Справа № 344/11056/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1990/2015

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,

секретаря Турів О.М.,

з участю: апелянта ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3Є, представників відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім’єю, виключення із спадкового майна 1/2 частини квартири та 1/2 частини грошових коштів, визнання права власності на 1/2 частину квартири та грошових вкладів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому після збільшення позовних вимог просила: визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя (її та ОСОБА_8Б.), визнати грошові вклади спільною сумісною власністю її та ОСОБА_8, виключити зі спадкового майна 1/2 частку квартири та 1/2 частку грошових вкладів померлого ОСОБА_8 в AT «ОСОБА_9 ОСОБА_10» та ПАТ «КБ ПриватБанк», визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири, визнати за нею право власності на 1/2 частку грошових вкладів ОСОБА_8 в AT «ОСОБА_9 ОСОБА_10» на суму 16409,04 грн. та ПАТ «КБ ПриватБанк» на суму 41868,69 грн.

В обґрунтування позову посилалась на те, що з січня 1997 року по 25.11.2011 року вона проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_8, що встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.01.2014 року. 25.11.2011 року ОСОБА_8 помер. За час спільного проживання ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 30.08.2005 року на ім’я ОСОБА_8. Стверджувала, що до складу спільного сумісного майна подружжя входить зазначена квартира і грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_8, в АТ «ОСОБА_9 ОСОБА_10» та ПАТ «КБ ПриватБанк».

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неналежну оцінку доказів по справі.

Зокрема, апелянт не погоджується із висновком суду про те, що проживаючи однією сім'єю позивачка та померлий могли нести спільні витрати, пов'язані з побутом та сім'єю, тому такі витрати не є обґрунтуванням щодо визнання права на нерухоме майно та пов'язані з даним питанням інші вимоги. Вважає такий висновок неправильним, оскільки суд не врахував положення ст.74 СК України, пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 та правові позиції Верховного Суду України.

Апелянт вважає неправильним та таким, що суперечить законодавству, висновок суду, який полягає в тому, що поскільки за життя померлого ОСОБА_8 майно не було визнане у встановленому порядку спільною сумісною власністю, не визначено частки в квартирі, то після смерті особи визнання права власності регулюється з врахуванням книги 6 ЦК України щодо спадкування.

На думку апелянта, суд необґрунтовано взяв до уваги отриманий з Хмельницького бюро технічної інвентаризації документ, в якому вказується про продаж 29.08.2005 року ОСОБА_8 квартири в м.Хмельницькому іншій особі, оскільки відсутня інформація, за яку ціну квартира була продана, і що саме кошти від продажу цієї квартири було вкладено у спірну квартиру, придбану в м.Івано-Франківську. Стверджує, що вона заявляла в суді першої інстанції, що гроші від продажу квартири в м.Хмельницькому пішли на життєві потреби сім'ї ОСОБА_7 у м.Житомирі та представника ОСОБА_10

Апелянт стверджує, що судом порушено ст.ст.57, 215 ЦПК України, поскільки не було враховано показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, не дано таким показанням жодної оцінки.

У доповненні до апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначала, що у 2006 році в інтересах сім'ї вона придбала комп'ютер, магнітолу, принтер, програвач, телевізор, на підтвердження чого долучила копії відповідних документів.

З наведених підстав апелянт просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3Є доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів, викладених у ній.

Представники відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили її відхилити, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, її представника, заперечення представників відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що спільні витрати, які могли нести ОСОБА_2 та ОСОБА_8 проживаючи однією сім'єю, не є обґрунтуванням щодо визнання права на нерухоме майно та пов'язаними із цим іншими вимогами. Суд дійшов висновку, що за життя померлого ОСОБА_8 майно не було визнано у встановленому порядку спільною сумісною власністю, не було визнане таким, що придбане за спільні кошти подружжя та не визначено частки у квартирі, тому після смерті особи таке визнання права власності регулюється з урахуванням книги 6 ЦК України щодо спадкового права. Також суд вважав доведеним той факт, що ОСОБА_8 придбав спірну квартиру за особисті кошти, що підтверджується належним доказом – повідомленням Хмельницького бюро технічної інвентаризації (а.с.33, т.2), в якому вказується про продаж 29.07.2005 року ОСОБА_8 квартири в м.Хмельницький, Львівське шосе, 31/20, яка була отримана ним у спадщину 2002 року від матері ОСОБА_15 Суд вважав, що вклади, які є на рахунках померлого ОСОБА_8 не входять до складу спадщини, тобто вони є особистою власністю померлого. З наведених підстав суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов необґрунтований і не підлягає до задоволення.

Однак з такими висновками суду погодитись не можна, поскільки вони суперечать нормам матеріального права та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживали однією сім'єю з січня 1997 року до 15 листопада 2011 року. Даний факт встановлений рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2014 року, яке набрало законної сили 03.02.2014 року (т.1, а.с.14-16).

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставина проживання однією сім'єю позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_8 з січня 1997 року до 15 листопада 2011 року доказуванню не підлягає.

25 листопада 2011 року ОСОБА_8 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т.1, а.с.13), у зв'язку з чим відкрилась спадщина на майно померлого.

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_16 є рідними доньками померлого ОСОБА_8, про що свідчать копії свідоцтва про народження (т.1, а.с.171-173). Вони, будучи спадкоємцями першої черги, прийняли спадщину після смерті батька, однак не отримали свідоцтво про право на спадщину у зв'язку з неможливістю його видачі та їм рекомендовано звернутися до суду для визнання права власності на спадкове майно, а саме, на вищезазначену квартиру та визначення частки грошових вкладів, що належали померлому ОСОБА_8

Позивач ОСОБА_2, будучи особою, яка проживала із померлим ОСОБА_8 однією сім'єю, - є спадкоємцем четвертої черги і не має права спадкування за законом на майно ОСОБА_8 (т.1, а.с.192).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30.03.2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення права на спадкування – відмовлено (а.с.15-18, т.2).

Із матеріалів справи вбачається, що в період проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_8 не перебували у будь-якому іншому шлюбі, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою позивача та копію свідоцтва про розірвання шлюбу в 1994 році (т.1, а.с.27, 35). Дані обставини не заперечувались та не були спростовані відповідачами.

30 серпня 2005 року, тобто в період проживання однією сім'єю з ОСОБА_2, ОСОБА_8 купив у ОСОБА_17 квартиру АДРЕСА_1 за ціною 3178 грн., що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири (т.1, а.с.5).

05.09.2015 року за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на зазначену квартиру Івано-Франківським ОБТІ, про що свідчить копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1, а.с.6).

Також ОСОБА_8 мав грошові вклади у банках: АТ "ОСОБА_18 ОСОБА_17" на суму 32818,08 грн. (рахунок для зарахування пенсії та соціальної допомоги №0443606800) та ПАТ КБ "ПриватБанк" на суму 83737,39 грн. (договір SAMDN01000706774347, рахунок – 26307603579526 та рахунок – 6762466716858962), що підтверджується відповідями банківських установ (т.1, а.с.197, 199). Отже, вказані вклади були оформлені та поповнювались у період проживання позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_8 однією сім'єю.

Відповідно до ст.74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу ("Право спільної сумісної власності подружжя").

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Такої позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові №6-148цс12 від 12.12.2012 року, яка згідно ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається.

У п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам дано роз'яснення, згідно якого при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

У матеріалах справи міститься достатньо доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати, придбавали інше майно в інтересах сім'ї.

Насамперед, як встановлено судом, факт проживання однією сім'єю позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_8 з січня 1997 року до 15 листопада 2011 року вже є підтвердженням того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, адже відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, а суд визнав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 проживали однією сім'єю, для чого необхідна центральна ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї. Даний факт рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.04.2014 року було встановлено і відповідачі не заперечували проти цього.

Крім того, ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї підтверджується також наданими позивачем документами.

Як вбачається із наданих позивачем письмових доказів, вона займалась ремонтом квартири, пошуком майстрів та оплачувала за ремонт майстрам за будівельні матеріали та проведені роботи, що підтверджується довідками (т.1, а.с. 36-38).

13.08.2008 р. в інтересах сім’ї придбала електричний нагрівач. 2008 р. та 2009 р. - лічильники на холодну та гарячу воду, побутову техніку, кондиціонер марки «Saturn» в квартиру №120 в будинку номер 136 «Д» по вул. Євгена Коновальця в м. Івано- Франківську, який позивач замовляла та оплачувала (а.с. 36-38. 43-44, 45-46 т.1).

Впродовж проживання в квартирі № 120 в будинку номер 136Д по вул. Євгена Коновальця в м. Івано-Франківську позивач сплачувала житлово-комунальні послуги, що підтверджується квитанціями за її підписами (т.1, а.с. 47-51).

Таким чином колегія суддів вважає, що до правовідносин у даній справі слід застосовувати ст.74 Сімейного кодексу України, а відповідно, як передбачено ч.2 даної статті, до майна, набутого за час проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_8 - главу 8 цього Кодексу ("Право спільної сумісної власності подружжя"), в тому числі ст.ст.60 та 61 даної глави.

Так, відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно ж до частин 1 та 2 ст.61 цього ж Кодексу об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

Виходячи із встановлених апеляційним судом обставин, на підставі вищезазначених норм матеріального права апеляційний суд приходить до висновку, що квартира по вул. Євгена Коновальця, 136 «Д»/120 в м. Івано-Франківську та грошові вклади були набуті в період проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_8 і є об'єктом їх права спільної сумісної власності.

Поскільки це не визнається відповідачами по справі, чим порушуються права позивача, як власника майна, зазначену квартиру та грошові вклади, на підставі ст.74 Сімейного кодексу України, ст.392 ЦК України, слід визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_8 та за позивачем слід визнати право власності на 1/2 частину квартири та 1/2 частину грошових вкладів. Таким чином позов в цій частині вимог підлягає до задоволення.

Що стосується позовної вимоги про виключення із спадкового майна певної частини майна та коштів, то така задоволенню не підлягає, поскільки такий спосіб захисту порушеного права в даному конкретному випадку не може бути задоволений та є зайвим, адже права позивача як власника повністю захищаються шляхом визнання за нею права власності на половину майна та грошових коштів.

Помилковим є висновок суд про те, що ОСОБА_8 придбав спірну квартиру за особисті кошти, оскільки такий висновок спростовується встановленими апеляційним судом обставинами, а повідомлення Хмельницького бюро технічної інвентаризації (а.с.33, т.2), в якому вказується про продаж 29.07.2005 року ОСОБА_8 квартири в м.Хмельницький, Львівське шосе, 31/20, яка була отримана ним у спадщину 2002 року від матері ОСОБА_15, не є належним доказом вищевказаного факту, поскільки у матеріалах справи відсутня інформація про ціну квартири і відповідачами не доведено того, що кошти від продажу зазначеної квартири були витрачені на купівлю спірної квартири.

На вищенаведені норми матеріального права суд першої інстанції уваги не звернув, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав належної оцінки доказам у справі, в результаті чого прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, тому колегія суддів вважає, що відповідно до ст.309 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім’єю, виключення із спадкового майна 1/2 частини квартири та 1/2 частини грошових коштів, визнання права власності на 1/2 частину квартири та грошових вкладів, задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_8.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати грошові вклади ОСОБА_8 (і/н НОМЕР_1), в банках: АТ "ОСОБА_18 ОСОБА_17" на суму 32818,08 грн. (рахунок для зарахування пенсії та соціальної допомоги №0443606800) та ПАТ КБ "ПриватБанк" на суму 83737,39 грн. (договір SAMDN01000706774347, рахунок – 26307603579526 та рахунок – 6762466716858962) об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_8.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину грошового вкладу в АТ "ОСОБА_18 ОСОБА_17" (рахунок для зарахування пенсії та соціальної допомоги №0443606800) на суму 16 409,04 грн., на 1/2 частину грошового вкладу в ПАТ КБ "ПриватБанк" (договір SAMDN01000706774347, рахунок – 26307603579526) на суму 12 943,27 грн. та на 1/2 частину грошового вкладу в ПАТ КБ "ПриватБанк" (рахунок №6762466716858962) на суму 28 925,42 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Г.П.Мелінишин

ОСОБА_19