ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2007 р. | № 20-9/170-5/267 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. - головуючого, Владимиренко С. В., Шевчук С. Р., за участю представників сторін: позивача –Зубченка С. М. дов. № 10748/0/2-06 від 12.12.2006 року, відповідача –Брагіна Є. А., директора,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу приватного підприємства “СЕБР” на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 4 грудня 2006 року у справі господарського суду м.Севастополя за позовом ВАТ “Енергетична компанія “Севастопольенерго” до приватного підприємства “СЕБР” про стягнення боргу за електроенергію,
УСТАНОВИВ:
У серпні 2006 року ВАТ “Енергетична компанія “Севастопольенерго” (далі –позивач) звернулась до господарського суду з позовом до приватного підприємства “СЕБР” (далі –відповідач) про стягнення боргу за електроенергію.
Посилаючись на порушення відповідачем договору та Правил користування електроенергією, частковий розрахунок за спожиту електроенергію, просив стягнути з приватного підприємства “СЕБР” 19774 гривні 65 коп. вартості активної електроенергії та 1787 гривень 11 коп. різниці фактично спожитої і договірної величини електроенергії за листопад, грудень 2005 року, січень і лютий 2006 року.
ПП «СЕБР»звернулось із зустрічним позовом про визнання незаконним нарахування 1787 гривень 11 коп. та відкликання рахунків на цю суму.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 6 листопада 2006 року первісний позов задоволено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 4 грудня 2006 року рішення суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі приватне підприємство “СЕБР” просить скасувати судові рішення і прийняти нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами ст.ст.525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 275 ГК України, ст.26 Закону України «Про електроенергетику», та пунктів 4.1, 4.5, 4.9, 4.12, 5.1, 6.16, 6.21, 6.22, 7.15 та 11.2 Правил користування електроенергією.
Заявник зазначає, що позивач є монополістом з постачання електроенергії і безпідставно, в порушення вказаних вище норм матеріального права, виставило до оплати суми, які складають ціну позову.
Так, за його твердженням, стан розрахунків був предметом дослідження Севастопольського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України, який своїм рішенням від 21 листопада 2005 року встановив, що розрахункові засоби обліку електроенергії, з яких донараховано суму до оплати, є власністю позивача, який і несе відповідальність за їх технічний стан і експлуатацію і на якого покладаються всі ризики виникнення збитків внаслідок їх неналежного технічного стану або бездіяльності позивача.
Крім того, на його думку, йому безпідставно нараховано штрафні санкції за понаддоговірне споживання електроенергії, тому що ця електроенергія споживається населенням у ліфтах жилих будинків, а її вартість відшкодовується з міського бюджету.
Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, 22 грудня 2004 року між сторонами у справі було укладено договір на постачання електричної енергії, за п. 8.4 якого відповідач повинен здійснювати остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію 15 числа календарного місяця.
Згідно з додатками 1 до договору на 2005 – 2006 роки сторони узгодили договірні величини споживання електричної енергії в обсязі споживання щомісячно 12900 кВТ/г та 16700 кВТ/г відповідно.
Борг відповідача перед позивачем за спожиту електричну енергію склав 19774 гривні 65 коп.
У зв’язку з перевищенням обсягів споживання електроенергії у листопаді –лютому 2006 року позивачем виставлено чотири рахунки на загальну суму 1787 гривень 11 коп.
Задовольняючи позов, суд виходив з його підставності і обгрунтованості.
Проте, з таким висновком суду повністю погодитись не можна.
Так, суди, в порушення ст.ст.38, 43, 65, 84 і 105 ГПК України, не перевірили в повному обсязі доводи відповідача і неповно встановили істотні для справи обставини.
Зокрема, суд не перевірив доводи відповідача про нарахування йому спірних сум на підставі п.7.15 Правил користування електричною енергією та про наявність рішення органу Антимонопольного комітету України стосовно безпідставного застосування позивачем п.7.15 Правил користування електроенергією при нарахуванні вартості електроенергії підприємствам житлово – комунального сектора, до яких відноситься відповідач, і зобов’язання відкликати такі рахунки та здійснити перерахунки сплачених сум і не з’ясував, яким чином зазначене рішення впливає на розрахунки сторін у справі, і чи може за таких обставин нараховуватись штраф за понаддоговірне споживання електроенергії.
Суд встановив, що згідно пункту 7.4 договору між сторонами у разі зменшення у розрахунковому періоді середнього завантаження вимірювальних трансформаторів току в порівнянні з передбаченими вимогами пункту 1.5.17 Правил Устрою електроустановок, споживач розраховується за обсяг електричної енергії, виходячи з навантаження електроустановок споживача в окремій точці розрахункового обліку на рівні 5 відсотків завантаження трансформаторів току та часу роботи токоприйомників.
За пунктом 7.5 цього договору у разі встановлення розрахункових приладів обліку не на межі балансової належності електромереж Постачальника і споживача обсяг спожитої електричної енергії визначається шляхом збільшення (зменшення) обсягів електричної енергії, визначеної відповідно до свідчень розрахункових приладів обліку, на величину обсягу розрахункових втрат електричної енергії на ділянці електромережі від межі балансової належності до місця установки розрахункових приладів обліку. Розрахунки втрат здійснюються на підставі нормативно –технічних документів і оформляються Додатком № 4.
Проте, суд не з’ясував, як сторони розмежували балансову належність і відповідальність за експлуатацію обладнання електромереж між РЕС і споживачем», де саме встановлено розрахункові прилади обліку, чи наступили умови, визначені пунктами 7.4 і 7.5 договору, і чи відповідає розрахунок ціни позову цим умовам.
Разом з тим, відповідач висував заперечення з цього приводу, але суд їх не перевірив.
Враховуючи, що вказані обставини можуть мати істотне значення для юридично правильного вирішення спору, судові рішення визнати законними не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді господарському суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини справи і прийняти рішення відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 4 грудня 2006 року та рішення господарського суду м. Севастополя від 6 листопада 2006 року.
Справу передати до господарського суду м. Севастополя на новий розгляд в іншому складі суддів.
Головуючий Т. Козир
Судді С. Владимиренко
С. Шевчук