Справа № 22-ц-1314/2012 Провадження № 22-ц/2590/1314/2012 Головуючий у I інстанції – Григор"єв Р. Г.
Категорія – цивільна Доповідач - Харечко Л. К.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 травня 2012 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіОСОБА_1
суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3
при секретарі:ОСОБА_4
за участю:представників відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Чернігова справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 березня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до Центру соціально – психологічної реабілітації дітей про поновлення на роботі, -
в с т а н о в и в:
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 березня 2012 року у позові ОСОБА_7 до Центру соціально – психологічної реабілітації дітей про поновлення на роботі відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати дане рішення суду та направити цивільну справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки оскаржуване рішення суперечить нормам матеріального та процесуального права, та є таким, що ухвалено при неповному з’ясуванні обставин, які мають значення для справи.
Апелянт вказує, що наказ про його відсторонення від роботи винесено незаконно тому, що у відповідності до ст. 21 Закону України „Про захист населення від інфекційних хвороб” обов’язкові профілактичні медичні огляди працівників окремих професій, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, проводяться за рахунок роботодавця у порядку встановленому законом. Зокрема, позивач наполягає на тому, що застосування до нього ст. 26 ЗУ „Про забезпечення санітарного благополуччя населення”, а саме положення про те, що працівники, які без поважних причин не пройшли обов’язків медичний огляд у повному обсязі від роботи відстороняються, також не законне, оскільки працівники державних установ обов’язкові медичні огляди проходять за рахунок бюджетних коштів.
Апелянт вважає, що застосування до нього положень ст. 46 КЗпП України також є не законним, оскільки він жодним чином від проходження обов’язкового медичного огляду не відмовлявся і не ухилявся.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
По справі встановлено, що наказом № 12/02 від 28.02.2012 року, вихователь Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Чернігівської обласної державної адміністрації ОСОБА_7 відсторонений від роботи з 28.02.2012 року по 05.03.2012 року у зв’язку з ухиленням від проходження обов’язкового профілактичного медичного огляду (а.с.7).
Відповідно до приписів ст. 15 Закону України „Про захист населення від інфекційних хвороб”, ст. 26 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, працівники дитячих закладів, до яких відноситься і відповідач, підлягають обов’язковим медичним профілактичним медичним оглядам з метою виявлення хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв у порядку встановленому законодавством.
Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів.
Статтею 26 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” передбачений обов’язок роботодавця відсторонити працівника, який відмовився або ухилився від проходження медичного огляду.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, за родом своєї діяльності, робота ОСОБА_7 пов’язана із спілкуванням та обслуговуванням дітей. У зв’язку із відмовою від проходження обов’язкового медичного огляду, позивач, працюючи на посаді вихователя Центру, міг створити небезпеку поширення інфекційних захворювань, виникнення харчових отруєнь серед дітей, у зв’язку з чим роботодавець правомірно відсторонив його від роботи.
Виходячи з підстав позовних вимог, аналізу змісту ст. 46 КЗпП України та вимог ст. 214 ЦПК, суд першої інстанції при ухваленні рішення з дотриманням положень статей 212, 213 ЦПК, вирішив питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та заперечення відповідача, щодо наявності факту звільнення, підстав для звільнення, дотримання процедури звільнення та наявності підстав для поновлення на роботі; чи підтверджуються ці обставини наданими сторонами доказами.
Відмовляючи ОСОБА_7 у задоволенні позову про поновлення на роботі суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 просив суд поновити його на роботі, але оскільки позивача з роботи не було звільнено, а на час розгляду справи наказ про відсторонення його від роботи втратив чинність, право на роботу ОСОБА_7 було відновлено.
Доводи апелянта про те, що наказ про його відсторонення від роботи винесено незаконно не заслуговують на увагу, оскільки позивач просив поновити його на роботі, а питання про правомірність винесення наказу про його відсторонення від роботи ОСОБА_7 в позовних вимогах не ставилося.
За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтується на матеріалах справи і узгоджується з вимогами закону, який регулює спірні правовідносини.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим та постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування. Тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду – залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:Судді: