РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2015 р. Справа № 902/861/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Демидюк О.О. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Тульчинської міської ради Вінницької області, м.Тульчин Вінницької області

на рішення господарського суду Вінницької області

від 23.07.15 р. у справі № 902/861/15 (суддя Банасько О.О.)

за позовом Тульчинської міської ради Вінницької області, м.Тульчин Вінницької області

до Приватного акціонерного товариства "РБУ № 6", м.Тульчин Вінницької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної фінансової інспекції у Вінницькій області, м.Вінниця

про стягнення 46 993,47 грн збитків

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.07.2015р. у справі №902/861/15 в задоволенні позову Тульчинської міської ради Вінницької області до Приватного акціонерного товариства "РБУ № 6", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про стягнення 46993,47грн. збитків - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Тульчинська міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- покликається на те, що місцевим господарським судом зроблено висновок, зокрема, що доводи позивача по суті спрямовані на зміну ціни в договорах після їх виконання сторонами, що згідно імперативних вимог ч.3 ст.632 ЦК України є неприпустимим, однак такий висновок суду є невірним, оскільки, зміст позовних вимог ґрунтувався на відшкодуванні вартості втраченого майна у вигляді різниці між завищеною підрядником та належною ціною робіт у якості втрат замовника, зумовлених порушенням підрядника, за обставин належного підтвердження відступу від умов договору підряду, внаслідок чого підрядником отримана оплата по договору у неналежному порядку, але діями підрядника пов`язаними з відступом від умов договору завдано збитків замовнику - Тульчинській міській раді, що зумовлює право замовника у якості компенсації цих збитків вимагати повернення частини сплачених коштів;

- не погоджується з висновком суду щодо відсутності підстави для застосування такої міри цивільної відповідальності як відшкодування збитків. Зазначає, що за обставин відступу від умов договору підрядник Приватне акціонерне товариство "Ремонтно-Будівельне управління №6" має бути визнаний таким, що отримав оплату по договору у належному порядку, але своїми діями завдав збитків замовнику - Тульчинській міській раді, що обумовлює право замовника у якості компенсації цих збитків вимагати повернення частини сплачених коштів;

- вказує, що позивач не ґрунтував доказову базу по справі на акті фінансової інспекції від 17.05.2013р. №04-19/55, в якому зафіксовані порушення та який не прийнятий судом до уваги. Натомість акт контрольних обмірів від 11.04.2013р., складений комісійно за безпосередньої участі замовника та підрядника, та акт перерахунку виконаних будівельних робіт по реконструкції погоджений і підписаний представником підрядника ОСОБА_1, підтвердив відступи від умов договору, які самі сторони не заперечували. Акти в подальшому жодною із сторін не оскаржувалися і не скасовувалися та є підставою встановлення факту цих відступів, погоджених замовником та підрядником, та відповідної відповідальності за фактом їх допущення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.09.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 28.09.2015р..

24.09.2015р. на поштову адресу суду від Приватного акціонерного товариства "РБУ № 6" надійшло письмове заперечення від 21.09.2015р. №31 на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення господарського суду Вінницької області від 23.07.2015р. у справі №902/861/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно розпорядження голови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2015р., у зв'язку із перебуванням у відпустці суддів Дужича С.П., Саврія В.А. та відповідно до п.6.3 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, визначено колегію у складі суддів: головуючий суддя Павлюк І. Ю., суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.09.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у новому складі.

27.09.2015р. на поштову адресу суду від Тульчинської міської ради надійшов лист від 24.09.2015р. №02-31-1182, в якому остання підтримала апеляційну скаргу та, в порядку ст.22 ГПК України, просить розглядати її без участі її представника.

Третя особа не скористалися правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Позивач в засідання суду 29.09.2015р. не з'явився.

Також, відповідач та третя особа в судове засідання 29.09.2015р. не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представників учасників судового процесу, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників останніх.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.09.2011р. між Тульчинсською міською радою (замовник) та Приватним акціонерним товариством "РБУ-6" (підрядник) укладено договір №1 (далі - договір), згідно п.1.1 якого підрядник зобов'язується виконати роботи по реконструкції спортивного майданчика з штучним покриттям для міні футболу на території ВПУ-41 по вул.Леніна, 143 А м.Тульчин, а замовник їх прийняти і оплатити згідно акту виконаних робіт (а.с.37).

Відповідно до п.2.1 договору, вартість виконаних робіт визначається представниками замовника та підрядника та становить 161138,23грн..

Пунктом 2.3 договору сторони встановили, що розрахунки по оплаті за виконану роботу здійснюються не пізніше 10 банківських днів з дня підписання акта прийомки виконаних робіт.

Договір від 21.09.2011р. №1 підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

Також, до договору від 21.09.2011р. №1, сторонами узгоджено та підписано внутрішньобудівельний титул будови, зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва, локальний кошторис, договірну ціну на суму 161138,40грн. (а.с.38-45, т.1).

Попередньо 10.09.2011р. між сторонами підписано дефектний акт, в якому останні передбачили проведення ряду робіт, які не було враховано проектно-кошторисною документацією без перевищення договірної ціни в зв'язку із тим, що майданчик запроектовано на існуючій каналізаційній мережі (а.с.117).

В подальшому, на виконання умов договору від 21.09.2011р. №1 підрядником було виконано підрядні роботи, про що свідчать наявні в матеріалах справи та підписані сторонами акт приймання виконаних робіт (типова форма № КБ-2в) та довідка про вартість виконаних будівельних робіт (типова форма № КБ-3) від 21.09.2011р. на загальну суму 161138,32грн., що підписані повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень, і скріплені печатками сторін (а.с.50-51, 52).

Наділі виконані підрядні роботи оплачено замовником в повному обсязі, про що свідчить платіжне доручення від 26.09.2011р. №14 (а.с.53).

27.09.2011р. між Тульчинською міською радою (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (підрядник) укладено договір підряду, згідно п.1 т п.2 якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на власний ризик виконати, у відповідності до умов договору, роботу, а замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її; характер робіт, що виконуються підрядчиком: технічний нагляд за будівництвом об'єкта "Реконструкція спортивного майданчика з штучним покриттям для міні футболу на території ВПУ-41 по вул.Леніна, 143 А м.Тульчин" (а.с.46-48).

Договір підряду від 27.09.2011р. підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

27.09.2011р. на виконання умов договору підряду від 27.09.2011р. між сторонами підписано акт здачі-приймання виконаних робіт (а.с.49).

З матеріалів справи вбачається, що Ладижинською об'єднаною державною фінансовою інспекцією за період з 03.04.2013р. по 08.05.2013р. проведено позапланову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності Тульчинської міської ради щодо використання у 2011 році бюджетних коштів виділених на реконструкцію стадіону (спортивного майданчика) на території ВПУ-41 по вул.Леніна, 143 А..

За результатами проведення вказаної вище перевірки складено акт №04-19/55 від 17.05.2013р. (а.с.11-18), відповідно до якого при здійсненні ревізії було встановлено порушення виконання умов договору, яке полягає в наступному:

- перевищення обсягів виконаних робіт в акті приймання-передачі виконаних робіт обсягам встановленим в кошторисі на суму 46492,75грн.;

- під час проведення зустрічної звірки з Приватним акціонерним товариством "РБУ-6" встановлено відсутність підтверджуючих документів на придбання та списання матеріальних цінностей та завищення вартості виконаних будівельних робіт на суму 500,72грн..

02.07.2013р. Тульчинська міська рада Вінницької області звернулася до Приватного акціонерного товариства "РБУ-6" з претензією від 02.07.2013р. №2/11-2114, про свідчить фіскальний чек підприємства поштового зв'язку про направлення поштового повідомлення та опис вкладення у цінний лист, про повернення до міського бюджету 46993,47грн. (а.с.27, 27А-27Б).

Відповідь на зазначену вище претензію в матеріалах справи відсутня.

За вказаних обставин, враховуючи несплату відповідачем зазначеної у вимозі суми в добровільному порядку, Тульчинська міська рада Вінницької області звернулася до господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "РБУ № 6", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про стягнення 46993,47грн. збитків (а.с.3-6).

Обґрунтовуючи позовну заяву про стягнення збитків в розмірі 46993,47грн., Тульчинська міська рада Вінницької області посилається на встановлення Ладижинською об'єднаною державною фінансовою інспекцією при проведенні позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Тульчинської міської ради щодо використання у 2011 році бюджетних коштів виділених на реконструкцію стадіону (спортивного майданчика) на території ВПУ-41 по вул.Леніна, 143 А в м.Тульчині завищення вартості виконаних будівельних робіт на вказану вище суму. В якості нормативної підстави позову позивач посилається на ст.ст.611, 844, 852, 853, 877 ЦК України, ст.ст.224, 225, 321 ГК України.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Вінницької області від 23.07.2015р. у справі №902/861/15 в задоволенні позову відмовлено повністю (а.с.171-174).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст.632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.3 ст.632 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ст.204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом бо якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому колегія суддів зазначає, ст.ст.525 та 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено господарським судом Вінницької області, з моменту укладення сторонами договору від 21.09.2011 р. №1 та беручи до уваги його зміст, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, між ними виникли правовідносини з договору будівельного підряду, регулювання яких здійснюється главою 61 "Підряд" § 3 "Будівельний підряд", ст.ст.875-886 ЦК України, у яких сторони вільно на власний розсуд визначили об'єм робіт, що підлягають виконанню, та їх вартість.

Статтею 875 ЦК України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ч.1 ст.877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

За приписами ч.1 ст.843, ч.1 ст.844, ч.2 ст.845 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи.

Відповідно до ч.4 ст.853 ЦК України, що у разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза.

Згідно ч.4 ст.882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Частиною 4 ст.879 ЦК України закріплено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Пунктом 100 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005р. №668 встановлено, що у разі виявлення невідповідності робіт, пред'явлених до оплати, встановленим вимогам, завищення їх обсягів або неправильного застосування кошторисних норм, поточних цін, розцінок та інших помилок, що вплинули на ціну виконаних робіт, замовник має право за участю підрядника скоригувати суму, що підлягає сплаті.

Таким чином, зазначена норма передбачає корегування вартості будівельних робіт на стадії підписання актів приймання виконаних робіт.

Водночас, п.п.78, 79 Загальних умов покладають на замовника обов'язок по здійсненню контролю за ходом, якістю, вартістю та обсягами виконаних робіт.

Відповідно до п.2.3 договору від 21.09.2011р. №1, розрахунки по оплаті за виконану роботу здійснюються не пізніше 10 банківських днів з дня підписання акта прийомки виконаних робіт.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та стверджується матеріалами справи, Приватним акціонерним товариством "РБУ №6" (підрядником) виконано взяті за договором зобов'язання по виконанню робіт повністю, а Тульчинською міською радою Вінницької області (замовником) виконані роботи прийняті без будь-яких зауважень і претензій, про що свідчать долучені до матеріалів справи акт приймання виконаних робіт (типова форма № КБ-2в) та довідка про вартість виконаних будівельних робіт (типова форма № КБ-3) від 21.09.2011р. на загальну суму 161138,32грн., які підписані та скріплені печатками сторін, позивач повністю оплатив вартість виконаних відповідачем робіт, яка була визначена сторонами у договорі.

Крім того, вартість виконаних підрядником робіт, яка відображена в акті виконаних робіт, не виходить за межі загальної суми договору.

Отже, враховуючи вище зазначене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що при правовій оцінці умов договору від 21.09.2011р. №1, позивачем не спростовано того, що умови, які не були узгоджені у договорі, зокрема щодо встановленої ціни, не були визначені та не погоджені сторонами. Крім того, зазначений договір містить умови про предмет, ціну та строк його дії (умови, що є обов'язковими згідно зі ст.180 ГК України), та інші умови, жодна з яких не суперечить чинному законодавству.

Водночас, з матеріалів справи не вбачається, що укладений між сторонами договір від 21.09.2011р. №1, в частині визначення ціни було визнано в установленому порядку недійсним повністю або частково, чи до нього були внесені відповідні зміни, в зв'язку з чим, в силу вимог ст.204 ЦК України презюмується правомірність цього договору в цілому, в тому числі і в частині такої істотної умови як ціна.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про дотримання сторонами такої істотної умови, як ціна договору, та обумовлену цим недоведеність завдання позивачу збитків у зв'язку з неналежним виконанням виконавцем зобов'язань за вказаним договором.

При цьому, наявні ж доводи позивача у позові по суті спрямовані на зміну ціни в договорі після його виконання сторонами, що згідно імперативних вимог ч.3 ст.632 ЦК України є неприпустимим.

При цьому, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 46993,47грн. збитків.

За приписами ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

За приписами ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У відповідності до ст.ст.224, 225 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

1 - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

2 - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

3 - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

4 - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Зі змісту ст.ст.614, 623 ЦК України та ст.226 ГК України вбачається, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

За таких обставин, позивачем у справі має бути доведено наявність складу правопорушення у діях відповідача.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Правильне встановлення порушеного цивільно-правового обов'язку за договором є необхідним для відповідної кваліфікації змісту правовідносин, що виникли із факту порушення.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки . Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином, враховуючи зазначені вище норми законодавства, позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач - спростувати доводи позивача. Тобто, у відповідності до принципу змагальності саме позивач мав надати суду певні докази понесених збитків. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обов'язок їх спростування.

Також, позивач зобов'язаний довести суду обставини щодо наявності шкоди, протиправної поведінки відповідача, яка спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою, вину відповідача як підставу для настання відповідальності, підстави виникнення обов'язку відповідача по відшкодуванню збитків та надати докази понесених позивачем збитків у заявленому розмірі.

Отже, в даному випадку з огляду на зазначене вище колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Вінницької області, що позивачем не доведено належними доказами факту заподіяння збитків відповідачем, протиправність його поведінки у вигляді порушення договірного зобов'язання щодо виконання робіт за договором, та причинний зв'язок цієї поведінки із заподіяними збитками, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до відповідача такої міри цивільної відповідальності як відшкодування збитків.

Крім того, як зазначалось раніше, роботи виконані відповідачем як підрядником належним чином у відповідності до умов укладеного договору і прийняті позивачем як замовником без будь-яких заперечень і претензій, отже, в діях відповідача відсутній повний склад цивільного правопорушення.

Покликання позивача у позовній заяві на акт №04-19/55 від 17.05.2013р. позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Тульчинської міської ради щодо використання у 2011 році бюджетних коштів виділених на реконструкцію стадіону (спортивного майданчика) на території ВПУ-41 по вул.Леніна, 143 А Державної фінансової інспекції у Вінницькій області у даному випадку, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірними, оскільки висновки контролюючого органу про порушення не можуть підтверджувати порушення умов договору, укладеного між сторонами, не можуть змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором, що підтверджені відповідними доказами, наявними у справі, а підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних засадах за правилами, встановленими чинним ГПК України.

У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку.

При цьому, згідно ст.15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єкту, що ревізується. Довідка контрольно-ревізійного управління чи акт перевірки може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду), однак не позбавляє відповідну особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.

При цьому, оскільки клопотання відповідача про застосування строку позовної давності висловлене у відзиві на позовну заяву, воно прийнято судом до розгляду.

В абзаці 7 п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Пунктом 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" розяснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відсутність порушення права позивача, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Вінницької області, що позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.

Згідно вимог ст.33 Господарського-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог Тульчинської міської ради Вінницької області, а тому у задоволенні їх обґрунтовано відмовлено.

Доводи Тульчинської міської ради Вінницької області, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, наведеним вище, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 23.07.2015р. у справі №902/861/15 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 23.07.2015р. у справі №902/861/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Тульчинської міської ради Вінницької області, м.Тульчин Вінницької області - без задоволення.

2. Справу №902/861/15 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.

Віддрук. прим.:

1 - до справи.

2 - Тульчинській міській раді Вінницької області (23600, Вінницька обл., м.Тульчин, вул.Леніна,1).

3 - ПАТ "РБУ № 6" (23600, Вінницька обл., м.Тульчин, вул.Глінки, 10),

4 - ДФІ у Вінницькій області (21036, м.Вінниця, вул.Хмельницьке шосе, 7),

5 - в наряд.