Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

УХВАЛА

Іменем України

19 травня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області

в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Жигановської О.С., Котік Т.С.

при секретарі Порохня М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на спадкування

за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішенння Корольовського районного суду м. Житомира від 16 березня 2010 року, -

встановила:

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що 16.07.2007 року її чоловік ОСОБА_4 вбив свого батька - ОСОБА_5, за що його було засуджено до 9 років позбавлення волі. Таким чином, син померлого усунений від спадкування. Однак, майже 20 років вона з чоловіком і дочкою проживали разом із ОСОБА_5 однією сім’єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство. ОСОБА_5 помер у 85 років і в силу свого віку та стану здоров’я потребував постійного лікування, стороннього догляду, додаткової турботи і піклування, оскільки знаходився у безпорадному стані. Таку допомогу вони йому надавали. Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 64\ 100 ідеальних часток будинку № 3 по З провулку Польовому в м. Житомирі та на частину земельної ділянки біля будинку. Спадкоємицею за правом представлення є ОСОБА_3, племінниця померлого. Позивачка просила задовольнити позов на підставі ст. ст. 1259, 1264 ЦК України.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 стала повнолітньою.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 березня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та їх неповне дослідження, просять рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зокрема зазначили, що суд безпідставно не прийняв до уваги покази допитаних свідків, які підтвердили факт їхнього проживання однією сім’єю з ОСОБА_5, який не міг собою опікуватися, знаходився у безпорадному стані, в зв’язку з чим потребував сторонньої допомоги.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 64\ 100 частини житлового будинку № 3 по 3 провулку Польовому в м. Житомирі є спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 \а.с. 9, 229-230\.

ОСОБА_6 померла 08.11.2006 року \а.с. 11\. Після її смерті спадщину на 34\100 частин будинку прийняв їх син - ОСОБА_4 \а.с. 229-230, 231\.

Згідно з ч. 1 ст. 1224 ЦК України не мають право на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

16.07.2007року ОСОБА_4 умисно вбив свого батька ОСОБА_5 Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 20.12.2007 року ОСОБА_4 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до 9 років позбавлення волі \а.с. 10, 19\. За таких обставин, ОСОБА_4 не має право на спадкування.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на 34\100 частин житлового будинку № 3 по 3 провулку Польовому в м. Житомирі. Заповіт на спадкове майно відсутній.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

З роз’яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року “Про судову практику у справах про спадкування“ вбачається, що за відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу - рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини \ст. 1264 ЦК України. У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно.

Племінники спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові \сестрі, братові спадкодавця, якби вони були живими на час відкриття спадщини \ч. З ст. 1266 ЦК України.

Зі справи вбачається, що мати відповідачки - Гуц \Преснякова ОСОБА_7, яка є рідною сестрою ОСОБА_5, померла до відкриття спадщини \а.с. 232-237 \. Тому, ОСОБА_3 як племінниця померлого має право на спадщину за правом представлення.

05.09.2007року відповідачка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини \а.с. 31 \, в зв’язку з чим була заведена спадкова справа № 611 \07 \а.с. 26-48, 69-91\.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від

30.05.2008року, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті З СК про те, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Зазначений п’ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім’єю до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані \ч. 2 ст. 1259 ЦК України.

При цьому, під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво

фізично та матеріально самостійно забезпечувати умови свого життя, у звязку із чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 і ОСОБА_4! ОСОБА_8 \позивачки, та онукою ОСОБА_5 \а.с. 8, 12, 15, 38, 39\. 11.01.2008 року вона подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті діда \а.с. 35\.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивачі не надали суду доказів на підтвердження факту проживання їх із спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини, який через похилий вік і хворобу знаходився у безпорадному стані і потребував сторонньої допомоги.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 до дня смерті був зареєстрований' в будинку № 3 по 3 провулку Польовому в м. Житомирі разом із невісткою та онукою \а.с. 34\, однак фактично проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1, до дня смерті \а.с. 19\.

Дана обставина була встановлена під час розслідування кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 115 КК України. Зокрема, ОСОБА_4 пояснював, що його батьки проживали у с. Тетерівка, а він із сім’єю в м. Житомирі. В листопаді 2006 року, після смерті матері, він переїхав жити до батька, а дружина з дочкою залишилися жити в м. Житомирі кримінальна справа № 1-268 а. 24-26, 35-38; а.с. 222-223, 224-225\. Не заперечували вказаних обставин і позивачі під час їх допиту в якості свідків \кримінальна справа № 1-268 арк. 65-66, 68-69; а.с. 227, 228\.

З довідки виконкому Тетерівської сільської ради № 1973 від 20.07.2007 року вбачається, що ОСОБА_5 проживав без реєстрації в с. Тетерівка, разом із сином ОСОБА_4 \кримінальна справа № 1-268 арк. 50; а.с. 226\.

Допитані під час розслідування кримінальної справи свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 підтвердили, що ОСОБА_5 постійно проживав із своїм сином ОСОБА_4 в с. Тетерівка. Син став проживати із батьком після смерті матері - ОСОБА_12 \кримінальна справа № 1-268 арк. 70-72, 90- 91, 105-107\.

В ході слухання цивільної справи були допитані свідки ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 які пояснили, що ОСОБА_5 постійно проживав у с. Тетерівка разом із ОСОБА_6 Після її смерті, до ОСОБА_5 переїхав жити його син ОСОБА_4 У м. Житомирі ОСОБА_5 був тільки зареєстрований. Він самостійно пересувався за допомогою палиці, їздив до поліклініки, що підтвердили також лікар-терапевт ОСОБА_18 та медична сестра ОСОБА_19 ОСОБА_5 сам себе опікував, при цьому вести домашнє господарство йому допомагав син. Іноді приїжджала невістка та племінниця, які також надавали допомогу.

Покази свідків ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 суд правильно не прийняв до уваги, оскільки вони не є конкретними та суперечать матеріалам справи.

З висновку комісійної судово-медичної експертизи \в складі 6 лікарів вбачається № 131 від 28.10.2008 року вбачається, що 16.06.1996року ОСОБА_5 був інвалідом Великої Вітчизняної війни 2 групи. В період з 16.07.2002 по 16.07.2007 року він перебував на диспансерному обліку в поліклініці за місцем проживання з приводу захворювань серцево-судинної, дихальної системи, шлунково-кишкового тракту, хребта, періодично проходив стаціонарне лікування в умовах обласного шпиталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни \а.с. 121 \. Стан здоров’я ОСОБА_5 при зверненні за медичною допомогою оцінювався як задовільний. Даних, що свідчили б про перебування ОСОБА_5 в

безпорадному стані в період з 16.07.2002 по 16.07.2007 року немає. За станом здоров’я він не потребував стороннього догляду та піклування в цей період \а.с. 130- 132\.

Допитана в суді першої інстанції експерт ОСОБА_25 пояснила, що в медичних документах відсутні дані про те, що ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги. Наявність хронічних хвороб у ОСОБА_5 та встановлення йому 2 групи інвалідності не є підставою вважати, що він знаходився у безпорадному стані. До проведення експертизи були залучені лікарі вузьких спеціальностей, які дали однозначний висновок про те, що ОСОБА_5 не перебував у безпорадному стані та не потребував сторонньої допомоги.

Свідок ОСОБА_18 \лікар-терапевт пояснив суду, що внаслідок віку, стан здоров’я ОСОБА_5 поступово погіршувався, втрачалася здатність до самообслуговування, однак ступінь такої втрати може встановити тільки комісія.

Є безпідставними доводи апелянтів з приводу того, що похилий вік ОСОБА_5 та.наявність другої групи інвалідності свідчить про те, що він перебував у безпорадному стані, оскільки такий стан характеризується не тільки морфологічними змінами в організмі, а і неможливістю з різних причин соціально адаптуватися у суспільстві і побуті внаслідок цих змін.

Позивачами не надано суду доказів, що у ОСОБА_5 спостерігалося різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюванням, що протягом тривалого часу він перебував у стані соціальної дезаптації, внаслідок неможливості спілкування, орієнтації, пересування, участі у трудовій діяльності, тощо. Навпаки, свідки пояснювали, що ОСОБА_5 був адекватний, нормально спілкувався, самостійно пересувався та їздив у місто до лікарів, займався домашнім господарством в силу можливості.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, підстав для скасування судового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 307, 308, 313 -315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуюча Судді