ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
від "15" березня 2007 р. по справі № 6/34-92
За позовом Підприємця ОСОБА_1,м.КіверціДо відповідача Акціонерного комерційного банку «Мрія» в особі Луцької філії АКБ «Мрія»,м.Луцьк
Про визнання договору частково недійсним
Перший заступник голови
господарського суду, суддя Пахолюк В.А.
Представники:
Від позивача : ОСОБА_1 - підприємець, ОСОБА_2 - представник
Від відповідача: ОСОБА_3 - представник
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.
В судовому засіданні з 05.03.2007р. до 15.03.2007р. було оголошено перерву відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України для долучення сторонами додаткових доказів по справі.
Суть спору: позивач- підприємець ОСОБА_1 звернувся із позовом до відповідача Акціонерного комерційного банку «Мрія» в особі Луцької філії АКБ «Мрія»,м.Луцьк та просить визнати недійсним п.6.8. кредитного договору НОМЕР_1, що був укладений між АКБ «Мрія» в особі Луцької філії та підприємцем ОСОБА_1 5 травня 2004 року в частині забезпечення зобов'язанння.
В підтвердження позовних вимог позивач посилається на те, що згідно умов п.6.8. кредитного договору , Позичальник не має права без згоди Кредитодавця передавати у заставу ( інше забезпечення) свої активи за позиками інших Кредитодавців, або іншим чином проводити відчуження належного йому майна.
Між тим, така умова банку щодо заборони відчуження власного майна є порушенням прав і свобод щодо розпорядження ним. Тобто фактично банк обмежив чи навіть позбавив права розпорядження власним майном, яке гарантоване Конституцією України, Законом України «Про власність» та Цивільним кодексом України.
В судове засідання позивач подав письмове обґрунтування позовних вимог в яких зазначає про те , що
1) ст. 21 та ст. 41 Конституції України, передбачають, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, а також, що права і свободи громадянина - є непорушними.
2.) ст.4 Закону України «Про власність» яка передбачає: "Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майно. Має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону."
3). ст. 319 Цивільного кодексу України визначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Тобто, кожен з вищевказаних нормативних актів вказує, що ніхто не може бути обмежений, позбавлений права реалізувати своє право та свободу, що закріплене законом.
Оскільки, ст. 21 Конституції гласить, що права і свободи людини є непорушними, а пункт. 6.8. Кредитного Договору НОМЕР_1 від 05.05.2004 року обмежує право щодо розпорядження своїм майном, то такий правочин, спрямований на порушення конституційного права і свободи ,а тому згідно ст. 228 ЦК України є нікчемним.
Додатково підприємець долучив до матеріалів справи такі документи:
- лист НОМЕР_2 від 02.06.2005р. Луцької філії АКБ «Мрія» ;
- лист ОСОБА_1 від 19.05.2005р.;
- акт перевірки від 29.10.2004р.;
- акт опису та оцінки , що передається в заставу від 05.05.2004р.;
- виконавчий лист у справі НОМЕР_3;
- рішення Ківерцівського районного суду від 16.08.2005р.;
- договір поруки від 05.05.2004р.;
- виконавчий напис від 14.07.2005р.;
- договір застави від 11.05.2004р.;
- рішення Господарського суду Волинської області від 10.01.2006р.;
- договір поруки від 11.08.2005р.;
- договір купівлі-продажу від 03.05.2004р.;
- кредитний договір НОМЕР_1 від 05.05.2004р.
Відповідач у відзиву на позовну заяву від 03.03.2007р. позов не визнає, посилаючись на те, що відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору є обов'язкові для виконання сторонами з моменту його укладення.
Пунктом 6.8. Кредитного договору від 05.05.2004р., укладеного між позивачем та відповідачем, визначено істотну умову щодо можливості надання кредитних коштів позичальнику, а саме без згоди кредитодавця не передавати у заставу свої активи за позиками інших кредитодавців або іншим чином проводити відчуження належного йому майна.
У разі відмови від виконання цього зобов'язання банк мав повне право не видавати кредит, а тому договір вважався б неукладеним. Позивач був ознайомлений з умовами кредитного договору, підписання договору проводилося з волевиявлення обох сторін.
Крім того, відповідач в заперечення позову посилається на те, що ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором не виконав, кредит та проценти за користування кредитними коштами не повернув. Виконавче провадження щодо стягнення боргу за рахунок майна боржника закрито у зв'язку з відсутністю майна. Вироком Луцького міськрайонного суду від 01.11.2006р., який залишено без змін на підставі ухвали апеляційного суду Волинської області, ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.222 та ч.2 ст. 366 КК України, та разом з винесенням покарання, позбавлений права обіймати посади, пов'язані з підприємницькою діяльністю згідно із свідоцтвом про підприємницьку діяльність.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
в с т а н о в и в:
05.05.2004р. Акціонерний комерційний банк «Мрія» в особі Луцької філії ( кредитодавець) та підприємець ОСОБА_1 ( позичальник) уклали кредитний договір НОМЕР_1.
Згідно з п.1.1. договору банк зобов'язався відкрити кредитну лінію позичальнику в сумі 79 000 грн. на термін 12 місяців по 04.05.2005р. із сплатою 24 % річних.
На виконання умов договору банк надав підприємцю кредитні кошти в сумі 79 000 грн., що встановлено рішенням Ківерцівського районного суду від 16.08.2005р., рішенням господарського суду Волинської області у справі
№ 04/122-50.
З метою забезпечення кредиту у договорі ( розділ 3) визначено, що у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням даного договору може бути : договір застави та/або договір іпотеки, договір про надання гарантіїї, договір поруки. При цьому кредитодавець може вимагати від позичальника надання одного або декількох видів забезпечення. Відповідно до п.3.5. договору кредит забезпечується всім належним позичальнику майном, коштами та всіма активами, що належать йому на праві власності, знаходяться і нього на балансі, незважаючи на терміни, коли і як вони придбані, і на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому законодавством України.
Крім того, відповідно до п.6.8. за умовами договору позичальник на час дії договору, без згоди кредитодавця не має права передавати у заставу ( інше забезпечення) свої активи за позиками інших кредитодавців, або іншим чином проводити відчуження належного йому майна; не має права виступати гарантом ( поручителем) по відношенню до інших юридичних ( фізичних) осіб; не має права здійснювати будь-яку реорганізацію юридичної особи не має права змінювати форму власності та проводити реорганізацію підприємства.
На виконання умов договору з метою забезпечення кредиту 11.05.2004р. АКБ «Мрія» та ОСОБА_1 уклали договір застави майна, загальною заставною вартість 158 000 грн. та крім того договір поруки від 11.01.2005р. на всю суму забов'язання за кредитним договором НОМЕР_1
( включаючи проценти, відсотки за користування кредитом).
Як встановлено, підприємець ОСОБА_1 на виконання умов договору кредитні кошти у визначений строк не повернув, що стало підставою для примусового стягнення коштів за даними договорами.
Крім того, ОСОБА_1 на підставі вироку Луцького міськрайонного суду визнано винним у скоєнні злочинів передбачених ч.2 ст.222 та ч.2 ст.366 КК України і пов'язаних із отриманням кредиту в банку «Мрія» за договором від 05.05.2004р. в сумі 79 000 грн. та стягнуто збитки, завдані банку в зв'язку з неповерненням кредиту з нього як з фізичної особи.
За вироком суду ОСОБА_1 позбавлений права обіймати посади пов'язані з підприємницькою діяльністю строком на 1 рік 6 місяців.
Разом з тим, таке обмеження не є скасуванням його право- та дієздатності та не тягне за собою правових наслідків обмеження захищати свої порушені права як підприємця в суді шляхом подачі позову до господарського суду.
Як встановлено, у сторін виникли цивільні права та обов'язки на підставі договору кредиту.
Згідно ст. 626,628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Разом з тим , п.1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
У разі, якщо правочин порушує публічний порядок, або він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи
такий правочин є нікчемним.
Підприємець ОСОБА_1 звертаючись до суду із позовом до Луцької філії АКБ «Мрія» в обгрунтування недійсності п.6.8. договору кредиту, посилається на те, що відповідно до ст. 21 та ст. 41 Конституції України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, а також, що права і свободи громадянина - є непорушними. За змістом ст.4 Закону України «Про власність», ст.319 Цивільного кодексу України власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Ніхто не може бути обмежений, позбавлений права реалізувати своє право та свободу, що закріплене законом.
Оскільки, ст. 21 Конституції гласить, що права і свободи людини є непорушними, а пункт. 6.8. Кредитного Договору НОМЕР_1 від 05.05.2004 року обмежує право щодо розпорядження своїм майном, то такий правочин, спрямований на порушення конституційного права і свободи ,а тому згідно ст. 228 ЦК України є нікчемним.
Однак, за змістом п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.
Між тим, відповідно до п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України ,суд приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору угоду, яка суперечить законодавству.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України, за якою недійсною визнається та угода, що не відповідає вимогам закону.
Частини угод визнаються недійсними за загальними правилами визнання угод недійсними.
Разом з тим, згідно ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому.
Згідно роз'ясненням Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. з послідуючими змінами і доповненнями, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме : відповідність змісту угод вимога закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Водночас, за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.
Як вбачається із кредитного договору НОМЕР_1 від 05.05.2004р. пункт 3.5. та пункт 6.8. суперечить ст.21,41 Конституції України, ст.319, ст.546-548, ст.1054-1057 Цивільного кодексу України. При цьому суд виходив із такого.
У підприємця ОСОБА_1 за договором кредиту НОМЕР_1 виникло зобов'язання по поверненню кредитних коштів на суму 79 000 грн. та сплати відсотків за користування ними в розмірі 24 % річних, що становить 18 960 грн.
За умовами ст.546 Цивільного кодексу України у банку були правові підстави для забезпечення кредитного договору лише в межах суми зобов'язання яке виникло: повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. При цьому нарахування та сплата пені є також одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпеченя виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а правочин, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Беручи що уваги, те що сторонами за кредитною угодою в забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору було укладено договір поруки від 05.05.2004р. та договір застави від 11.05.2004 р., то зміст пункту 3.5 та пункту 6.8 договору про надання кредиту в частині забезпечення зобов'язання є такими, що суперечать закону, обмежують право суб'єкта підприємницької діяльності на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Таке обмеження суперечить і вимогам Конституції України. Ніхто не може бути обмежений, позбавлений права реалізувати своє право та свободу, що закріплене законом.
Згідно ст.8 норми Конституції України є нормами прямої дії.Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Способами захисту цивільних прав та інтересів згідно ст.16 Цивільного кодексу України можуть бути: в т.ч. визнання правочину недійсним.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи викладене, позовну вимогу про визнання недійсним п.6.8. договору слід задовольнити з підстав суперечності закону.
Судові витрати по справі відповідно до ст.44, ст.49 ГПК України слід покласти на відповідача .
Керуючись ст.ст.21,41 Конституції України, ст.ст.11,203,215, 319, ст.546-548, ст.1054-1057 Цивільного кодексу України, Закону України «Про власність» , ст.ст.44, 49,п.5ст.81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд-
в и р і ш и в :
1. Позов задовольнити .
2.Кредитний договір НОМЕР_1 від 05.05.2004рроку укладений між АКБ «Мрія» в особі луцької філії та підприємцем ОСОБА_1 в частині забезпеченя зобов'язання , а саме пункти 3.5, 6.8 визнати недійсними.
3.Стягнути з АКБ «Мрія» в особі Луцької філії ( НОМЕР_5. АДРЕСА_2, ЄДРПОУ НОМЕР_6) на користь підприємця ОСОБА_1 ( НОМЕР_4, АДРЕСА_1) 85 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 118 грн. в повернення витрат по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Перший заступник голови
господарського суду,суддя Пахолюк В. А.