Головуючий у 1 інстанції - Галатіна О.О.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2011 року справа №2а/0570/8725/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Чумака С.Ю.
суддів
ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
при секретарі Копиці С.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Краматорську на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 8 серпня 2011 року у справі № 2а/0570/8725/2011 за позовом Приватного акціонерного товариства "Торговий дом «Астрон» до Державної податкової інспекції в місті Краматорську про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення – рішення № 0000342302/0/13959 від 29.04.2011 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.04.2011 року відповідачем на підставі акту перевірки від 15.04.2011 року було прийнято вказане податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено збільшено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість за січень 2011 року на 290149 гривень, з яких 290148 гривень за основним зобов’язанням та 1 гривня за штрафними санкціями. Позивач вважає, що податковий кредит був ним сформований правомірно, висновки акту перевірки щодо безтоварності відносин позивача з ТОВ «ВЕРЕС» носять характер припущень і спростовуються наявними первинними документами, які підтверджують реальний характер укладеної угоди, у зв’язку з чим вказане повідомлення-рішення є неправомірним, прийнято з порушенням норм діючого законодавства, є таким що порушує законні права та охоронювані інтереси позивача і підлягає скасуванню.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 8 серпня 2011 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. При прийнятті постанови суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено фактичне виконання умов договору постачання з ТОВ «ВЕРЕС», що підтверджується дослідженими первинними документами. Зафіксовані в акті перевірки висновки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «ВЕРЕС» свого підтвердження в ході розгляду справи не знайшли, а правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не доведена.
Не погодившись з постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить останню скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що наявність у покупця належно оформлених документів не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, оскільки фінансово-господарські операції між позивачем та ТОВ «ВЕРЕС» були здійснені без мети реального настання правових наслідків, без наявності економічної вигоди, виключно з метою заниження об’єкту оподаткування та несплати податків.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 15.04.2011 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача щодо правомірності формування податкового кредиту за січень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «ВЕРЕС», за результатами якої складено Акт № 422/23-2/20387067, яким встановлені порушення пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі – 290 148 грн. Такі висновки були зроблені податковим органом, виходячи з виявлення ознак нікчемності угоди укладеної між позивачем та ТОВ «ВЕРЕС».
За наслідками перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000342302/0/13959 від 29.04.2011 року, яким донараховано податок на додану вартість у сумі – 290 148,00 грн., з яких за основним платежем – 290 148,00 грн., за штрафними санкціями – одна гривня.
З досліджених первинних бухгалтерських документів вбачається, що за перевіряємий період позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «ВЕРЕС», з яким укладено договір поставки від 03.01.2011 року № 03-01-11. Згідно вказаного договору, позивач (покупець) та ТОВ «ВЕРЕС» (постачальник) уклали договір про поставку у власність товару згідно заявки на товар на умовах передбачених цим договором.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України – дата сплати, (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.
Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.
Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).
Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 цього ж кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 Податкового кодексу України). Згідно з п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Тобто, основною умовою для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, оформленої у відповідності з вимогами, встановленими статтею 201 Податкового Кодексу України.
На виконання вказаних вимог чинного законодавства та у зв’язку з виконанням умов вказаного договору ТОВ «ВЕРЕС» видало позивачу видаткові та відповідно податкові накладні.
Судом встановлено, що фактично умови договору постачання, укладеного з ТОВ «ВЕРЕС», були виконані сторонами у спірному періоді.
Так, ТОВ «ВЕРЕС» на адресу АТЗТ «ТД Астрон» було відвантажено будівельні матеріали (арматура, балка, уголок), спорттовари, аудіо та відео техніка в асортименті на загальну суму - 3678511,35 грн., у т.ч. ПДВ - 613085,23 грн. Частково АТЗТ «ТД Астрон» повернуло на адресу ТОВ «ВЕРЕС» на загальну суму - 1150392 грн., в тому числі ПДВ в сумі – 191732 грн., що підтверджується накладними на повернення товару. Після часткового повернення товару, у позивача залишилось товару на загальну суму - 1 740 000,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі – 290 000 гривень.
При цьому відповідачем зроблено висновок про те, що факт поставки товару на суму – 1 740 000 гривень не підтверджується первинними документами. Зазначені господарські відносини піддаються сумніву відповідачем, оскільки у ТОВ «ВЕРЕС» відсутні основні фонди, станом на січень 2011 року працювало за штатом 2 особи, за цивільно-правовими договорами – 3 особи. Відповідач також вважає, що операції між позивачем та ТОВ «ВЕРЕС» не підтверджуються стосовно врахуваня реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, що свідчить про відсутність необхідних умов для досягнення відповідних результатів господарської діяльності. За таких обставин відповідачем зроблено висновок, що укладений між позивачем та ТОВ «ВЕРЕС» правочин фактично не був направлений на настання правових наслідків обумовлених ним, зокрема, на отримання прибутку, тому такий правочин учинений з метою що суперечить інтересам держави та суспільства, а тому є нікчемними.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту витрат, понесених у зв’язку з виконанням вищевказаного договору, оскільки факт реального виконання даного договору підтверджується податковими та видатковими накладними, подорожніми листами, оприбуткуванням придбаного товару, журналом реєстрації довіреностей на отримання цього товару.
Крім того, придбані позивачем товари в подальшому були останнім використані у власній господарській діяльності, а саме, реалізовані через належний позивачу магазин, що підтверджується наданими суду фіскальними чеками ( т. № 1 а.с. 187-250, т. № 2 а.с. 1-25). Реалізація позивачем придбаної у ТОВ «ВЕРЕС» арматури підтверджується наданим суду договором поставки з ЗАТ «Промстроймонтаж», податковою, видатковою накладними та довіреністю на отримання товару. ( т. № 1 а.с. 169-178).
З приводу відсутності у ТОВ «ВЕРЕС» основних засобів та виробничих потужностей судом першої інстанції правильно зазначено, що спірними договорами не передбачено, що придбаний товар мав бути виготовлений саме на виробничих потужностях цього підприємства. Відповідачем не доведено, що продаж вказаного товару вимагав від контрагента позивача наявності виробничих потужностей, певних основних засобів, складських приміщень, а також, що наявної кількості працівників ТОВ «ВЕРЕС» (5 осіб) недостатньо для виконання укладеного між сторонами договору. На час здійснення спірних операцій ТОВ «ВЕРЕС» мало статус платника ПДВ, а тому правомірно видавало податкові накладні, на підставі яких позивачем були включені до складу податкового кредиту відповідні суми податку.
Посилання відповідача на нікчемність даного договору з підстав ст. 228 Цивільного Кодексу України суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним і податковий орган не наділений законодавством в односторонньому порядку вирішувати чи є правочин нікчемним, чи ні. Якщо ж податковий орган вважає зазначений договір таким, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, останній може бути визнаний судом недійсним відповідно до вимог частини 3 статті 228 ЦК України.
Крім того, з роз’яснень, викладених в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними правочинами в сенсі статті 228 ЦК України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу – землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Договір між позивачем та ТОВ «ВЕРЕС» від 3 січня 2011 року № 03-01-11 не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 ЦК України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.
Відповідач з позовом про визнання вказаного договору недійсним до суду не звертався.
Колегія суддів вважає необхідним також зазначити, що кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку – на ухилення від сплати податків). Відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів наявності вини (умислу) в позивача чи ТОВ «ВЕРЕС».
Таким чином, висновки податкового органу в акті перевірки щодо наслідків недійсності правочину суперечать вимогам діючого законодавства, оскільки останнє передбачає, що недійсність правочину може бути встановлена тільки судом.
Суд зазначає, що за не доведення факту невиконання чи неналежного виконання обов’язку позивача по сплаті податків, зборів та інших обов’язкових платежів, приховування чи заниження об’єктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій за договором № 03-01-11 від 3 січня 2011 року, у відповідача відсутні підстави стверджувати, що саме цей договір порушує публічний порядок, а отже в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.
Крім того, законодавством України передбачено персональну відповідальність платника податків за порушення, допущенні при веденні податкового обліку. У разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для притягнення до відповідальності платника податків який має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат. Отже, за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару ( послуги). Крім того, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов’язку щодо сплати податків вступає у зв’язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов’язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.
За таких обставин позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливе неналежне ведення податкового обліку та порушення податкового законодавства ТОВ «ВЕРЕС».
Неможливість проведення податковим органом перевірки додержання ТОВ «ВЕРЕС» податкового законодавства у зв’язку з незнаходженням його за місцем реєстрації не передбачено Податковим кодексом України в якості підстави для збільшення податкових зобов’язань контрагентам вказаного товариства.
Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 2 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 180 Господарського кодексу України, та того факту, що умови договору № 03-01-11 від 1 січня 2011 року виконані, суд вважає що сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Тому позивачем правомірно було включено до складу податкового кредиту у січні 2011 року суму ПДВ 290148 грн.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України свідчили про нікчемність правочину – договору постачання № 03-01-11 від 3 січня 2011 року, також, вказаний правочин не визнавався недійсними у судовому порядку з огляду на нині діючу редакцію ч. 3 ст. 228 ЦК України, якою передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави), тому будь-які підстави для того, щоб вважати його нікчемним, відсутні, оскільки з наведеного вбачається, що позивач отримав послуги, в тому числі із супроводження договорів із існуючими контрагентами, що підтверджується актами виконаних робіт, звітами, податковими накладними.
За таких обставин його безтоварність повинна доводитись відповідачем відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що висновки акту перевірки, що укладений правочин призвів до заниження позивачем податку на додану вартість за січень 2011 року на загальну суму 290148 гривень є лише припущеннями відповідача і не підтверджені жодними доказами у справі.
За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтованою, апеляційна скарга позивача, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.
Повний текст виготовлено 7 листопада 2011 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Краматорську Донецької області– залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду 8 серпня 2011 року у справі № 2а/0570/8725/2011 – залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя: С.Ю.Чумак
Судді: Д.В.Ляшенко
ОСОБА_3