ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №2а-2139/08

  ПОСТАНОВА

                                              ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  25 вересня 2008 року                                                                         

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді                                                                Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання                                      Колтун Ю.М.

з участю

позивача: ОСОБА_1.

представників сторін:

від позивача : ОСОБА_2.

від відповідача :  не з'явився,    

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1. звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова про нарахування і виплату недоплаченої соціальної допомоги в сумі 3874 грн. 30 коп.

         Позивач в позовній заяві вважає, що їй всупереч вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та п.3 ст.22 Конституції України щомісячна державна соціальна допомога виплачувалась не в повному обсязі.

Позивачем подано заяву, в якій він відмовляється від позову в частині стягнення з відповідача сум за січень-грудень 2006 року та за січень-липень 2007 року. В іншій частині просить позов задоволити.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги підтримав з викладених підстав, просить їх зад волити.

Відповідач просить розгляд справи відкласти, у зв'язку із хворобою представника.

Розглядаючи дане клопотання суд вважає, що справу слід розглядати на сонові наявних доказів, у відповідності до вимог ч.4 ст.128 КАС України, оскільки заявлене клопотання не підтверджено належними доказами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-ІV, з наступними змінами та доповненнями, рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Позивач - ОСОБА_1., ІНФОРМАЦІЯ_1 народження є дитиною війни, про що має відповідне посвідченняНОМЕР_1.  

Згідно із положеннями статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції до 9 липня 2007 року - дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Положення згаданої норми зупинялися на 2006 рік згідно із ст.77 Закону України від 20.12.2005 року №3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік», на 2007 рік, з урахуванням  статті 71 Закону України від 19.12.2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»,   підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» введено нову редакцію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

 П озивач правомірно визначив відповідача у даній справі, оскільки звернувся саме до того органу, на який законодавством покладено обов'язок виплачувати державну соціальну допомогу.

В позовній заяві, позивач вважає, що у 2006-2008 роках згадана соціальна допомога не виплачувалась .

Такі дії відповідача обумовлені тим, що законами України про Державний бюджет України на відповідний рік норми згаданої статті зупинялись або викладались в іншій редакції.

Суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Згідно рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнана такою що не відповідає Конституції України, зокрема, пункт 12 статті 71 Закону України від 19.12.2006 року №489-V, яким зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» .

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008   визнано такими, що не відповідають Конституції України   підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 року №107-VI, яким введено в дію нову редакцію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

В пунктах 4 та 6 згаданих рішень, Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень законів, визнаних неконституційними.

Щодо понять «мінімальна пенсія за віком» та «прожитковий мінімум», то суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання державної соціальної допомоги, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни певних гарантій, а саме забезпечення їх щомісячної державної соціальної допомоги, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно із положеннями статті 12 Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року, яка ратифікована Законом України № 137-V від 14 вересня 2006 року метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються: започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу  соціального забезпечення; докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У відповідності до вимог ч.7 ст.9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку на виконання зазначених положень закону, з метою реалізації принципу верховенства права та гарантування дотримання та захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, слід застосувати аналогію закону, оскільки єдиною нормою, яка б давала визначення поняття мінімального розміру пенсії за віком є ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно вимог ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та ст.58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» з наступними змінами та доповненнями, для осіб, що втратили працездатність, розмір прожиткового мінімуму, який у відповідності до ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" тотожній з мінімальним розміром пенсії за віком, з 1 квітня 2007 року, становить  410 грн. 06 коп., з 1 жовтня 2007 року - 415 грн. 11 коп., з 1 січня 2008 року - 470 грн. 00 коп., з 1 квітня 2008 року - 481 грн. 00 коп., з липня - 482,00 грн.

При цьому, позивачем розрахунок одноразової щорічної допомоги робився з врахуванням мінімального розміру пенсії за віком в сумі 406 грн. 00 коп., а не - 410 грн. 06 коп. до 1 жовтня 2007 року; 411 грн. 00 коп., а не 415 грн. 11 коп. до 1 січня 2008 року; 470 грн. 00 коп. до 1 квітня 2008 року, 481 грн. 00 коп. до 1 липня 2008 року, 482 грн. 00 коп. до 1 жовтня 2008 року, як передбачено наведеними нормами.

Розглядаючи заяву позивача, якою той відмовляється від позову в частині стягнення з відповідача сум за січень-грудень 2006 року та за січень-липень 2007 року ,  суд вважає за необхідне прийняти відмову від позову, оскільки такі дії позивача не суперечать закону та не порушують чиї-небудь права, свободи і інтереси, а провадження у справі в цій частині закрити на підставі п.2 ч.1 ст.157 КАС України.

З огляду на викладене, позовні вимоги є підставними та обґрунтованими в частині стягнення з відповідача 1383 грн. 04 коп. (2065 грн. 45 коп. (серпень - грудень 2007 року) + 3817 грн. 00 коп. (січень-серпень 2008 року) 30% - 381 грн. 70 коп. (здійснених виплат в 2008 році)) , а тому в цій частині підлягають до задоволення. В іншій частині провадження у справі закрити.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 157, 160-163 КАС України, суд -

                                                  ПОСТАНОВИВ:

1.   1.     Позов задовольнити частково.

2.   2.     Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова ( код ЄДРПОУ 20847520 ), що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Гетьмана Мазепи, 5а, нарахувати і виплатитиОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, квартира 188, 1383 грн. 04 коп. щомісячної державної соціальної допомоги.

3.   3.     В іншій частині провадження у справі закрити.

4.   4.     Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1(ідентифікаційний номер НОМЕР_1), що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, квартира 188, 13,83 грн. судового збору.

5.   5.     Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6.   6.     Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                 В.Я.Мартинюк