ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-а-4028/10/1970

"05" січня 2011 р.                                                                                           м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Мандзія О.П.

при секретарі Стасіній І.З.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4М,           

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Держкомзему у Монастириському районі про поновлення на роботі та виплату заборгованості за вимушений прогул, суд -

                     ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі –позивач), звернувся у Тернопільський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до управління Держкомзему у Монастириському районі (далі –відповідач або Управління) про поновлення на роботі та виплату заборгованості за вимушений прогул.

До розгляду справи по суті справи, представником позивача було збільшено позовні вимоги. А саме серед іншого просив суд скасувати наказ начальника управління Держкомзему у Монастириському районі №13-к від 18 жовтня 2010 року про звільнення ОСОБА_1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що звільнення з роботи позивача проведено з порушенням норм трудового законодавства, зокрема при звільненні його з роботи у зв’язку із зміною структури та штатного розпису, згідно п.1 ст.40 КЗпП України не враховано гарантій при звільненні передбачених ст.184, 186-1 КЗпП України. Оскільки рішенням Монастириського районного суду розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, а їх дитину ОСОБА_6 залишено проживати разом із ОСОБА_1, позивач вважає, що при вирішенні питання про його звільнені вказані обставини повинні були враховані відповідачем.

Позивач в судовому засіданні додатково пояснив, що його колишня дружина ОСОБА_5, після розірвання шлюбу весь час перебуває за кордоном, а його син ОСОБА_7 виховується ним без матері та постійно проживає разом з ним.

Позовні вимоги підтримав та просив задовольнити повністю

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з мотивів визначених у позовній заяві та просив їх задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позову не визнали та заперечили проти його задоволення надавши суду письмові заперечення на адміністративний позов.

Не визнання позову обґрунтовують тим, що при звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста 1-ї категорії відділу землеустрою, моніторингу, охорони та ринку земель управління Держкомзему у Монастириському районі, у зв’язку із зміною структури та штатного розпису, згідно п.1 ст.40 КЗпП України було дотримано всіх вимог КЗпП України.

          Зокрема відповідач посилається на те, що Наказом Управління від 16.08.2010 № 9-к було введено в дію затверджені структуру та штатний розпис Управління. Беручи до уваги положення Кодексу законів про працю України станом на 16.08.2010 в керівника Управління виникло право на розірвання трудового договору в порядку, визначеному пунктом 1 статті 40 КЗпП України, реалізація якого здійснюється на власний розсуд з дотриманням вимог Закону України «Про державну службу»та положень КЗпП України.

Таким чином, 17.08.2010 гр. ОСОБА_1 було попереджено про можливе вивільнення в порядку визначеному статтею 49-2 КЗпП України у зв'язку із зміною структури та штатного розпису Управління та запропоновано пройти стажування на вакантній посаду головного спеціаліста відділу землеустрою, моніторингу, охорони та ринку земель на час декретної відпустки по догляду за дитиною до 3-років працівниці ОСОБА_8

07.10.2010 гр. ОСОБА_1 повторно було запропоновано пройти стажування на згаданій посаді, а 18.10.2010 керівником Управління було втретє запропоновано пройти стажування на посаді головного спеціаліста на час декретної відпустки. Разом з тим, ОСОБА_1 відмовився від усіх запропонованих посад, згідно статті 184 КЗпП України.

Зауважили, що тлумачення позивачем статті 184, 186-1 КЗпП України в частині виховання дитини без матері є хибним. А відповідно гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою - восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 цього Кодексу, і які поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), не можуть бути: взяті до уваги з огляду на фактичні обставини справи та ст.141, 157 Сімейного кодексу України.

З врахуванням викладеного, представники відповідача вважають, що при звільненні ОСОБА_1 з роботи у зв’язку із зміною структури та штатного розпису, згідно п.1 ст.40 КЗпП України було дотримано всіх вимог КЗпП України, щодо надання можливості працевлаштування на іншу вище оплачувану посаду в управлінні Держкомзему у Монастириському районі.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, представників позивача та відповідача , оцінивши представлені у справі докази у їх сукупності, на підставі чинного законодавства, судом встановлені наступні обставини, які мають значення для справи.

ОСОБА_1 21.12.2009р. наказом №30-к призначений на посаду спеціаліста 1-ї категорії відділу землеустрою, моніторингу, охорони та ринку земель управління Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області та прийняв присягу державного службовця. Згодом 21.01.2010р. позивачеві присвоєно 15 ранг сьомої категорії державного службовця, як такому, що пройшов випробувальний термін.

Наказом по Управлінню Держкомзему у Монастириському районі від 16.08.2010 № 9-к було введено в дію затверджені структуру та штатний розпис Управління.

З матеріалів справи видно, що штатна чисельність працівників управління зменшилася з 18 до 14 одиниць, зокрема у відділі землеустрою, моніторингу, охорони та ринку земель скорочено посаду спеціаліста 1 категорії на якій працював позивач.

Відповідно до протоколу від 17.08.2010 керівником Управління було проведено виробничу нараду з працівниками Управління стосовно ознайомлення працівників із структурою і штатним розписом Управління, введеним в дію 16.08.2010 року.

На основі попередження про можливе вивільнення від 17.08.2010 гр. ОСОБА_1 було попереджено про можливе вивільнення в порядку визначеному статтею 49-2 КЗпП України у зв'язку із зміною структури та штатного розпису Управління, а саме скорочення посади спеціаліста 1 категорії відділу землеустрою, моніторингу охорони та ринку земель.

17.08.2010 гр. та 07.10.2010 гр. ОСОБА_1 пропонувалось пройти стажування на вакантну посаду головного спеціаліста відділу землеустрою, моніторингу, охорони та ринку земель на час декретної відпустки по догляду за дитиною до 3-років працівниці ОСОБА_8

Від проходження стажування на зпропонованій посаді позивач відмовився двічі, про що свідчить не надходження на адресу керівника Управління заяви про проходження стажування на запропонованій вакантній посаді в порядку визначеному Законом України «Про державну службу».

13.10.2010р. до Управління подана заява, в якій позивач повідомив керівництво Управління про факт розірвання шлюбу, підтверджений рішенням Монастириського районного суду від 28.05.2010 та долучив довідку про склад сім'ї від 13.10.2010. Відповідачем подана заява та додані документі були взяті до уваги про, що свідчить протокол проведення виробничої наради від 13.10.2010р.

Позивачеві 13.10.2010 керівником Управління було втретє запропоновано перевести, його з постійної посади на тимчасову посаду головного спеціаліста (на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника) та пройти стажування. Позивач відмовився від проходження стажування, для зайняття тимчасової посади головного спеціаліста.

Наказом від 18.10.2010 № 13-к ОСОБА_1 було звільнено з посади спеціаліста 1-ї категорії відділу землеустрою, моніторингу, охорони та ринку земель управління Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області, у зв’язку із зміною структури та штатного розпису, згідно п.1 ст.40 КЗпП України та виплачено одноразову вихідну допомогу та компенсацію за не використану частину щорічної відпустки.

Рішенням Монастирського районного суду від 28.05.2010р. справа №2-194/2010р. розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, а їх дитину ОСОБА_6 26.05.2004р. залишено проживати разом із ОСОБА_1.

На основі вказаного рішення суду видано свідоцтво від 16.06.2010р. про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

Згідно довідки виданої виконкомом Монастириської міської ради Монастириського району від 20.10.2010р. ОСОБА_1 дійсно проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, а його сім’я складається з сина ОСОБА_6, 2004р.н.

Оцінивши зібрані по справі докази та дослідивши норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

          Відповідно до ст.4 Кодексу Законів про працю України законодавство про працю складається з кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 30 Закону України «Про державну службу»передбачено, що крім зазначених у цій статті підстав, державна служба припиняється також на загальних підставах, передбачених КЗпП України.

Що стосується звільнення з роботи позивача на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, то підстави такого звільнення регулюються нормами КЗпП України.

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Однак, статтею 184 КЗпП України встановлені обмеження щодо звільнення окремих працівників, зокрема, частиною 3 цієї статті звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

При цьому, статтею 186-1 гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою - восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників).

Судом встановлено, що позивач на момент звільнення здійснює виховання сина віком 6 років без матері, оскільки шлюб 16.06.2010р. рішенням суду розірвано між позивачем та ОСОБА_5, яка після розлучення постійно перебуває за кордоном.

Суд вважає, що позивач є батьком, який виховує дитину віком до 14 років без матері, в розумінні ст.184, 186-1 КЗпП України, дані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_6 26.05.2004р.н., матеріалами справи

Отже виходячи з аналізу наведених положень КзПП України звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу батька, який виховує дитину віком до 14 років без матері, не допускається і питання про звільнення такого працівника, якщо підприємство не ліквідовується, ставитися не може. Відповідно до вимог ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення батька, який виховує дитину до 14 років без матері, можливе у зв’язку із повною ліквідацією підприємства, установи, організації, однак власник зобов’язаний при цьому працевлаштувати такого працівника на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до його спеціальності. Якщо такий працівник відмовиться від працевлаштування за спеціальністю без поважних підстав, він може бути звільнений з роботи на підставі п.6 ст.36. КЗпП України.

Враховуючи, що на момент звільнення позивач був батьком який виховує дитину віком до 14 років без матері, що підтверджується матеріалами справи та вказана обставина була відома відповідачу, суд прийшов до висновку, що відповідачем неправомірно звільнено позивача на підставі п.1 ст.40 КЗпП України в зв’язку із зміною структури та штатного розпису, так як чинним трудовим законодавством України можливість такого звільнення не допускається з огляду на гарантії визначені ст.184, 186-1 КЗпП України, а тому позивач підлягає поновленню на посаді.

Вищенаведеними висновками суду, спростовується позиція відповідача про, те, що гарантії передбачені ст.184, 186-1 КЗпП України не повинні були застосовуватися при звільненні ОСОБА_1, а відмова від проходження стажування на тимчасові посади на час декретної відпустки по догляду за дитиною основного працівника, дозволяли звільнення позивача у зв’язку з скороченням штатного розпису на підставі п.1 ст.40 КЗпП.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає, що наказ начальника управління Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області №13-к від 18 жовтня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста 1-ї категорії відділу землеустрою, моніторингу, охорони та ринку земель управління Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області, у зв’язку із зміною структури та штатного розпису, згідно п.1 ст.40 КЗпП України слід скасувати, а позивача поновити на займаній посаді.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ №100 від 8 лютого 1995 року, який також застосовується для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Позивач з дати звільнення допомоги по безробіттю не отримував.

Відповідно до наданої відповідачем довідки про розмір середньомісячної заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи та розмір середньоденної заробітної плати (робочі дні), середньоденний заробіток становить 62,21 грн. (2426,04грн. заробітна плата за серпень –вересень2010р.) : (39 робочих днів у серпні –вересні 2010р.) = 62,21грн.).

Таким чином, час вимушеного прогулу від моменту звільнення позивача 18.11.2010 року до 5 січня 2011 року (день винесення постанови судом ) становить 55 робочих дня. Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 3421,55грн. (62,21 грн. середньоденного заробітку х 55 робочих дні вимушеного прогулу) = 3421,55грн.

Враховуючи, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів про виплачені суми вихідної допомоги та компенсації за не використану частину щорічної відпустки, суд вважає за необхідне стягнути з управління в користь позивача компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 19 жовтня 2010 року по 4 січня 2011 року включно (55 робочих дні) в сумі 3421,55грн. в розмірі різниці між вказаною сумою компенсації (3421,55грн) та сумами виплаченими на одноразову вихідну допомогу та компенсацію за не використану частину щорічної відпустки, що буде обчисленно відповідачем при виконанні рішення суду.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн., суд виходить з наступного.

Представник позивач в судовому засіданні пояснив, що розмір витрат на правову допомогу в сумі 2000грн. визначено за домовленістю сторін, а не відповідно до Постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»від 27 квітня 2006 р. №590, як зазначено у договорі, просив вказану суму стягнути з управління Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області.

Відповідно до ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У статті 94 КАС України вказано, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З наданого договору про надання правової допомоги від 20.10.2010р. не можна зробити повноцінний висновок про обсяг наданих представником послуг на правову допомогу (зокрема вартість окремих видів послуг), відсутні акт виконаних робіт, чи інші документи, які підтверджують виконання вказаного договору.

Враховуючи, що суду не надано належних доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу та оскільки позивач просить стягнути вказані витрати з відповідача, а не з Державного бюджету України, суд вважає що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн. слід відмовити.

Згідно п. п. 2, 3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби –у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись, ст.ст. 2, 69, 70, 71, 94, 160-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 4, п.1 ст.40, 184, 186 -1, 235, КЗпП України суд, -

                                                    П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Скасувати наказ начальника управління Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області №13-к від 18 жовтня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста 1-ї категорії відділу землеустрою, моніторингу, охорони та ринку земель управління Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області, у зв’язку із зміною структури та штатного розпису, згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 1-ї категорії відділу землеустрою, моніторингу, охорони та ринку земель управління Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області.

4.Стягнути з управління Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області в користь ОСОБА_1 компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 19 жовтня 2010 року по 4 січня 2011 року в сумі 3421,55грн. (в розмірі різниці між вказаною сумою компенсації та сумами виплаченими на одноразову вихідну допомогу та компенсацію за не використану частину щорічної відпустки).

          5. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 1-ї категорії відділу землеустрою, моніторингу, охорони та ринку земель управління Держкомзему у Монастириському районі Тернопільської області та виплати компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, відповідно до вимог ч.1 ст.256 КАС України допустити до негайного виконання.

6.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

/Постанова складена в повному обсязі та підписана 6 січня 2011р./

Головуючий суддя                                                                                Мандзій О.П.

копія вірна

Суддя                                                                                                    Мандзій О.П.