа № 66035/09

           Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_1

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рогатинському районі Івано-Франківської області на постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Рогатинському районі Івано-Франківської області про стягнення грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,-

В С Т А Н О В И В:

20.05.2009 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Рогатинському районі Івано-Франківської області (далі по тексту - управління), в якому просила поновити пропущений строк звернення до суду; визнати дії відповідача неправомірними; зобов’язати управління нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період 2006- 2008 рр..

Постановою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2009 року заявлений позов задоволено частково. Визнано дії відповідача неправомірними; зобов’язано управління нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі про відмову в позові.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що законодавством не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Окрім того, скаржник посилається на те, що відповідно до ст.7 Закону №2195-IV передбачається, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Розпорядником Державних коштів України відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 та 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є Міністерство фінансів України та Державне казначейство України.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому вона має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) мав право на отримання підвищення виплачуваної йому пенсії за віком.

Встановлено, що позивач перебуває на обліку у вищезгаданому управлінні.

Згідно із п.17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2006 рік. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року виключено п.17 ст. 77, а ст. 110 Закону викладена у новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки чинним законодавством України не було визначено порядку нарахування та виплати у 2006 році щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а Конституційний Суд України не приймав рішень щодо неконституційності Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року (з наступними змінами та доповненнями) повністю чи в його окремих частинах, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни за 2006 рік.

Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено надане ст. 6 Закону право дітей війни на нарахування та виплату підвищення 30 % до пенсії. 09 липня 2007 року окремі положення Закону України «Про державний бюджет в Україні на 2007 рік» визнано неконституційними тим самим відновлено дію ст. 6 Закону, яка тривала до 31 грудня 2007 року, оскільки 01 січня 2008 року ст. 6 Закону викладено в іншій редакції, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Проте, рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року вказані зміни ст. 6 Закону визнано неконституційними, останні втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом вказаного рішення, яке також містить вказівку про преюдиціальне значення цього рішення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Таким чином з 22 травня 2008 року позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як дітям війни підлягають до задоволення.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за вказаний період, колегія суддів не вбачає.

У зв’язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі вищезгаданого управління, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого постановою КМ України № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов’язок слід покласти на відповідача у справі.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов’язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_2 щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 195, ст.197, ч.1 п.1 ст. 198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рогатинському районі Івано-Франківської області - залишити без задоволення.

Постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2009 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя : Р.Й. Коваль

Судді: М.А. Пліш

ОСОБА_3