Справа № 2-57/08

РІШЕННЯ

Іменем України

26 грудня 2008 року Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Новак Ю.Д.,

при секретарі – Рудь М.І.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом   ОСОБА_1  до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа по справі приватний нотаріус ОСОБА_4 , ОСОБА_5  про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом надання права обтяжувачу продати предмет забезпечувального обтяження третій особі та за зустрічним позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_1  про визнання договору застави недійсним та за позовом третьої особи по справі, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3  до ОСОБА_2 , третя особа по справі ОСОБА_1  про визнання договору купівлі – продажу таким, що відбувся, визнання особи добросовісним набувачем і визнання права власності на придбаний транспортний засіб,-

                         

В С Т А Н О В И В:

В січні 2007 року позивач ОСОБА_1  звернувся з позовом до ОСОБА_2  про

звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом надання обтяжувачу права продати предмет забезпечувального обтяження третій особі. В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1  послався на те, що між ним і відповідачем ОСОБА_2  був укладений договір застави від 24 квітня 2004 року. Згідно договору ОСОБА_2  отримав в борг від ОСОБА_1  132500,00 грн. З терміном повернення до 1 жовтня 2004 року. В забезпечення виконання зобов”язання ОСОБА_2  тоді ж передав в заставу ОСОБА_1  належний позичальнику автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_1  реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований 10 жовтня 2003 року в МРЕВ-4 м.Київа.   Крім того, ОСОБА_1 , просив стягнути з ОСОБА_2  на свою користь витрати

зі сплати судового збору в сумі 1320,00 грн., інформаційно-технічного забезпечення

судового процесу в розмірі 30,00 грн., 1700 грн. моральної шкоди.

В лютому 2007 року з позовом про визнання договору купівлі-продажу таким, що

відбувся звернувся ОСОБА_3 , якому стало відомо про наявність спору між ОСОБА_1  і ОСОБА_2  відносно предмета забезпечувального обтяження – автомобіля ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 . В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3  послався на те, що зазначений транспортний засіб 13 серпня 2005 року був фактично проданий йому ОСОБА_2  за суму еквівалентну 33000,00 доларів США. Останній посвідчив оплатну передачу ОСОБА_3  автомобіля особистою розпискою і нотаріально посвідченою довіреністю з правом володіння, користування і розпорядження спірним автомобілем.

В червні 2007 року з позовом про визнання договору застави недійсним до ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_3  звернувся ОСОБА_2

Позивач ОСОБА_2  мотивував свою заяву тим, що після укладення договору застави від 24 квітня 2004 року позички в розмірі 132500,00 грн. від ОСОБА_1  він не отримав, отримання грошей власноручною розпискою не підтверджував, в зв”язку з чим вважав за можливе розпоряджатись належним йому автомобілем ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1  на власний розсуд.

З огляду на перебіг заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 , доповнив свій позов вимогами про визнання довіреності від 13 серпня 2005 року наданої ОСОБА_2   ОСОБА_3  недійсною, визнання за ним права власності на автомобіль, збільшення моральної шкоди до 5000,00 грн., стягнення додатково 15900 грн. за прострочення виконання грошового зобов”язання, 4473,00 грн. за надання юридичної допомоги.

ОСОБА_3 .доповнив свій позов вимогами про визнання себе добросовісним

набувачем майна і визнання за ним права власності на придбаний транспортний засіб.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1  та його представник повністю підтримали свої позовні вимоги та ОСОБА_1  пояснив, що дійсно передав у борг грошову суму - 132500 гривень ОСОБА_2 , в договорі застави в п.1 вказано, що ОСОБА_2  позичив дану суму у ОСОБА_1 , тобто вказано фактично, що ОСОБА_2  ці гроші отримав. Після чого разом з дружиною підписав даний договір застави на автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рахунок забезпечення договору позики. ОСОБА_2  достовірно знав, що після підписання даної застави, даний автомобіль буде знаходитися під обмеженням, таким чином не може бути знятий з обліку та проданий. Тому розуміючи це, він і передав автомобіль ОСОБА_3  по дорученню. ОСОБА_1  звертався до ОСОБА_3  повідомивши про укладений договір застави по договору  позики. ОСОБА_2  неодноразово в присутності ОСОБА_3   обіцяв розрахуватися з ним. Але до сьогоднішнього дня грошей не повернув. Тому просив стягнути з ОСОБА_2  суму грошей - 132500 гривень, боргових зобов’язань 15900 гривень за прострочення боргу, на підставі ст.625 ЦК, та 5000 грн. моральної шкоди. Стягти з нього всі судові витрати за юридичну допомогу і держмито в сумі-11475 гривні, всього стягти 164835 гривень. Звернути стягнення на заставлене майно, а саме на автомобіль, визначивши за ним право власності на автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_1 ., та стягнути різницю між заставленим майном і сумою боргу - 32335 гривень. В позовах як ОСОБА_3  так і ОСОБА_2  просив відмовити.

      Представник ОСОБА_3  – третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору -  його позов в судовому засіданні підтримав і повідомив суду, що дійсно ОСОБА_3  придбав по дорученню автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_1  у ОСОБА_2  за 33 тисячі доларів. ОСОБА_2  йому передав автомобіль разом з дорученням в серпні 2005 року. Через рік йому від ОСОБА_1  стало відомо, що даний автомобіль за борги ОСОБА_2  знаходиться у заставі. ОСОБА_2  обіцяв розрахуватися з ОСОБА_1 , а ОСОБА_1  в такому разі обіцяв не мати претензії до автомобіля. Однак вони між собою не розрахувалися і тому ОСОБА_3  і звертається до суду для  визнання договору купівлі - продажу таким, що відбувся та визнання за ним права власності на даний автомобіль, оскільки він є належним набувачем майна.

Відповідач – позивач ОСОБА_2  та його дружина ОСОБА_2   ОСОБА_5  в судове засідання не з’явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи в суді, що підтверджується матеріалами справи. Про причини своєї неявки суд не повідомили, будь –яких заяв щодо перенесення слухання справи від них не надходило.

      Приватний нотаріус ОСОБА_4  в судове засідання не з»явилася, але від неї надійшла заява з проханням розглядати справу у її відсутність.

Суд,, вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1  підлягають частковому задоволенню, позовні вимоги ОСОБА_3  підлягають повному задоволенню, а позов ОСОБА_2  підлягає відхиленню зважаючи на наступне.  

Відповідно ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у  такій саме сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, якщо за договором позики передано грошові кошти, то повертаються також грошові кошти у такій самій сумі.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зараховування грошової суми, що позичалася на його банківський рахунок.

Судом встановлено, що позичальник ОСОБА_2  своєчасно не повернув суми позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити  грошову суму відповідно ст. 625 ЦК України.  Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом ( ст. 625 ЦК України ).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошових зобов’язання.

Наявність договору позики грошей не може бути безумовною підставою для визнання права власності на майно боржника, незважаючи на те, що між позикодавцем і позичальником при укладені договору позики, було укладено і договір застави, відповідно до якого у разі несвоєчасного повернення суми позики заставодавець зобов’язався повернути суму позики шляхом передачі заставленого майна у власність заставодержателю.

Відповідно до ст. 572 ЦК України  у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно  перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст.591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, проводиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому вимога позивача ОСОБА_1  про звернення стягнення на предмет застави, визнання права власності, суперечить названим нормам ЦК України, а отже не підлягає задоволенню.

Також суд вважає, що вимоги   ОСОБА_1  про стягнення з відповідача – позивача ОСОБА_2  грошової суми боргу та оплати за прострочення боргу, а також витрат пов»язаних з розглядом справи  в суді - підлягають повному  задоволенню. Щодо стягнення моральної шкоди, то в цій частині суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1   частково на суму 1000 грн. В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1   не підлягають задоволенню по вищевикладеним підставам.

      Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3  підлягають задоволенню з наступних підстав:

Судом встановлено, що ОСОБА_3  на підставі довіреності ОСОБА_2  від 13 серпня 2005 року, посвідченою приватним нотаріусом Полтавського міського

нотаріального округу ОСОБА_6  (реєстровий номер НОМЕР_2  ) до теперішнього часу володіє, користується і має змогу розпоряджатися автомобілем ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  реєстраційний номер НОМЕР_1 .  Наміри ОСОБА_2  в такий спосіб продати, а ОСОБА_3  купити спірний транспортний засіб підтверджуються наявною в матеріалах справи справи власноручною розпискою першого про отримання від ОСОБА_3  13 серпня 2005 року 33000,00 доларів США саме за продаж автомобіля, заявою дружини ОСОБА_2  – ОСОБА_2   ОСОБА_5  про згоду на продаж. Пояснення ОСОБА_3  про те, що при оплатному отриманні спірного автомобіля у власність по довіреності , йому не було відомо про наявність будь-яких прав інших осіб на транспортний засіб ніякими доказами не спростовані.

Суд приймає до уваги те, що ОСОБА_3  з серпня 2005 року по теперішній час володіє і користується автомобілем ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний

номер НОМЕР_1 , здійснюючи витрати по утриманню та експлуатації транспортного

засобу.

      Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона

( продавець ) передає, або зобов”язується передати майно ( товар ) у власність другій

стороні ( покупцеві ), а покупець приймає або зобов”язується прийняти майно ( товар )

і сплатити за нього певну грошову суму.

      На підставі ст.207 ч.1 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному, або кількох документах, у

листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

      Суд вважає, що розписка ОСОБА_2  від 13 серпня 2005 року, заява ОСОБА_2   ОСОБА_5

про згоду відчудження, а також нотаріально посвідчена того ж дня довіреність, в яких

зафіксовано зміст договору купівлі-продажу фактично і утворюють цей правочин.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 , то суд вважає, що вони не підлягають до задоволення  з наступних підстав. Так в договорі застави, від 24.04.2004 року, укладеному в нотаріальній конторі, вказано, в п.1, що ОСОБА_2  позичив  у ОСОБА_1  гроші в сумі -132500 гривень. З метою забезпечення виконання боргових зобов’язань ОСОБА_2  та його дружина   ОСОБА_2   ОСОБА_5  підписали  даний договір, який був нотаріально посвідчений. Після підписання даного договору застави, ОСОБА_1  отримав витяг про реєстрацію в державному реєстрі обмежень рухомого майна, а саме автомобіля ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за ОСОБА_2  та був предметом застави. Розуміючи це, ОСОБА_2  при вчиненні продажу заставленого автомобіля, не зняв його з обліку, а продав його шляхом  видачі доручення на управління на даний автомобіль. З письмовою заявою, про зняття застави, ОСОБА_2  до нотаріуса не звертався, про заперечення отриманих грошей в передбачений законом трьох річний строк він не звертався. В суд звернувся лише 20.06. 2007 року коли на розгляді вже перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1  З вказаних підстав суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 .

Виходячи з викладеного і керуючись ст.ст. 207 ч1, 611 ч.4., 625, 655, ч.1 ст. 1046, ст.1049 ЦК України,  ст. 60, 213, 294 ЦПК України,  суд, -

                                         

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1   задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2  на  користь ОСОБА_1  гроші в сумі 132500 гривень, боргу, а також 15900 гривень за прострочення боргу  та 11435 гривень судових витрат ( держмито, та за надання юридичних послуг), а також 1000 гривень моральної шкоди, а всього  160835 гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1   відмовити.

В позовних вимогах ОСОБА_2   ОСОБА_2  відмовити за безпідставністю.

      Позов ОСОБА_3  – задовольнити повністю.

      Визнати договір від 13 серпня 2005 року купівлі - продажу автомобіля ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1  між ОСОБА_3  і ОСОБА_2

таким, що відбувся.

      Визнати ОСОБА_3  добросовісним набувачем зазначеного автомобіля.

      Визнати за ОСОБА_3  право власності на автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

  Головуючий