Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 вересня 2011 року Справа № 2а-6985/11/1270

          Луганський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Коршикова С.К.

при секретарі : Андріасяні Е.А.

за участі сторін :

представника позивача : ОСОБА_1 (довіреність № 12/04/11 від 12.04.2011)

представника відповідача : ОСОБА_2 (довіреність № 10/9/10 від 04.01.2011)

ОСОБА_3 (довіреність № 11232/9/10 від 29.08.2011)

розглянувши у відкритому судовому засіданні перевіривши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукра» до Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська про визнання дій неправомірними, про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.08.2011 за № НОМЕР_1, -

В С Т А Н О В И В:

16 серпня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов означений адміністративний позов.

Позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну позапланову перевірку, за результатами якої 19.07.2011 складено акт № 325/23-20/30996264.

Відповідно до висновку зазначеного акту, навів позивач, перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог ст. 198 та ст. 200 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 234400,00 грн., та визнано угоди, укладені позивачем із контрагентами нікчемними.

Позивач зазначив, що відповідно до висновків акту відповідачем 03.08.2011 було винесено податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання за основним платежем у розмірі 234400,00 грн., та за штрафними санкціями у розмірі 01,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що під час перевірки відповідачеві було надано всі податкові накладні, складені відповідно до вимог законодавства, тобто суми нарахованого податкового кредиту підтверджено податковими накладними.

Згідно до укладених господарських договорів, підприємство отримало товари, що їх було використано при виготовлені лакофарбуючих матеріалів та реалізовано покупцеві.

Відповідно до господарських договорів, обов’язок поставки товарів покладено на продавця, який здійснює поставку за власний рахунок, при цьому перевізники не надавали позивачеві будь-якої товарно-транспортної документації, ліцензій на транспортування товарів, оскільки позивачем не укладалось угод із перевізниками, надання підтверджуючих транспортування документів не передбачено ані господарськими договорами ані законодавством.

Рахунки-фактури позивачеві не виписувались контрагентами, оскільки умовами господарських договорів передбачено можливість визначення якості товару та його ціни безпосередньо у видаткових накладних.

Оплата за придбаний товар та його отримання здійснювалась відповідно до видаткових накладних, а тому необхідності у додаткових документах, що підтверджують факт оплати та придбання у позивача не виникало.

Крім того, наявність рахунків-фактур не підтверджує та не спростовує правомірність включення сум до податкового кредиту.

Щодо визначення нікчемності господарських договорів, зазначив позивач, то відповідач у висновках акту перевірки не довів сукупності обставин що свідчать про нікчемність або удаваність правочинів.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги позивача у повному обсягу, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити його позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог позивача заперечував у повному обсягу, просив суд відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог та, обґрунтовуючи свої заперечення, навів наступне.

Представник відповідача зазначив, що аналізом податкової звітності із податку на додану вартість, наданих позивачем, було встановлено, що податковий кредит підприємства у сумі 234400,00 грн., сформовано за рахунок контрагентів – постачальників Приватного підприємства «Рубікон-Гранд» у розмірі 101880,00 грн., та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Темір» у розмірі 132520,00 грн.

До Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська надійшли акти перевірки ( надіслано листом № 32079/16 від 29.07.2011 по ПП «Рубікон та ТОВ «Компанія «Темір» - надіслано листом від 29.07.2011 № 32078/16), із яких вбачається, що зазначені підприємства за юридичною адресою не знаходяться, свідоцтва платників податків анульовано відповідно 22.06.2011 та 20.07.2011, встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) у квітні 2011 року.

Відповідно до ПП «Рубікон-Гранд» , було встановлено про внесення до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб запису про відсутність за місцезнаходженням, відповідно до ТОВ «Компанія «Темір» внесено запис про направлення повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

При проведенні перевірки позивача, зазначив представник відповідача, було встановлено відсутність товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання товару від зазначених контрагентів-постачальників.

Далі, пояснив представник відповідача, відповідно до положень та вимог п. 3 постанови міністерства охорони здоров’я України від 13.12.2002 за № 41 «Про затвердження методичних вказівок «Гігієнічна регламентація лакофарбових матеріалів, призначених для застосування у виробництві» до нормативної документації та зразків лакофарбових матеріалів висовуються особливі вимоги, зокрема зазначена документація повинна містити дані (інформацію) про виробника, призначення, сферу та умови застосування, дані про токсичні компоненти та їх гігієнічні нормативи, вимоги безпеки та дані про екологічну небезпеку, тощо.

Позивач під час перевірки не надав жодного із визначених зазначеним нормативно-правовим актом документів, обов’язкова наявність яких передбачена законодавством.

Згідно до положень Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000, лакофарбові матеріали (фарба, включаючи фарбу, лак, емаль, барвник, шелак, оліфу, політуру, рідкий наповнювач та рідку лакову основу та лакофарбовий матеріал, включаючи розчинник або розріджувач фарби) відносяться до третього класу небезпечних речовин у вигляді легкозаймистих рідин.

Відповідно до положень та вимог ст. 19 зазначеного Закону, транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів безпеки, охорони праці та екології, та в установлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів, відповідні свідоцтва видаються Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно вимог ст. 20 цього ж Закону, перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Відповідно до спільного наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України № 488/346 від 29.12.1995, перевезення зазначених лакофарбових матеріалів, транспортування такого товару підтверджує наявність товарно-транспортної накладної встановленої форми ( форма № 1- ТН), якій зазначаються відмітки щодо відправника (відвантаження товару) та його утримувача (фактичне отримання товару).

Відповідно до наказу Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, перевезення зазначених легкозаймистих матеріалів залізничним транспортом здійснюється згідно до Правил оформлення перевізних документів, накладна на перевезення товару разом із дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу.

Під час проведення перевірки позивача, пояснив представник відповідача, жодного із зазначених необхідних документів позивачем надано не було.

Таким чином, зазначив представник відповідача, угоди позивача та його контрагентів мають протиправний характер, нічим не підтверджені, а тому сформований на підставі нікчемних угод податковий кредит є протиправним.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що у період із 11.07.2011 по 12.07.2001 відповідачем було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, про що 19.07.2011 було складено акт перевірки за № 325/23-20/30996264.

Із змісту акта документальної позапланової виїзної перевірки вбачається, що податковим органом у ході перевірки виявлено порушення позивачем вимог п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 234400,00 грн., у тому числі за квітень місяць 2011 року на 234400,00 грн.

За наслідками акту відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 03.08.2011 про визначення суми грошового зобов’язання позивача у розмірі 234400,00 грн., за основним платежем та у розмірі 01,00 грн., за штрафними санкціями.

Відповідно до положень п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки – цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до положень п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність,достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно до вимог п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення,яке оформлюється наказом.

Судом встановлено, що 08.07.2011 відповідачем було видано наказ за № 568 про проведення документальної позапланової перевірки позивача.

Із змісту зазначеного наказу вбачається, що відповідач прийняв рішення про проведення зазначеної перевірки на підставі положень п.п. 78.1.1 п.п. 78.1.4 ст. 78 ПК України.

Відповідно до п.п. 78.1 п. 78 ст. 78 ПК України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на обов’язковий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно із положеннями п. 73.3 ст. 73 ПК України, органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань та її документального підтвердження.

Судом встановлено, що відповідачем 17.06.2011 за № 8312/10/23-20 було направлено позивачеві інформаційний запит про надання інформації та її документального підтвердження.

Із змісту зазначеного запиту вбачається, що запит надано у зв’язку із встановленням сумнівності у факті здійснення операцій, у ньому визначено необхідний перелік інформації та її документального підтвердження, встановлено десятиденний строк для надання відповіді, що позивачем виконано не було.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи позапланову виїзну документальну перевірку діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені законодавством.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 цієї ж статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи),у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Із аналізу наведеного вбачається, що за викладеними правилами податковий кредит формується за фактом здійснення господарських операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконаних робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Такі первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операцій.

Відповідно до положень ст. 1 цього ж Закону, первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження на їх проведення.

Із наведеного вбачається, що факт здійснення господарської операції повинен бути доведений первинними документами, що підтверджують реальність господарських операцій, які є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування, та підтверджують добросовісність дій платника податку, що полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальності усіх даних, наведених у документах, що дають право на податковий кредит, а тому наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Судом встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Темір» (далі – ТОВ «Компанія «Темір») 29.12.2010 було укладено господарську угоду (договір купівлі-продажу) за № 29/1 відповідно до якої ТОВ «Компанія «Темір» зобов’язувавсь передати позивачеві у власність матеріали для виробництва лакофарбових виробів, а позивач зобов’язувавсь їх прийняти та оплатити, причому поставка товарів, за умовами угоди, покладається на ТОВ «Компанія «Темір».

Із акта перевірки вбачається, що позивач, обґрунтовуючи правомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинам із ТОВ «Компанія «Темір» надав податкові накладні та видаткові накладні, відповідно до яких позивач сформував податковий кредит у розмірі 1132520,00 грн.

Інших документів, що підтверджують факт здійснення господарської операції з придбання матеріалів для виготовлення лакофарбових виробів надано не було.

Крім зазначеного господарського договору, податкових накладних, виданих ТОВ «Компанія «Темір» та видаткових накладних про сплату грошових коштів у безготівковій формі з рахунку позивача на рахунок контрагенту, будь-яких інших первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій з придбання матеріалів для виготовлення лакофарбової продукції позивачем до суду надано не було.

При розгляді адміністративної справи надавалась перерва для надання позивачем доказів здійснення зазначеної господарської операції та здійснювавсь виклик директора ТОВ «Компанія «Темір» у якості свідка, однак останній до суду не прибув, інших доказів, крім наведених (податкові та видаткові накладні), позивачем суду не було надано.

Судом встановлено, що між позивачем та Приватним підприємством «Рубікон-Гранд» (далі –ПП «Рубікон-Гранд») 01.01.2011 було укладено господарську угоду (договір купівлі-продажу) за № 12/1 відповідно до якої ПП «Рубікон-Гранд» зобов’язувавсь передати позивачеві у власність матеріали для виробництва лакофарбових виробів, а позивач зобов’язувавсь їх прийняти та оплатити, причому поставка товарів, за умовами угоди, покладається на ПП «Рубікон-Гранд».

Із акта перевірки вбачається, що позивач, обґрунтовуючи правомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинам із ПП «Рубікон-Гранд» надав податкові накладні та видаткові накладні, відповідно до яких позивачем сформовано податковий кредит у розмірі 101880,00 грн.

Інших документів, що підтверджують факт здійснення господарської операції з придбання матеріалів для виготовлення лакофарбових виробів надано не було.

Крім зазначеного господарського договору, податкових накладних, виданих ПП «Рубікон-Гранд» та видаткових накладних про сплату грошових коштів у безготівковій формі з рахунку позивача на рахунок контрагенту, будь-яких інших первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій з придбання матеріалів для виготовлення лакофарбової продукції позивачем до суду надано не було.

При розгляді адміністративної справи надавалась перерва для надання позивачем доказів здійснення зазначеної господарської операції та здійснювавсь виклик директора ПП «Рубікон Гранд» у якості свідка, однак останній до суду не прибув, інших доказів, крім наведених (податкові та видаткові накладні), позивачем суду не було надано.

Судом встановлено, що матеріали від ТОВ «Компанія «Темір» та від ПП «Рубікон Гранд» для виготовлення лакофарбової продукції отримувались по довіреності ОСОБА_4

Згідно до положень п. 8 наказу Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних довіреностей на одержання цінностей» строк дії довіреностей встановлюється в залежності від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак не більш ніж як на десять днів.

Згідно до п. 4.1 розділу 4 наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», у тексті та цифрових даних первинних документів, облікових регістрів і звітів підчистки і необумовлені виправлення не допускаються.

Судом встановлено, що довіреності № 82 від 14.04.2011, № 70 від 01.04.2011, № 71 від 07.04.2011 мають сліди підчисток та необумовлених виправлень, а тому не беруться судом у якості належних доказів.

Судом встановлено, що записи у журналі обліку виданих довіреностей містять сліди підчисток та виправлень, а тому не беруться судом до уваги як неналежні докази.

Судом встановлено, що відповідно до податкових накладних та видаткових накладних позивачем у якості матеріалів для виготовлення лакофарбової продукції було отримано такі матеріали: двоокис титану, лак УРФ-1105, аеросил, уайт-спирит, барабан, тощо.

Відповідно до положень таблиці 12.63 наказу Міністерства внутрішніх справ України» № 822 від 26.07.2004 «Про затвердження Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів» фарба, включаючи фарбу, лак, емаль,барвник, шелак, оліфу, політуру, рідкий наповнювач та рідку лакову основу, лакофарбовий матеріал, включаючи розчинник або розріджувач фарби відносяться до третього класу небезпечних речовин – легкозаймисті рідини.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 307 ГК України, договір перевезення укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документу (транспортною накладною, коносаментом, тощо) у відповідності із вимогами законодавства.

Відповідно до п.п. 9.1 п. 9 зазначеного наказу, під час перевезення небезпечних вантажів на транспортній одиниці, крім перелічених у Правилах дорожнього руху, повинні знаходитись товарно-транспортні документи на небезпечний вантаж, свідоцтво про допуск транспортного засобу до перевезення небезпечних вантажів та письмові інструкції на випадок аварії або небезпечної ситуації.

Товарно-транспортні документи на небезпечний вантаж повинні містити номери зразків знаків небезпеки, номери ООН, відповідне вантажне найменування, тощо.

Згідно до положень ст. 20 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів», перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Відповідно до вимог спільного наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України № 488/346 від 29.12.1995, у випадку доставляння товару вантажним автомобілем, документом, що підтверджує транспортування товару є товарно-транспортна накладна форми № 1-ТН, яка повинна містити відправника товару та його одержувача.

Відповідно до положень наказу Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 «Про затвердження Правил оформлення перевізних документів» перевезення товару залізницею оформляється комплектом перевізних документів: накладна, дорожня відомість, корінець дорожньої відомості, тощо.

Із наведеного вбачається, що єдиним документом, що підтверджує факт перевезення матеріалів для виготовлення лакофарбової продукції від ПП «Компанія «Темір» та ПП «Рубікон Гранд» та отримання їх позивачем повинна бути товарна - транспортна накладна форми 1-ТН.

Крім того, відповідно до положень п. 3 постанови Міністерства охорони здоров’я України від 13.12.2002 за № 41 «Про затвердження методичних вказівок «Гігієнічна регламентація лакофарбових матеріалів, призначених для застосування у виробництві», до нормативної документації та зразків лакофарбових матеріалів висуваються особливі вимоги, зокрема зазначена документація повинна містити: дані (інформацію) про виробника, призначення, сфера та умови застосування лакофарбових матеріалів, дані про токсичні компоненти та їх гігієнічні нормативи, вимоги безпеки щодо здоров’я людини при їх застосуванні, дані про екологичну небезпеку, тощо.

Із наведеного вбачається, що компоненти, що їх використовують у виготовленні лакофарбової продукції обов’язково повинні мати сертифікати якості або інші документи, що підтверджують якість та засвідчують їх небезпеку.

Із акту перевірки вбачається, що на час проведення зазначеної перевірки відповідачем у позивача були відсутні товарно-транспортні накладні, що підтверджують факт здійснення транспортування небезпечного вантажу, сертифікати якості або інші документи, що засвідчують безпеку небезпечної продукції.

Зазначені необхідні документи не було надано позивачем і суду при розгляді спірних правовідносин із правомірності формування податкового кредиту позивачем.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Позивачем не було наведено доказів транспортування та отримання від контрагентів матеріалів для виготовлення лакофарбової продукції, він не надав ані під час перевірки відповідачем, ані суду товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості, рахунків-фактур, інших будь-яких доказів, що доводять факт здійснення господарської операції з придбання зазначених матеріалів.

Відповідачем було надано акт камеральної перевірки, проведеної Ленінською міжрайонною податковою інспекцією у м. Луганську, від 29.07.2011 за № 1440/16/24194546 ТОВ «Компанія «Темір», згідно до якого зазначене підприємство за зазначеною податковою адресою не знаходиться, до ЄДРПОУ внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 20.07.2011.

Відповідно до матеріалів зазначеної перевірки, проведеної податковим органом, ТОВ «Компанія «Темір» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Крім того, відповідачем було надано акт камеральної перевірки, проведеною Ленінською міжрайонною податковою інспекцією у м. Луганську ПП «Рубікон-Гранд», від 29.07.2011 за № 1441/16/36561879, згідно до якого зазначене підприємство за податковою адресою не знаходиться, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 22.06.2011, до ЄДРПОУ внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Відповідно до матеріалів зазначеної перевірки ПП «Рубікон Гранд» здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Враховуючи, що позивачем не доведено реальності здійснення господарських операцій із перевезення, отримання, складування матеріалів для виготовлення лакофарбової продукції та виготовлення цієї продукції, суд дійшов висновку про нікчемність господарських угод між позивачем та ТОВ «Компанія «Темір» і ПП «Рубікон Гранд».

Аналізуючи наведені факти у сукупності, та те що позивач не надав первинні документи у підтвердження реальності здійснення господарських операцій, суд дійшов висновку, що така господарська операція не відбулася і, відповідно у позивача не виникає право на податковий кредит, оскільки при цьому не дотримано обов’язкових умов для виникненя такого права – придбання товарів (послуг) із метою їх використання у господарській діяльності.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що головною метою позивача було одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Відповідно до положень ст. 228 ЦК України, угода є такою, що порушує публічний порядок, якщо вона була спрямована на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із аналізу наведеного вбачається, що господарські угоди позивача з ПП «Рубікон Гранд» та ТОВ «Компанія «Темір» були спрямовані на заволодіння шляхом бюджетного відшкодування штучно створеного податкового кредиту за рахунок державних коштів, на підставі чого суд дійшов висновку про нікчемність зазначених господарських угод.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані, та такі, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони — суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується, так як судові витрати у відповідача, пов’язані із залученням свідків та проведенням експертиз відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 17, 94, 158–163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

          У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукра» до Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська про визнання дій неправомірними, про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.08.2011 за № НОМЕР_1 – відмовити за необґрунтованістю.

          Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанову складено та підписано у повному обсягу 12 вересня 2011 року.

Суддя ОСОБА_5