336/8947/14-а

пр. 2-а/336/243/2014

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

30 грудня 2014 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого  судді Галущенко Ю.А.,розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, за яким зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.  

Натомість, відповідач за 2013-2014 роки вказану допомогу виплатив позивачу лише частково, а на звернення позивача відповів відмовою, через що позивач просить суд визнати такі дії протиправними та зобов’язати відповідача здійснити виплату йому грошової допомоги за 2013-2014 роки в передбаченому законом розмірі.  

Розгляд справи суд здійснив в порядку скороченого провадження, без участі сторін, на підставі наданих доказів.

Відповідач, який отримав копію позову, заперечень не надав.

Всебічно дослідивши обставини справи, дослідивши наданні докази, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ст.99 КАС України встановлений 6-ти місячний строк для звернення до суду з адміністративним позовом. Ст.100 КАС України передбачає, що пропуск зазначеного строку є підставою для залишення позову без розгляду, якщо суд за заявою особи не знайде підстав для поновлення такого строку.

Клопотання позивача відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав за 2013 рік з посиланням на те, що його законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно правових актів вищої сили та про належні йому виплати він не був повідомлений не може бути підставою для поновлення процесуальних строків звернення до суду. Адже закони та інші нормативно правові акти є доступними для ознайомлення всіма громадянами, можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання людини. Позивач у період 2013 року з заявою про перерахунок пенсії до відповідача не звертався.

Таким чином клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду з вимогами за 2013 рік задоволенню не підлягає.

Приймаючи до уваги, що позивачем пропущений строк звернення до суду за захистом своїх прав,  то порушене право позивача за 2014 рік підлягає захисту.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – інвалід 3-ї групи, що підтверджується копією посвідчення.

Відповідно до статті ч. 4 ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ щорічна допомога на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи – інвалідам 2-ї групи виплачується у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (абзац 7 частини 4  статті 48 Закону № 796-ХІІ).

Зі змісту ст. 1 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ, не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми  статті 48 Закону № 796-ХІІ.

Враховуючи, що положення  ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  на час виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення були чинними, то за висновками суду при розрахунку позивачу суми щорічної допомоги на оздоровлення необхідно керуватися положеннями  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не положеннями    Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»  та  Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач по справі повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виплати.

Статтею 71  Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»  надано право Кабінету Міністрів України у 2014 році встановлювати розмір соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними програмами.

В 2014 році нормативні акти Кабінету Міністрів України    з приводу встановлення розмірів виплат одноразової допомоги на оздоровлення особам, визначеним  ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  не приймалося.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у 2014 році нарахування одноразової допомоги на оздоровлення також повинно здійснюватися відповідно до  ст. 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Застосування відповідачем положень  постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562  при нарахуванні одноразової допомоги на оздоровлення суперечить положенням Закону та не може бути віднесено до реалізації права визначеного ст. 71  Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік».

Суд вважає, що положення    Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»  щодо надання права Кабінету Міністрів України встановлювати розмір соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань не можуть бути застосовані до визначення розміру щорічної допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки він вже встановлений ст. 48 зазначеного Законом, тому норма Закону в будь-якому випадку має вищу юридичну силу ніж постанова КМ України.

В  2014 році змін та доповнень до  ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  не вносилося. Тому  ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  діє в редакції, яка була чинна до внесення змін  Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", та передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі кратному мінімальній заробітній платі.

Отже, відповідач повинен був діяти у відповідності до вимог  Закону №796    та у 2014 році сплатити позивачу належну до виплати щорічну допомогу на оздоровлення за 2014 рік у відповідності до ст. 48  зазначеного Закону, а не в розмірах, передбачених  Постановою КМУ від 12 липня 2005 року № 562.

Частиною 5  ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту громадян.

Крім того, відповідно до  Постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. № 936 «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що виплата таких компенсацій та допомоги провадиться управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадян та центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (п. 4 Порядку).

Доводи про відсутність кошторисних призначень для реалізації ч. 4  ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного Закону.

Згідно наданої відповідачем відповіді виплата позивачу разової грошової допомоги становила: у 2014 році - 90 грн. При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення відповідач керувався постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За вищенаведених обставин, суд дійшов до висновку про обґрунтованість за законність заявлених позовних вимог, через що заявлений позов підлягає задоволенню.  

Відповідно до ст. 94 ч. 5 КАС України судові витрати слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 9-12, 41, 99, 100, 158, 160-163, 167 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.   

Визнати неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району щодо відмови ОСОБА_1  в перерахунку та виплаті щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2014 рік відповідно до  ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району на підставі ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2014 рік у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, за відрахуванням фактично отриманих ним сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

  Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у десятиденний строк з дня її отримання.

  Суддя                                         Ю.А.Галущенко

30.12.14