ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2012 р. < Текст >Справа № 111214/11

           Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_1,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 11 березня 2011 року в адміністративній справі № 2а-519/11за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання дій незаконними та зобов’язання провести перерахунок державної та додаткової пенсій,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Любешівського районного суду Волинської області із вказаним позовом до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області (далі – УПФУ в Любешівському районі) та зазначив, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з Чорнобильською катастрофою.

Відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ (далі – Закон № 796-ХІІ) йому повинна виплачуватись державна пенсія в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Однак відповідач в таких розмірах пенсії йому не виплачує, зробити перерахунок в сторону збільшення та провести виплату відмовляється.

Тому позивач просить визнати такі дії УПФУ в Любешівському районі неправомірними та зобов’язати останнього здійснити нарахування і виплату пенсії відповідно до вимог вищезазначених статтей Закону № 796-ХІІ в межах строку звернення до суду.

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 11 березня 2011 року позов задоволено за період з 18 серпня 2010 року по 11 березня 2011 року.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, УПФУ в Любешівському районі подало апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального права просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги УПФУ в Любешівському районі покликається на те, що його дії були правомірними, пенсії позивачу нараховувалися та виплачувалися з урахуванням положень ст.50, ч.4 ст.54, ст.63 Закону № 796-XII в редакції Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та в межах бюджетних асигнувань, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, клопотань про розгляд справи за їх участю не подали, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом ІІІ групи захворювання, пов’язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням та довідкою про інвалідність. У зв’язку з цим він отримує пенсію по інвалідності та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю.

Розмір пенсій відповідачем визначено на підставі постанов Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та № 654 від 16.07.2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Добровільно провести перерахунок пенсій відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-XII відповідач відмовляється.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені пенсії слід обраховувати із законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для осіб, які втратити працездатність, а не із вищезазначених розмірів.

Такі висновки місцевого суду, на переконання колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Згідно зі ст.19 Конституції України та ч.1 ст.9 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти дише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ч.1 ст.46 Конституції України).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на соціальний захист визначені Законом № 796-XII.

Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтями 50 та 54 Закону № 796-XII передбачено, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю особам, віднесеним до категорії 1, зокрема інвалідам IIІ групи призначається у розмірі – 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Стосовно державних пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, то їх розміри в усіх випадках не можуть бути нижчими, зокрема по IIІ групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком.

Таким чином, наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, а вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (стаття 28 Закону № 1058-ІV), при тому, що чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону № 796-ХІІ у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Статтею 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2010 рік у розмірі: з 1 січня – 695 грн., з 1 квітня – 706 грн., з 1 липня – 709 грн., з 1 жовтня – 723 грн., з 1 грудня – 734 грн., а статтею 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» – прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2011 рік у розмірі: з 1 січня – 750 грн., з 1 квітня – 764 грн., з 1 жовтня – 784 грн., з 1 грудня – 800 грн.

Таким чином, для позивача як інваліда IIІ групи, особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, розміри державної та додаткової пенсій повинні розраховуватись виходячи із наведених розмірів.

Разом з тим, пунктом 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 1 січня 2008 року, були внесені зміни до статей 50, 54 Закону № 796-XII, якими було обмежено дію даних статей.

Проте рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 положення п. 28 розділу II вищезазначеного Закону щодо внесення змін до ст.ст.50, 54 Закону № 796-XII були визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно резолютивної частини зазначеного рішення, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, з дня прийняття Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 – у відповідача виникло зобов’язання перерахувати позивачу державну та додаткову пенсії у розмірах, встановлених Законом № 796-XII, в редакції Закону до 1 січня 2008 року.

Відповідно до цього у спірному періоді ст. 50 Закону № 796-XII діяла в редакції, згідно якої особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам ІІІ групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком; ст. 54 цього Закону діяла в редакції згідно якої розмір пенсії для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчими 6 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ст. 71 Закону № 796-XII дія положень даного Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, враховуючи загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що застосуванню підлягають ст.ст. 50, 54 Закону № 796-XII та ст. 28 Закону № 1058-ІV, а не постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав, і при розрахунку державної та додаткової пенсій застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Надання законодавцем права Кабінету Міністрів України визначати порядок обчислення зазначених пенсій не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом № 796-XII. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.

З огляду на викладене позивач має право на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до ст. 50 Закону № 796-XII у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком та пенсії для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, відповідно до ст. 54 цього Закону у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, яка обчислюється відповідно до ст. 28 Закону № 1058-ІV.

Крім того, колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що відсутність бюджетних асигнувань не можна взяти до уваги як підставу для відмови в задоволенні вимог позивача, так як невиконання чи неналежне виконання законів про виплати через відсутність бюджетних коштів не є підставою для виправдання недоплати пенсій відповідно до Закону № 796-XII. Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.

На це звернув увагу й Європейський Суд з прав людини, який у пункті 26 рішення від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

А згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Враховуючи приписи підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30 квітня 2002 року № 80-2, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року), якими на управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах покладено обов’язок призначення і виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до висновку, що УПФУ в Любешівському районі є належним відповідачем у даній справі, тому вважав за необхідне зобов’язати саме його провести перерахунок та виплату пенсій позивачу.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 11 березня 2011 року в адміністративній справі № 2а-519/11 – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя                                                    Р.Й. Коваль

Судді                       М.А.Пліш

                                ОСОБА_3