Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/490/274/12 Головуючий у 1 й інстанції - Бровченко

                                                  Доповідач - Косенко Л.М.

УХВАЛА

                                                  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2012 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Косенка Л.М.

суддів Капелюхи В.М., Стуковенкової Т.Г.

за участю прокурора Чепурка А.С.

представника потерпілої ОСОБА_1–ОСОБА_2

адвоката ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

представника цивільного відповідача –ОСОБА_5

засудженого ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, адвоката ОСОБА_3, захисника ОСОБА_4, представника цивільного відповідача –ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_6 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2011 року.

Цим вироком ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на сім років з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 моральну шкоду на користь ОСОБА_1 200 тис.грн.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.

17 жовтня 2010 року приблизно о третій годині ночі ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, керуючи технічно справним автомобілем «Шевроле Такума», реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить його сестрі ОСОБА_7, рухаючись по вул. Миколаївській в с. Дороге Дніпропетровського району Дніпропетровської області в напрямку с. Сурсько-Литовське, порушив вимоги підпункту «а»пункту 2.9, пункту 12.1 Правил дорожнього руху: маючи реальну й об’єктивну спроможність рухатися в установлених межах безпечної швидкості, перевищив її, внаслідок чого втратив контроль за керуванням руху транспортного засобу і в районі будинку № 23 виїхав за межі проїзної частини, в результаті чого вчинив наїзд на опору газової магістралі. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_8, яка знаходилася в автомобілі, отримала тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи доведеності вини засудженого і кваліфікації його дій, послався на те, що суд у вироку на порушення вимог ст.334 КПК не дав будь-якої оцінки показанням експерта ОСОБА_9, у зв’язку з чим порушив питання про скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд.

В апеляційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та його захисники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 посилалися на те, що при розслідуванні справи і при її судовому розгляді обставини того, що сталося, з достатньою повнотою встановлені не були, що призвело до безпідставного засудження ОСОБА_6 за порушення правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої. Вони також вказували на те, що у справі відсутні докази винуватості ОСОБА_6 у цьому злочині, а судове слідство і судовий розгляд у справі проведено з обвинувальним ухилом і порушенням норм кримінально-процесуального законодавства. ОСОБА_6 та його захисники, даючи свою оцінку доказам у справі, стверджували, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди за кермом автомобіля знаходилася потерпіла, а він перебував на пасажирському сидінні, тому, на їх думку, висновки суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи, грунтуються на сумнівних доказах і припущеннях. З урахуванням таких доводів засуджений та його захисники просили вирок суду щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.

          Представник цивільного відповідача (засудженого ОСОБА_6О.) –ОСОБА_5 дав оцінку доказам у справі та навів доводи щодо непричетності ОСОБА_6 до вказаного у вироку злочину аналогічні наведеним у скаргах засудженого та його захисників. Вважав, що рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_6 моральної шкоди на користь ОСОБА_1 ухвалено з істотними порушеннями матеріального і процесуального права.

          У зв'язку з наведеним він просив вирок суду, яким засуджено ОСОБА_6 і стягнуто з нього моральну шкоду на користь ОСОБА_1, скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, міркування прокурора Чепурка А.С., який не підтримав доводи апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, про скасування вироку і вважав, що підстави для задоволення поданих у справі апеляцій відсутні, тому просив вирок суду щодо ОСОБА_6 залишити без змін; пояснення представника потерпілої ОСОБА_1 –ОСОБА_2, на думку якого вирок суду має бути залишений без змін, а подані апеляції –без задоволення; пояснення адвоката ОСОБА_3, захисника ОСОБА_4, представника цивільного відповідача –ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_6, які пітримали подані ними апеляції і просили на підставах, викладених у скаргах, вирок суду скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи поданих апеляцій, колегія суддів приходить до наступного.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, висновки суду про винуватість ОСОБА_6 в порушенні правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_8 та кваліфікацію його дій за ч.2 ст.286 КК відповідають фактичним обставинам справи, які встановлені з урахуванням усіх обставин справи, що мали бути взяті до уваги при з’ясуванні дійсних обставин дорожньо-транспортної пригоди, та грунтуються на зібраних у справі й детально досліджених в судовому засіданні доказах в їх сукупності та взаємозв’язку.

З викладеними в апеляційних скаргах засудженого ОСОБА_6, його захисників та представника цивільного відповідача О.І. доводами про безпідставність засудження його за зазначений у вироку злочин колегія суддів не може погодитися.

          Засуджений ОСОБА_6 в своїй скарзі хоч і твердить про необхідність скасування вироку у зв'язку з недоведеністю його вини в цьому злочині, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, але водночас він взагалі не оцінює власні дії та аналіз доказів, які суд поклав в основу обвинувального вироку.

          Як видно з показань засудженого на досудовому слідстві, зокрема під час допиту як обвинуваченого 23 березня 2011 року, він у присутності свого захисника повністю визнав свою вину у вчиненні цього злочину (т.1 а.с.172-173). Це він визнав і на початку судового слідства (т.2 а.с.133).

          В подальшому під час судового розгляду справи ОСОБА_6 без пояснення будь-яких причин відмовився від своїх визнань у вчиненні злочину і заявив, що на момент дорожньо-транспортної події за кермом автомобіля знаходилася потерпіла ОСОБА_8, яка втратила контроль за рухом транспортного засобу, унаслідок чого сталася дорожня пригода.

В судовому засіданні ОСОБА_6 хоча і заперечував свою вину в порушенні вказаних у вироку пунктів Правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, однак визнав факт вживання ним разом із ОСОБА_10 спиртних напоїв незадовго до транспортної події. Не заперечував, що коли до них підійшла потерпіла ОСОБА_8, він з останньою поїхав на автомобілі кататися. Підсудний розповів, що під час руху контроль за керуванням транспортним засобом було втрачено, після чого він втратив свідомість. ОСОБА_6, як убачається з його пояснень і це підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_11, визнав, що після дорожньо-транспортної пригоди він залишив місце події. Про це засуджений наголошував і в своїй скарзі, даючи цим обставинам особисту оцінку. Не заперечував він цю обставину і в суді апеляційної інстанції.

          Таким чином, твердження в апеляційній скарзі ОСОБА_6 про те, що він не учиняв вказаний злочин відносно потерпілої ОСОБА_8, спростовується його ж показаннями на досудовому слідстві й частково в судовому засіданні.

          Про достовірність зізнань ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК, а, отже, про доведеність його вини в цьому злочину, свідчать показання свідка ОСОБА_10 на досудовому слідстві та під час судового розгляду справи про те, що на протязі дня 16 жовтня 2010 р. він і ОСОБА_6 каталися на автомобілі «Шевроле»під керуванням засудженого, а близько 24 години й після опівночі вони вживали спиртні напої, після чого до них прийшла ОСОБА_8 Свідок показав, що ОСОБА_6 сів за кермо автомобіля, а ОСОБА_8 на пасажирське сидіння. Підтвердив, що засуджений на автомобілі, рухаючись на дуже великій швидкості (понад 100 км/год), поїхав по вулиці Татарській в с. Дороге.

Ставити під сумнів показання свідка ОСОБА_10, підстав немає. Вони узгоджуються з дослідженими і наведеними у вироку доказами, тому не можна вважати, що показання названої особи з приводу того, хто був за кермом автомобіля під час його руху, є недостовірними, на що є посилання в апеляціях ОСОБА_6 та його захисників.

Так, показання ОСОБА_10 узгоджуються з даними інших доказів у справі, зокрема, з даними протоколів огляду місця події та транспортного засобу про те, за яких обставин і де виявлені труп ОСОБА_8, пошкоджений автомобіль «Шевроле Такума»та речові докази; показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та інших, поясненнями допитаних у суді спеціалістів, експертів щодо обставин огляду місця події, автомобіля «Шевроле Такума»та вилучення речових доказів, згідно з якими в районі будинку № 23 на вулиці Миколаївській у с. Дороге виявлено слід ви’їзду транспортного засобу за межі проїзної частини дороги, пошкодження опори газової магістралі, сам пошкоджений автомобіль «Шевроле Такума», а поруч з ним труп ОСОБА_8

У цій справі проведені численні експертизи, в тому числі й судово-медичні, висновки яких відповідають показанням названих свідків, експертів і спеціалістів щодо механізму утворення тілесних ушкоджень, виявлених на трупі потерпілої, та доведеності вини ОСОБА_6 у зазначеному злочині.

Так, згідно з висновками судово-медичних експертиз на трупі ОСОБА_8 виявлено сумісна тупа травма тіла з руйнуванням нирки, селезінки, печінки, розривом хребта, з численними переломами ребер, переломами правої нижньої кінцівки, численними саднами та синцями, а також забитими ранами на голові та крововиливами під м’яку мозкову оболонку та у шлуночки головного мозку.

Смерть ОСОБА_8 настала від грубого порушення анатомічної цілості життєво-важливих органів несумісного з життям внаслідок тупої травми тіла. Тілесні ушкодження в сукупності виникли від дії тупих твердих предметів, якими могли бути виступаючи предмети салону автомобіля. При цьому експерт дійшов висновку, що виявлені при експертизі трупа ОСОБА_8 тілесні ушкодження не могли утворитися в умовах перебування її за кермом автомобіля під час його руху, тобто отримання цих тілесних ушкоджень потерпілою за обставин, вказаних ОСОБА_6 в судовому засіданні і на що є посилання в апеляціях засудженого та його захисників, виключається.

На підтвердження висновку про те, що під час руху автомобіля за його кермом перебував саме засуджений, суд обгрунтовано послався й на такі докази.

З висновків судово-дактилоскопічної експертизи убачається, що виявлені на двері автомобіля «Шевроле Такума»з боку водія два сліди пальців руки залишені засудженим ОСОБА_6

Згідно з висновками судово-імунологічних експертиз речових доказів на подушці безпеки та підголовниках від сидіння водія й пасажирського сидіння, вилучених в установленому законом порядку під час огляду автомобіля «Шевроле», реєстраційний номер НОМЕР_1, виявлені сліди поту, походження яких від ОСОБА_6 не виключається. В той же час за висновком експерта ці сліди поту не можуть належати потерпілій ОСОБА_8

          Як убачається з висновків авто-технічної експертизи, дії водія ОСОБА_6 не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху. Ці дії засудженого знаходяться в причинному зв’язку з настанням дорожно-транспортної пригоди.

Аналіз матеріалів кримінальної справи свідчить, що під час досудового слідства і в судовому засіданні не допущено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6, як і на правильність кваліфікації його дій. Органи досудового слідства і суд дослідили всі обставини справи, як могли мати значення для прийняття правильного рішення у справі. Висновки суду грунтуються на достатніх та допустимих доказах, в тому числі й на матеріалах огляду місця події та виявлення трупу потерпілої, речових доказів, на висновках судово-медичних експертиз трупа ОСОБА_8 та інших експертиз, а також на даних протоколів проведення інших слідчих дій, які з огляду на матеріали справи узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів у їх достовірності. З цих підстав доводи в скаргах засудженого та його захисників про те, що зазначені дані здобуті з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а тому, на їх думку, ці докази не можна визнати належними та допустимими, є необгрунтованими.

Суд ретельно перевіряв доводи ОСОБА_6, аналогічні тим, що викладені в його апеляційній скарзі, про те, що він не був за кермом автомобіля і тому не може бути визнаним причетним до вказаного злочину, та обгрунтовано визнав їх безпідставними. Фактичні обставини справи свідчать, що ОСОБА_6 намагається таким чином уникнути відповідальності за вчинений злочин, оскільки доводи засудженого про недоведеність його вини в порушенні вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, що спричинило смерть ОСОБА_8 спростовуються наведеними у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку. З цих підстав не можна погодитися з такими самими доводами, наведеними і в апеляціях захисників засудженого та представника цивільного відповідача.

Як визнав встановленим суд, і це випливає з матеріалів справи (показання свідка ОСОБА_10 та визнання самого засудженого про вживання ними спиртних напоїв незадовго до дорожньо-транспортної пригоди, висновки судово-медичної експертизи ОСОБА_6 про виявлення в його крові алкоголю), засуджений, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем, рухався з такою швидкістю, яка з урахуванням темної пори доби і дорожньої обстановки не давала йому змоги постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, унаслідок чого він виїхав за межі виїзної частини дороги, де вчинив наїзд на опору газової магістралі. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці пригоди. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6, маючи реальну можливість, не вжив будь-яких заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, не повідомив про дорожню пригоду орган міліції, не вжив заходів для збереження слідів пригоди, а зник з місця події.

За таких обставин не можна визнати обгрунтованими і доводи засудженого та його захисників в апеляціях про те, що органи досудового слідства неповно й однобічно дослідили обставини справи, зокрема не встановили швидкість, з якою рухався автомобіль. Як вбачається з матеріалів справи, слідчими органами це питання досліджено з достатньою повнотою. З пред’явленого обвинувачення і вироку видно, що обставини вчинення злочину ОСОБА_6 викладені так, як це відомо слідству і суду на підставі доказів, що є у справі.

Таким чином, суд дійшов обгрунтованого висновку, що засуджений ОСОБА_6 порушив вимоги підпункту «а»пункту 2.9, пункту 12.1 Правил дорожнього руху і що між цими порушеннями правил безпеки руху транспорту і наслідками, що настали, є причинний зв’язок. Отже, з’ясувати всі обставини дорожньо-транспортної пригоди в тому обсязі, в якому засуджений ОСОБА_6, захисники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 пропонують це зробити в своїх апеляціях, немає потреби, оскільки вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ’єктивність дослідження слідчими органами та судом обставин справи.

Із змісту долученого до матеріалів справи протоколу огляду транспорту від 17 жовтня 2010 р. вбачається, що керований засудженим ОСОБА_6 автомобіль був у технічно справному стані. У ході досудового слідства та в судовому засіданні не було виявлено обставин, які б свідчили про наявність у цьому автомобілі таких несправностей, за яких згідно з Правилами дорожнього руху його експлуатація була б заборонена. За таких обставин погодитися з доводами, викладеними в апеляціях засудженого та його захисників про те, що причиною дорожньої пригоди може бути технічно несправний стан автомобіля, підстав немає. До того ж твердження в апеляціях з цього приводу не вмотивоване, не грунтується на матеріалах справи, а є лише припущенням.

Доводи засудженого та його захисників про те, що у справі не були допитані деякі свідки щодо з’ясування обставин, які мали місце після дорожньої пригоди; що до кінця не був установлений механізм заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, для чого суд повинен був призначити повторну судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_8; що не були проведені деякі експертизи (зокрема, хімічна, трасологічна); що слідством та судом не перевірена версія про причетність інших осіб до смерті потерпілої тощо, на що вони посилаються в апеляціях, є безпідставними, оскільки на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судовому засіданні, з достатньою повнотою з’ясовано всі обставини порушення ОСОБА_6 правил безпеки руху транспорту, а також механізм заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, що спричинили її смерть.

Отже, немає підстав додатково з’ясовувати ще якісь обставини, які не мають суттєвого значення для встановлення істини у справі, про що необгрунтовано зазначають в апеляційних скаргах засуджений ОСОБА_6, адвокат ОСОБА_3, захисник ОСОБА_4 і представник цивільного відповідача ОСОБА_5

Немає підстав з наведених вище мотивів і вважати, що вирок підлягає скасуванню тільки через те, що суд у вироку, як це зазначено в апеляції прокурора, не дав оцінку показанням експерту ОСОБА_9 в судовому засіданні.

Суд, згідно з матеріалами справи та вироком, ретельно перевірив показання ОСОБА_6 щодо обставин вживання ним спиртних напоїв та заподіяння йому тілесних ушкоджень. З цього приводу він, зокрема допитав судово-медичного експерта ОСОБА_9, який повністю підтвердив свій висновок судово-медичної експертизи щодо виявлення в ОСОБА_6 тілесних ушкоджень та даних про вживання ним спиртних напоїв. В результаті ретельного дослідження цих обставин у сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, суд дав їм належну оцінку й обгрунтовано визнав доведеним те, що на момент дорожньої пригоди ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп’яніння і що виявлені в нього тілесні ушкодження він отримав за обставин, зазначених у вироку. Отже, колегія суддів вважає, що посилання прокурора в апеляції на порушення судом вимог ст.334 КПК і необхідність скасування вироку з цих підстав, є необгрунтованим.

Що стосується певних недоліків при складанні окремих постанов (наприклад, щодо визнання потерпілою у справі матері загиблої ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_2Г.) і протоколів деяких слідчих дій (зокрема, огляду місця події та транспортного засобу, вилучення речових доказів, призначення та проведення експертиз), то ці обставини з огляду на матеріали справи ретельно досліджувалися під час судового розгляду справи і їм у вироку судом дана належна оцінка.

Доводи засудженого та його захисників про те, що дані відносно дорожньо-транспортної пригоди на досудовому слідстві були отримані з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, тому, на їх думку, не можуть бути допустимими та достовірними, є такими, що не відповідають дійсності. Піддавати сумнівам дані зазначених в апеляціях постанов і протоколів слідчих дій, в суду не було. Вивченням матеріалів справи не встановлено й підстав піддавати сумнівам висновки судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_8, судово-імунологічних експертиз речових доказів, провадження яких відбувалося у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку.

Не можна погодитися і з доводами в апеляціях названих вище осіб про те, що у справі допущена фальсифікація матеріалів, яка вплинула на правильність вирішення справи, оскільки суд не посилався у справі на докази, які мали викликати сумніви з точки зору їх отримання у відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону.

Та обставина, що органи досудового слідства й суд по-іншому розцінюють наявні у справі докази, ніж це роблять засуджений та його захисники в своїх апеляційних скаргах, ще не свідчить про необ’єктивність досудового слідства та судового розгляду.

Тому доводи в апеляціях ОСОБА_6 та його захисників про те, що деякі обставини справи не досліджені, а також про те, що у справі залишились не усунутими суперечності та сумніви щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 і можливої причетності до вчинення зазначеного у вироку злочину інших осіб, з матеріалів справи не випливають, а отже є безпідставними. З цих підстав необгрунтованими є й посилання в апеляціях на те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 не перебував у стані алкогольного сп’яніння.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що покладені в основу обвинувального вироку докази сумніву не викликають, їх сукупністю спростовуються доводи в апеляціях засудженого і його захисників про те, що зазначеного у вироку злочину ОСОБА_6 не вчиняв і що у справі відсутні докази його винності.

Таким чином, всебічно і повно дослідивши в цій частині обставини справи, суд дійшов обгрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть. Дії засудженого правильно кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК Україи.

Не можна погодитися і з твердженням ОСОБА_6 і його захисників стосовно того, що розгляд справи і досудове слідство відносно нього велися упереджено, з обвинувальним ухилом. Так, з матеріалів справи видно, що як органами досудового слідства, так і судом були досліджені всі докази, як ті, що підтверджували вину засудженого, так і ті, що його виправдовували, і кожному з цих доказів дана належна оцінка.

Посилання в апеляціях на те, що під час досудового слідства і судового розгляду справи були порушені його права на захист й інші процесуальні права, оскільки слідство і суд не задовольнили клопотання засудженого та його захисників, є безпідставними.

Як це вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 під час слідства і в судовому засіданні був забезпечений захисниками з моменту клопотання про надання йому допомоги адвоката.

          Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б призводили до скасування вироку, при порушенні вказаної кримінальної справи, її розслідуванні, допитах ОСОБА_6, проведенні експертиз й інших слідчих дій та під час розгляду справи в суді першої інстанції, не встановлено. Тому доводи в апеляціях з цього приводу є безпідставними.

Посилання в скаргах на те, що під час допиту ОСОБА_6 як обвинуваченого 23 березня 2011 р. органи досудового слідства порушили його право на захист, є безпідставними, оскільки такі твердження не випливають з матеріалів справи. Зокрема, як убачається зі справи, під час досудового слідства ОСОБА_6 були роз’яснені процесуальні права, передбачені статтями 43 і 43-1 КПК, з моменту затримання підозрюваного ОСОБА_6 він був забезпечений захисником, при пред’явленні обвинувачення за ч.2 ст.286 КК та допиту його як обвинуваченого був присутній адвокат ОСОБА_16

Вивченням матеріалів справи не виявлено й даних про те, що при розгляді справи суд в порушення вимог ст.275 КПК вийшов за межі пред’явленого ОСОБА_6 обвинувачення. Так, органи досудового слідства пред’явили ОСОБА_6 обвинувачення в тому, що він порушив вимоги підпункту «а»пункту 2.9 і пункту 12.1 Правил дорожнього руху, унаслідок чого під час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть. Дії обвинуваченого на досудовому слідстві кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК.

          В судовому засіданні відповідно до ст.275 КПК розгляд справи провадився тільки відносно ОСОБА_6 і тільки в межах пред’явленого йому обвинувачення. На цих підставах доводи засудженого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_3 про те, що суд розглянув справу з порушенням зазначеного закону, є безпідставними.

          З огляду на матеріали справи на досудовому слідстві постановою слідчого потерпілою визнана ОСОБА_1, мати загиблої ОСОБА_8Ю.(т.1 а.с.69). Відповідно до ст.49 КПК у справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі, а згідно зі ст.52 КПК представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді. Зазначені в цьому законі представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.

Як убачається з матеріалів справи, за клопотанням потерпілої ОСОБА_1 слідчий в установленому кримінально-процесуальним законом порядку цілком обгрунтовано визнав ОСОБА_2 представником потерпілої ОСОБА_1 Тому твердження в апеляціях захисника ОСОБА_3 та представника цивільного відповідача ОСОБА_5 про те, що під час визнання ОСОБА_1 потерпілою, а ОСОБА_2 –її представником слідчий порушив вимоги зазначеного закону, не відповідають дійсності і вони не заслуговують на увагу. Це ж стосується і доводів адвоката ОСОБА_3 та представника цивільного відповідача про те, що ОСОБА_1 визнана потерпілою, на їх погляд, неправомочною особою, оскільки в постанові з цього приводу зазначено прізвище не того слідчого, в провадженні якого знаходилася зазначена кримінальна справа (т.1 а.с.69).

Згідно зі ст.348 КПК цивільний відповідач або його представник мають право подати апеляцію тільки в частині, що стосується вирішення позову. Тому доводи в апеляції представника цивільного відповідача ОСОБА_5 в частині, в якій останній оспорює доведеність вини засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК, та призначення йому покарання, даючи зібраним у справі доказам свою оцінку, не заслуговують на увагу.

          Безпідставними є й доводи адвоката ОСОБА_3 про те, що суд призначив ОСОБА_6 надмірно суворе покарання. Зокрема, на думку захисника, суд необгрунтовано призначив засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Зазначені обставини ретельно перевірено судом і з урахуванням усіх обставин справи, даних про особу винного, а також того, що ОСОБА_6 вчинив злочин у стані алкогольного сп’яніння, суд правильно призначив йому зазначене додаткове покарання.

Покарання ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України і воно є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.

Призначаючи покарання засудженому суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого та обставину, що обтяжує покарання (вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння). ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні тяжкого злочину, яким завдані тяжкі наслідки. Зазначеними у вироку злочинними діями засудженого потерпілій ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду на значну суму, яка ОСОБА_6 не відшкодована.

Отже, підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_6 покарання, про що йдеться в апеляції захисника ОСОБА_3, колегія суддів не вбачає.

          Разом з тим доводи в апеляціях засудженого, його захисників та представника цивільного відповідача про те, що суд необгрунтовано стягнув з ОСОБА_6 моральну шкоду на користь ОСОБА_1 в сумі 200 тис. грн. грунтуються на матеріалах справи, тому заслуговують на увагу.

Згідно із ч.2 ст.1168 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується зокрема її батькам.

У відповідності зі ст.28 КПК потерпіла ОСОБА_1 подала до суду цивільний позов, в якому просила стягнути з винуватої особи, а саме з ОСОБА_6, 200 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.5 ст.334 КПК суд має мотивувати у вироку прийняте рішення про задоволення цивільного позову, а також перевірити обгрунтованість заявлених вимог і навести відповідні мотиви з приводу сум, що підлягають стягненню.

З огляду на матеріали справи рішення суду стосовно стягнення із засудженого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_1 моральної шкоди є мотивованим і аргументованим.

Проте, вирішуючи питання про задоволення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди в частині, що стосується її розміру, суд припустився помилки.

Суд задовольнив у повному обсязі вимоги ОСОБА_1 про стягнення із засудженого ОСОБА_6 200 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Постановляючи таке рішення, суд послався лише на те, що в результаті злочину, який вчинив ОСОБА_6, загинула дочка потерпілої ОСОБА_1, внаслідок чого їй були заподіяні моральні страждання. Між тим, у вироку не наведено переконливих мотивів прийнятого рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 саме такої суми.

Водночас вивченням справи встановлено, що заявлена потерпілою ОСОБА_1 сума позову не відповідає фактично понесеним нею моральним втратам і є завищеною. З огляду на матеріали справи колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає необхідним знизити розмір відшкодування моральної шкоди і визначити його у сумі меншій, ніж це зазначено в цивільному позові потерпілої та рішенні суду.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів

Ухвалила:

          Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.

Апеляції адвоката ОСОБА_3, захисника ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_6 частково задовольнити.

Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2011 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Зменшити розмір стягнення щодо відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 Георгієвни з 200 000 грн. до 100 000 грн.

В решті вирок щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Судді