Справа №22ц-7110/10 Головуючий у 1-й інстанції – Мартинишин Я.М.
Категорія: 37 Доповідач в апеляційній інстанції – ОСОБА_1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2010 року м.Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого – судді Цяцяка Р.П.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Курій Н.М.,
за секретаря: Глинського О.А.,
з участю: представника позивача ОСОБА_2,
відповідачки ОСОБА_3,
представника відповідачки ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 23 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третіх осіб: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Четвертої Львівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним заповітів, договору дарування, визнання права власності на ? частину спадкового майна,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2007 року позивач звернувся до суду з позовом, зазначеним вище.
У позовних вимогах, з уточненнями та доповненнями, просив визнати недійсними: заповіт ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_6 від 12.05.1999року; заповіт ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_6 від 04.06.1999року; договір дарування нерухомого майна від 17.10.2003 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, а також просив визнати за ним право власності на ? частину будинковолодіння по вул.Б.Хмельницького,198 у м.Львові та зобов'язати ОКП ЛОР «Біта ЕО» зареєструвати за ним право власності на частину вказаного будинковолодіння.
Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що він, будучи рідним братом ОСОБА_3, є законним спадкоємцем своїх батьків та має право на половину (? частину) їхнього майна. Їхнім батькам, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, на праві спільної власності належав житловий будинок із господарськими будівлями та земельна ділянка площею 0,10 га, що розташовані за адресою: м.Львів, вул.Б.Хмельницького,198, право власності на які в цілому належало ОСОБА_7
Позивач зазначав, що після смерті батька – ОСОБА_8, котрий помер 19.07.2003 року, із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори він не звертався, та спадкове майно із відповідачкою та мамою не ділили. Коли померла мати – ОСОБА_7, маючи намір прийняти спадщину після смерті матері, позивач звернувся до нотаріальної контори де і дізнався про існування заповіту ОСОБА_7, яким остання заповіла відповідачці спірну садибу, а також про договір дарування, згідно з яким ОСОБА_7 подарувала садибу ОСОБА_3
ОСОБА_5 вважав, що заповіт та договір повинні бути визнані недійсними, оскільки на складання оскаржуваного заповіту другий із подружжя згоди не давав. Також, ОСОБА_7 не мала права розпоряджатися усією садибою, укладаючи договір дарування.
Крім того, позивач зазначав, що оскаржувані заповіт та договір дарування порушують його права, оскільки він прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті батька ОСОБА_8 (1/6 будинковолодіння), фактично вступивши у володіння та користування спадковим майном.
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 23 червня 2010 року в задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_10, третіх осіб: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Четвертої Львівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним заповітів, договору дарування квартири, визнання права власності на ? частину спадкового майна відмовлено у зв'язку із безпідставністю.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_5
Апелянт просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким визнати недійсними: заповіт ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_6 О.3. від 12.05.99року; заповіт ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_6 від 04.06.99року та договір дарування будинку та земельної ділянки ВАР № 529202 від 17.10.2003року.
Апелянт вважає дане рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування судом норм матеріального права, що своєю чергою привело до невідповідності висновків суду обставинам справи.(а.с. 227, 233-236)
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, заперечення відповідачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 щодо доводів апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред’явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Суд, відмовляючи в позові, прийшов до правильного висновку про відсутність порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача, складенням оспорюваних заповітів та укладенням оспорюваного договору.
При цьому суд виходив з наступного.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є рідними братом та сестрою, дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_7, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Як вбачається із копії свідоцтва про право особистої власності від 16.05.1959 року, розпорядження Шевченківської районної адміністрації від 19.03.1997 року та державного акту на право приватної власності на землю від 09.03.2000 року, право власності на житловий будинок із господарськими будівлями, включаючи гараж та земельну ділянку, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Б.Хмельницького, 198 оформлено за ОСОБА_7 Сторонами спору визнається та обставина, що вказане майно набуте ОСОБА_7 підчас перебування у шлюбі та ведення спільного господарства із ОСОБА_11
Із копій заповітів, посвідчених приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_6 12.05.1999 року та 04.06.1999 року вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заповіли спірні житловий будинок із господарськими будівлями та земельною ділянкою відповідачці - ОСОБА_3С, а гараж, що знаходиться за вказаною адресою позивачу - ОСОБА_5
Батько сторін - ОСОБА_8 помер 19.07.2003 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 21.07.2003 року.
Як убачається із копії договору дарування, будинку та земельної ділянки, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 17.10.2003 року, ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар спірні житловий будинок зі всіма приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку площею 0,10 га.
Мати сторін - ОСОБА_7 померла 19.03.2005 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 09.07.2005 року.
У відповідності до ст. 548 ЦК УРСР 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
Згідно зі ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:
- якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
- якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву
про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Позивачем не надано доказів та таких не встановлено судом на підтвердження факту прийняття ним спадщини, а саме: фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Суд першої інстанції врахував, що позивач після смерті батька ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався. Мама - ОСОБА_7 повідомляла його, що право власності на садибу оформлено на неї, при цьому жодних претензій з цього приводу він не висловлював, з метою захисту свого права власності до суду не звертався. Позивач також не звертався в порядку встановленому ст. 71 Закону України «Про нотаріат» до нотаріальної контори із заявою про визначення частки померлого у спільній власності.
Крім того, при вирішенні даного спору, суд врахував, що у відповідності до ст. 560 ЦК Української РСР, спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.
При цьому, відповідно до ст. 548 ЦК Української РСР, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту її відкриття. Таким чином, у спадкоємця, який прийняв спадщину, право власності на спадкове майно виникає з моменту відкриття спадщини, а не з дня одержання свідоцтва про право на неї.
Суд першої інстанції, встановивши, що єдиним спадкоємцем який вступив в управління або володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_8, здійснивши дії, що свідчать про волевиявлення на прийняття спадщини, була його дружина ОСОБА_7, відповідно, вона набула право власності на спірний житловий будинок із господарськими будівлями та мала право ним розпоряджатися.
Означена обставина узгоджується із поясненнями відповідачки та частково поясненнями позивача, який вказував, що після смерті батька - ОСОБА_8 мама - ОСОБА_7 повідомляла його про те, що право власності на садибу належить їй та оформлено на неї.
З огляду на мотиви, зазначені вище, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги вище наведених фактичних обставин по справі та висновків суду не спростовують, а відтак до уваги прийматися не можуть.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні й апеляційну скаргу на оскаржуване рішення, яка не спростовує висновків суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 23 червня 2010 рокузалишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Суддя Курій Н.М.