Справа №22-ц-2787/10 Суддя-доповідач - Маслов
Категорія -
УХВАЛА
і м е н е м У к р а ї н и
26 липня 2010 року м.Суми
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого – Маслова В.О.,
суддів – Лузан Л.В., Ільченко О.Ю.,
з участю секретаря судового засідання – Назарової О.М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин
на постанову Лебединського районного суду Сумської області від 07 грудня 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин про зобов’язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як «дитині війни»,
в с т а н о в и л а :
Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 07 грудня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин.
Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 01 жовтня 2009 року з урахуванням фактично виплачених сум.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді, розглянувши матеріали справи в межах заявленого позову і апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народилася 08 червня 1935 року та згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус «дитини війни».
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання, а у відповідача обов’язку щодо здійснення позивачу доплати до пенсії, відповідно до приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 01 жовтня 2009 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції, яка діє з 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
З 01 січня 2007 року згідно з п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року №489-V, з урахуванням ст. 111 цього ж Закону, який набрав чинності 01 січня 2007 року, дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
З 01 січня 2008 року на підставі п/п 2 п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни, внесені п/п 2 п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності у відповідача обов’язку нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 01 жовтня 2009 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п/п 2 п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ці норми втратили чинність, а тому не підлягали застосуванню.
Таким чином, з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 01 жовтня 2009 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції закону, яка діяла з 01 січня 2006 року.
Посилання апелянта на те, що суд не мав права застосувати до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки згідно з чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами зазначеної норми Закону. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Доводи апелянта про відсутність механізму, умов призначення та порядку фінансування таких соціальних допомог необґрунтовані, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність механізму та коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, встановлених ст. 46 Конституції України та Законами України.
Крім того, на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі й станом на 09 липня 2007 року, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування».
Викладені у скарзі доводи відносно того, що програма дітей війни повинна реалізовуватися за рахунок коштів саме Державного бюджету України теж є безпідставними, оскільки Пенсійному фонду України як центральному органу виконавчої влади та його територіальним органам делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них.
Посилання апелянта на те, що позивач пропустив річний строк звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України, є необґрунтованими, оскільки згідно з ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Відповідно ж до посвідчення, копія якого є на а. с. 7, позивачу виплачується пенсія за віком. Підвищення ж до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є складовою пенсії.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують постанову суду і не містять даних, які б були підставою для зміни чи скасування постанови.
Таким чином, перевіривши постанову в межах доводів скарги, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд ухвалив постанову з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин відхилити, а постанову Лебединського районного суду Сумської області від 07 грудня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Постанова місцевого суду і ухвала апеляційного суду набрали законної сили, але можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий -
Судді -