Справа № 749/309/14 Провадження № 22-ц/795/1607/2014 Головуючий у I інстанції: Валевач М. М.
Категорія: цивільна Доповідач: Харечко Л. К.
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
У Х В А Л А
28 серпня 2014 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого – судді Харечко Л.К.,
суддів: Губар В.С., Позігуна М.І.,
при секретарі – Мартиновій А.В.,
за участю: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Ідея Банк” на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 17 квітня 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Ідея Банк” до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, -
в с т а н о в и в:
Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 17 квітня 2014 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства „Ідея Банк” до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором – відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ „Ідея Банк” просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення було ухвалене без повного та всебічного з’ясування обставин, що мають значення для справи.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що на запит суду першої інстанції Банк 09.04.2014 року за вих. 12.2-03/36130 надсилав розшифровку заборгованості відповідача станом на 09.04.2014 року по кредитному договору, а тому надав всі докази щодо обґрунтування розміру наявної заборгованості відповідача, вважає свої вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ „Ідея Банк” про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено тих обставин на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема щодо не виконання відповідачем взятих на себе договором грошових зобов’язань, оскільки позивачем не було надано повного розрахунку з необхідними сумами до сплати та сумами, які були сплачені відповідачем, не надано щомісячного розрахунку по простроченим процентам та не вказано з якої дати вони нараховувалися, в той час як відповідачем був наданий розрахунок заборгованості, який навпаки спростовує розрахунок позивача. Зважаючи на вказане, місцевий суд вважав позовні вимоги ПАТ „Ідея Банк” необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд враховуючи наступне.
Судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством „Плюс Банк” правонаступником якого є ПАТ „Ідея Банк” та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Ю27.936.70015 від 28.12.2010 року, згідно якого відповідач отримала кредит в розмірі 5300 грн. зі сплатою за користування кредитом 24,00 %.
Згідно наданого розрахунку боргу станом на 08.01.2014 року заборгованість становить 3900,44 грн. і складається з: - основного боргу - 0,00грн., простроченого боргу - 5,11 грн., прострочених процентів - 2166,85 грн., строкових процентів - 0,03 грн., нарахованої плати за обслуговування кредиту - 0,00грн., простроченої плати за обслуговування кредиту - 0,00 грн.; пеня за несвоєчасне погашення платежів - 1728,45 грн., віндикаційних витрат - 0,00 гр.
Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за кредитне обслуговування в 18 щомісячних внесках до 1 дня/числа кожного місяця, при чому перші 17 внесків у рівній сумі 467, 47 грн., а останній внесок 482, 64 грн. до 28.06.2012 року.
Як вбачається з наданих відповідачем квитанцій про сплату зобов’язань по вказаному кредитному договору, копії яких містяться в матеріалах справи, відповідачкою щомісячно сплачувалося по 468,00 грн., а саме: 14.01.2011 року, 17.02.2011 року, 31.03.2011 року, 29.04.2011 року, 16.05.2011 року, 30.06.2011 року, 01.08.2011 року, 15.08.2011 року, 04.08.,2011 року, 31.10.2011 року, 01.12.2011 року, 28.12.2011 року, 31.12.2012 року, 28.02.2012 року, 30.03.2012 року, а 04.05.2012 року - 400 грн., 07.05.2012 року – 67 грн., 01.06.2012 року - 900 грн., 06.06.2012 - 44 грн., а всього сплачено - 8431,00 грн. При цьому відповідачка пояснила, що в червні 2012 року вона сплатила саме ту суму, яку їй вказали заплатити працівники банку для повного виконання зобов’язань по кредиту в строк до 28.06.2012 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним чином або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України сторони, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи; роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на надані відповідачем докази щодо сплати зобов’язань по кредиту в строк до 28.06.2012 року, представлений позивачем апеляційному суду розрахунок заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору, не може бути сприйнятий судом в якості належного доказу існування у відповідача боргових зобов’язань.
Крім того, згідно представленого позивачем, апеляційному суду, розрахунку заборгованості ОСОБА_1, заборгованість за основний борг відсутня, проте нарахована заборгованість за прострочені проценти в розмірі 2166,85 грн., хоча відповідно до п. 2.1 Кредитного договору платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок з якого проводиться погашення заборгованості за договором у такій черговості: 1) для оплати прострочених процентів, простроченої плати за кредитне обслуговування; 2) для оплати простроченої заборгованості по кредиту; 3) для погашення строкових відсотків та строкової плати за кредитне обслуговування; 4) для погашення кредиту, з урахуванням умов, передбачених в п. 3.3.2, договору; 5) витрати пов’язані зі стягненням заборгованості за даним договором згідно з п. 2.3 договору; 6) для погашення штрафних санкцій згідно п. 2.4 договору.
Положеннями ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки в матеріалах цивільної справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження існування боргових зобов’язань у ОСОБА_1 перед ПАТ „Ідея Банк”, рішення місцевого суду відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
За таких обставин, відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Ідея Банк” відхилити.
Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 17 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: Судді: