РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2010 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого судді: Богонюка М.Я.

Суддів: Приколоти Т.І., Федоришина A.B.

при секретарі: Гарванко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та прокурора Золочівського району в інтересах ОСОБА_1-Я.В. на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 серпня 2009 року,-

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2002 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом про визнання недійсним договору дарування.

В обґрунтування своїх позовних вимог покликалася на те, що їй на праві власності належав житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в с. Вороняки по вул.. Золочівській, 44 Золочівського району Львівської області. Будучи пристарілою особою, та проживаючи одна в своєму господарстві, при умові того, що за нею будуть доглядати до смерті, 31 серпня 1998 року в нотаріальній конторі вона уклала оспорюваний Договір, на підставі якого відчужила свій будинок з господарськими будівлями ОСОБА_3, відповідачці по справі.

Просила визнати недійсним договір дарування на підставі ст. 57 ЦК України ( в редакції 1963 року). При цьому зазначала, що помилилася при кладенні даного договору, оскільки вважала, що укладає договір довічного Утримання, але внаслідок похилого віку та неграмотності підписала Спорюваний договір.

Справа судом розглядалась неодноразово. 28 травня 2004 року ОСОБА_2 померла. Спірне будинковолодіння успадкувала ОСОБА_1-Я.В.

Судом проведено заміну первісного позивача на її правонаступника ОСОБА_1-Я.В.

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 25 серпня 2009 року у позові ОСОБА_1-Я-В. про визнання недійсним договору дарування-відмовлено.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1-Я.В. та прокурор Золочівського району в інтересах ОСОБА_1-Я.В. просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянти вважають, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Стверджують, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку, що воля потерпілої ОСОБА_2 була спрямована на укладення договору дарування будинковолодіння, яке належало їй на праві власності. Відповідачка обманула її, пообіцявши доглядати за нею та допомагати їй, взамін оформлення на неї спірного будинку, тобто договору довічного утримання. Однак після укладення договору, ОСОБА_3 виїхала на заробітки в Іспанію і жодної допомоги ОСОБА_2 не надавала.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та ні представників на підтримання апеляційних скарг, дослідивши матеріали. справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що такі підлягають до задоволення.

Згідно ст. 56 ЦК України (редакція 1963р.)угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, що діяла під впливом помилки.

У п.п. 2, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», вказано, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов»язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків; відповідно до ст. 56 ЦК України угода може бути визнана недійсною як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки і за позовом сторони (громадянина чи організації), що діяла під впливом помилки. Під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення. За відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції виходив з тою, що волевиявлення ОСОБА_2 при укладенні спірного договору було вільним і спрямоване саме на укладення договору дарування. Позивачем не доведено, що даний договір був укладений під впливом обману зі сторони відповідачки. При цьому суд не покликався на норми матеріального права, яким він керувався при ухваленні рішення по справі.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна. Як вбачається з матеріалів справи, а зокрема позовної заяви ОСОБА_2 та її пояснень, вона бажала укласти з ОСОБА_3 договір довічного утримання, але через похилий вік та неграмотність помилково підписала договір дарування свого будинку тому просила визнати його недійсним. При цьому, в позовній заяві покликалася на ст. 57 ЦК України (редакція 1963р.), як укладений внаслідок обміну, хоч фактично просила визнати договір недійсним, як укладений внаслідок помилки, що передбачено ст. 56 ЦК України (редакція 1963 p.).

Помилка-це неправильне, спотворене уявлення особи про факти і обставини реальної дійсності. При цьому вказані факти і обставини, в яких помиляється особа, повинні відноситися до суті відносин, що складаються ніж сторонами угоди. Помилка сприяє спотворенню формування волі учасника угоди.

ОСОБА_2 укладаючи угоду в віці 86 років і будучи неграмотною, перебуваючи в хороших стосунках з ОСОБА_3 (яка обіцяла допомагати та доглядати за нею) надіялась, що передаючи у власність останньої свій житловий будинок та буде доглядати за нею та надавати їй допомогу. Тобто її волевиявлення було спрямоване на укладення договору довічного утримання. При цьому ОСОБА_2 діяла під впливом помилки, не правильно сприймаючи предмет та інші істотні умови угоди.

ОСОБА_3, як доказ того, що брала на себе зобов'язання по догляду за ОСОБА_2, в Золочівському територіальному центрі соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, оформила свій догляд за ОСОБА_2 і з 25 серпня 1998 р. по ЗО червня 2000 року отримувала там відповідну заробітну плату. Хоча насправді зразу ж після укладення спірного договору виїхала на заробітки в Іспанію, де і перебуває по теперішній час.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт укладення оспорюваного договору під впливом помилки, що має істотне значення.

Як в апеляційній скарзі так і при розгляді справи в апеляційній скарзі апелянти посилаються на ст. 57 ЦК України (редакції 1963 року), як правову підставу визнання договору недійсним, хоча фактично просять його визнати недійсним на підставі ст. 56 ЦК України (редакції 1963 року), як укладений і внаслідок помилки.

Враховуючи наведене, у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування. Таке рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.56 ЦК України (редакції 1963 року), ст. ст. 303,307 ч.І Ч309 ч.І п.п. 1-4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та прокурора Золочівського району в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 серпня 2009 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним-задовлольнити. Визнати недійсним договір дарування житлового будинку №44 по вул. Золочівській в с. Вороняки Золочівського району, Львівської області, укладеного 31 серпня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1-Я.В. 51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: