Справа № 22ц-34/10р. Головуюча у І-й інстанції – Гарасимків Л.І.

Категорія справи – 20 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого – судді Петрички П.Ф.,

суддів Зверхановської Л.Д. і ОСОБА_1,

при секретарі Балюк О.С.,

за участю відповідачки ОСОБА_2 та представників ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” і ВАТ „ВТБ Банк”,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2009 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2008 року ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” звернулося до суду з позовом (позовні вимоги по якому та склад осіб, які беруть участь у справі, неодноразово уточнювалися, останній раз – 21.04.2009 року – а.с. 148-149) до ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_2, третя особа – ВАТ „ВТБ Банк”, про: 1) визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 69,8 кв.м. на вул.Грушевського, 101 у м. Дрогобичі Львівської області (в подальшому – „спірні приміщення”), укладених 11.02.2005 року між ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а також 31.01.2008 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та ОСОБА_2; 2) визнання недійсним договору іпотеки спірних приміщень від 29.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ „ВТБ Банк”; 3) витребування спірних приміщень від ОСОБА_2 на користь позивача; 4) визнання за позивачем права власності на спірні приміщення.

В травні 2008 року до суду звернулися ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з позовом до ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірних приміщень від 11.02.2005 року, укладеного між ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, та визнання ОСОБА_4 і ОСОБА_5 добросовісними набувачами спірних приміщень.

Ухвалою попереднього судового засідання від 13.06.2008 року обидві вище згадані справи об’єднано в одне провадження.

Оскаржуваним рішенням позов ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” частково задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу спірних приміщень від 11.02.2005 року, укладений між ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” та ОСОБА_4 і ОСОБА_5

В решті позовні вимоги ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” залишено без розгляду – „на підставі ч.1 ст.207 ЦПК України”.

Цим же рішенням позов ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” також задоволено частково та визнано ОСОБА_4 і ОСОБА_5 добросовісними набувачами спірних приміщень, а в задоволенні решти їх позовних вимог – відмовлено.

Дане рішення оскаржив представник ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” ОСОБА_3

Апелянт просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким позов ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні позову ОСОБА_4 і ОСОБА_5 повністю відмовити, покликаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.

Рішення суду про залишення частини позовних вимог ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” без розгляду з підстав, що передбачені ч.1 ст.207 ЦПК України, вважає таким, що суперечить цивільному процесуальному законодавству України, оскільки залишення позову ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” без розгляду по справі Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області № 2-372/07р. (на що зіслався суд в оскаржуваному рішенні) у відповідності до ч.2 ст.207 ЦПК України не перешкоджає зверненню позивача до суду повторно, а у відповідності до ст.31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову.

Вважає, що суд не мав підстав застосовувати до спірних правовідносин ст.330 ЦК України та визнавати відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 добросовісними набувачами, оскільки згаданою нормою закону встановлено, що добросовісний набувач набуває право власності на майно, яке було відчужене особою, яка не мала на це права, якщо відповідно до ст. 390 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Вважає, що продавцем спірних приміщень було ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря”, а не заступник голови Правління ВАТ, який лише фізично підписав договір, а ОСОБА_4 і ОСОБА_5 могли та мали б знати про некомпетентність засідання Правління ВАТ, на якому було погоджено рішення про відчуження їм спірних приміщень, оскільки могли ознайомитись із статутними документами ВАТ та його рішеннями про обрання колегіальних органів.

Вважає, що визнаючи недійсним договір купівлі-продажу спірних приміщень від 11.02.2005 року, суд підтвердив той факт, що даний договір у відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України не створює жодних правових наслідків, в т.ч. – й переходу права власності на предмет цього договору, а відтак вважає, що всі наступні правочини, які були вчинені відносно спірного майна в подальшому, також є такими, що не спричиняють юридичних наслідків та підлягають визнанню недійсними, а тому позовні вимоги про витребування спірних приміщень, які на даний час перебувають у володінні ОСОБА_2, також підлягали до задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони ОСОБА_2 та представника ВАТ „ВТБ Банк”, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Залишаючи частину позовних вимог ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” без розгляду „на підставі ч.1 ст.207 ЦПК України”, суд в оскаржуваному рішенні послався на те, що згаданий позивач вже звертався до суду з такими ж вимогами, однак ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03.06.2008 року ці позовні вимоги вже були залишеними без розгляду, а „тому ці вимоги належить розглядати в межах окремої справи”.

Однак, вище наведені висновки суду не відповідають вимогам процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.

ЦПК України встановлено, що особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно (ч.2 ст.207) і що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції (п.5 ч.1 ст.311).

Таким чином, висновки суду про залишення частини позовних вимог ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” без розгляду „на підставі ч.1 ст.207 ЦПК України” прямо порушують норми процесуального права, які встановлені ст.207 ЦПК України, і ці недоліки оскаржуваного рішення не можуть бути усунені ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, а відтак оскаржуване рішення з підстав, що встановлені п.5 ч.1 ст.311 ЦПК України, підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.5, 311 ч.1 п.5, 314 ч.1 п.2, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ВАТ „Дрогобицьке швейне підприємство „Зоря” ОСОБА_3 частково задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції іншим суддею.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: