Справа № 2033/2-1912/11
Провадження №2/2033/837/2012
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.04.2012 року
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого –судді – Трофімова В.С.
секретаря судових засідань –ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк”до ОСОБА_2 про стягнення завданих збитків,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_3 акціонерне товариство Комерційний банк “Приватбанк”звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача завдані збитки у розмірі 19200,00 гривень, а також судові витрати у розмірі: 192,00 гривні - судовий збір та 120,00 гривень –витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу .
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 04.01.2010 року в банкоматі САНА 4503, що розташований за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців, 58 в період інкасації з 31.12.09 р. по 04.01.2010 р. було виявлено недостачу грошових коштів у розмірі 19200,00 грн. Банкоматну касету номіналом 100 грн. в кількості 2000 аркушів на загальну суму 200000,00 грн. було завантажено відповідачкою, яка працювала касиром каси перерахунку. 31.12.2010 р. інкасатором ОСОБА_4 касета була інкасова в банкомат САНА 4503, а 04.01.2010 р. касету було вилучено з банкомату та направлено в касу перерахунку. 04.01.2010 р. касиром каси перерахунку Харківської філії ОСОБА_5 та контролером ОСОБА_6 проведене комісійне розвантаження банкоматної касети та виявлено невідповідність готівкових грошей з чеком. Згідно складеного акту від 04.09.10 р. в касеті повинно бути 1616 купюр, а в наявності 1424 купюри,сума недостачі склала 19299,00 грн. При розвантажені, касети були закриті на замок, опломбовані,пошкоджень не мали. В ході службового розслідування встановлено, що нестача коштів в сумі 19200,00 грн. у банкоматній касеті сталася з вини касира ОСОБА_2 –відповідачки –через недовкладення нею грошових коштів, з метою їх привласнення, яка своїми діями грубо порушила вимоги наказу ГО № СП-2007-419 від 30.10.2007 р. “Про затвердження Інструкції з обслуговування банкоматів та бухгалтерського обліку з інкасації банкоматів в ПриватБанку і МоскомПриватБанку”. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач також посилається на ст.130, 134,135-1 КЗпП України та договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, який підписано між позивачем та відповідачем.
У ході судового розгляду представник позивача –ОСОБА_7 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, пояснила суду про обставини викладені вище.
У ході судового розгляду відповідач ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_8 проти позовних вимог заперечують, вважаючи їх безпідставними, мотивуючи тим, що гроші ніколи не привласнювала, всі кошти надані для загрузки касет у присутності контролера відеокамер завантажувала у касети у встановленому порядку у приміщені каси, на посаді касира добросовісно працює більше 30 років, ніколи не мала зауважень щодо своєї роботи. Звільнилась з займаної посади у березні 2010 року за власним бажанням за станом здоров’я, при звільнені ніяких матеріальних претензій від роботодавця не надійшло. Наданий позивачем акт від 04.01.2010 р. не вважає доказами, що підтверджують її вину у недостачі коштів у касеті. Акт був складений касиром та контролером та не затверджений керівником, крім того у акті не вказано номер пломби і акт про недостачу коштів не свідчить про вину у нестачі коштів саме відповідачки, та про те що вона їх привласнила. У роздруківці моніторингу банкоматної мережі, яку жодною посадовою особою не підписано також вказано, що “можно сделать вывод, что деньги изначально недовложены сотрудниками кассы в касету”. Тобто є тільки припущення, що гроші були не до вкладенні у касету.
Суд вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, оцінивши надані докази, перевіривши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку,встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог, на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В судовому засіданні встановлені такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини:
Позивач та відповідач знаходилися у трудових відносинах. Згідно наказу від 02.08.2007 року відповідачка прийнята на роботу позивачем на посаду касира відділення №67. 02.08.2007 року між позивачем та відповідачкою, як касиром-операціоністом відділення №67 було укладено Типовий договір про повну матеріальну відповідальність. Пунктом 3 вказаного договору передбачено, що у разі незабезпечення з вини працівника збереження довірених йому матеріальних цінностей визначення розміру заподіяної підприємству, установі, організації шкоди і його відшкодування проводиться відповідно до чинного законодавства. Пунктом 4 вказаного договору передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо шкода заподіяна не з його вини. Наказ про переведення відповідачки з посади касира відділення №67 на посаду касира каси перерахунку Харківської філії та договір про повну матеріальну відповідальність за новою посадою позивачем не надано. Згідно наказу від 17.03.2010 року відповідачка була звільнена з посади касира каси перерахунку Харківської філії за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України. Розпорядження про відрахування шкоди з заробітної плати адміністрація позивача не приймала.
04.01.2010 року позивачем було виявлено нестачу грошових коштів у банкомат ній касеті САНА, яку завантажувала коштами відповідачка, а у банкомат касету завантажував інкасатор ОСОБА_4 30.12.2009 року. Факт недостачі коштів оформлено актом від 04.01.2010 року, який підписано касиром ОСОБА_5 та контролером ОСОБА_6Таким чином днем виявлення шкоди є 04.01.2010 року. Позов до суду про стягнення збитків подано у липні 2011 року, тобто позивачем не додержаний встановлений ст.233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Відповідно до п.20 постанови № 14 Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди,заподіяної підприємствам, установам,організаціям їх працівниками”днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Крім того позивач у позові вимагає стягнення збитків, що є цивільно-правовим видом матеріальної відповідальності. Сфера правовідносин, що склалася між сторонами регулюється нормами трудового законодавства та стягненню може підлягати завдана винними діями працівника матеріальна шкода.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачем у обґрунтування позовних вимог не надано даних бухгалтерського обліку або інших документів про наявність і розмір прямої дійсної шкоди –матеріалів інвентаризації, актів ревізії та облікових документів, актів та інших документів про недостачу, зіпсування, втрату, знищення майна, висновку бюро товарних експертиз, довідок й інших документів про вартість майна, розмір зайвих грошових виплат, а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна,задоволення претензій третіх осіб тощо. Акт від 04.01.2010 року свідчить про недостачу коштів тільки у банкоматній касеті, яка завантажувалась відповідачкою у приміщені каси, а не про нестачу коштів у банку. Роздруківка департаменту моніторингу банкоматної мережі містить тільки припущення, що “можливо”гроші були не вкладені співробітниками каси в касету, тобто співробітниками, а не протиправне привласнення коштів відповідачкою.
Виходячи з вимог ст.15 ЦПК суд у кожному випадку зобов’язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130,135-3,137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.
Позивачем не надано доказів про винне порушення працівником обов’язків за трудовим договором і наявність причинного зв’язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила, матеріалів службових перевірок, вирок суду чи постанови органу розслідування, наказу за результатами перевірки даного випадку, висновків компетентних органів або експертизи про допущені порушення і причини шкоди, документів про коло трудових обов’язків працівника, інших доказів, які мають значення для визначення виду матеріальної відповідальності і розміру сум, що підлягають стягненню. У позові позивач зазначив, що в ході службового розслідування встановлено, що нестача коштів в сумі 19200,00 грн. у банкомат ній касеті сталася з вини відповідачки через недовкладення нею грошових коштів,з метою їх привласнення. При цьому позивач заяву про привласнення коштів до правоохоронних органів не направляв, матеріали службового розслідування, що свідчили б про привласнення коштів відповідачкою до суду не надав.
В п.9 постанови №14 Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992 року “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди,заподіяної підприємствам,установам,організаціям їх працівниками”вказано,що до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди , заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.3 ст.134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановленому у порядку кримінального судочинства.
В матеріалах справи взагалі відсутнє судження правоохоронних органів з приводу зазначених діянь.
Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює належність,допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв’язок доказів у їх сукупності.
Суд вважає, що позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 19200,00 грн. не ґрунтуються на вимогах закону, тому в їх задоволені слід відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3,8,19,41,55,124 Конституції України, ст.130, 138, 233 КЗпП України, ст.ст.10,11,57,58,60,209,212-215,218 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк”до ОСОБА_2 про стягнення завданих збитків - відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами , які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Надруковано в нарадчій кімнаті.
СУДДЯ: