Справа №487/11576/14-ц 26.08.2015 26.08.2015 26.08.2015

Провадження №22-ц/784/2053/15

Провадження: № 22ц/784/2053/15 Головуючий в 1 інстанції - Андрощук В.В.

Категорія: 53 Доповідач - Маляренко І.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі :

Головуючого: Маляренко І.Б.

Суддів: Буренкової К.О., Кутової Т.З.

За участю секретаря: Гордійчук С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2015 року за позовом

ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»), пославшись на те, що з 14.03.2014 року він працював на посаді заступника директора філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Криворізьке хлібоприймальне підприємство». Наказом № 751-к від 22 жовтня 2014 року його було звільнено з посади за п.4 ст. 40 КЗпП України - у зв?язку з прогулом без поважних причин.

Вважаючи, що його звільнення здійснено відповідачем з порушенням вимог діючого трудового законодавства, просив суд поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2014 року по день ухвалення рішення суду, також стягнути компенсацію моральної шкоди у розмірі місячного окладу.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2015 року у задоволенні позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення заявлених ним позовних вимог у зв?язку з невідповідністю висновку суду фактичним обставинам справи і порушенням ним норм трудового законодавства.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд встановив і це підтверджується наявними у справі доказами, що наказом №

75/1-к від 14.03.2014 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду заступника директора

філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Криворізьке

хлібоприймальне підприємство»; наказом № 751-к від 22 жовтня 2014 року його було звільнено з посади за п.4 ст. 40 КЗпП України - у зв?язку з прогулом без поважних причин.

За правилами п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу без поважних причин.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Згідно зі ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

При цьому, факт відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов'язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Як уже зазначалося вище, позивача наказом № 751-к від 22 жовтня 2014 року було звільнено з посади за п.4 ст. 40 КЗпП України -за прогул без поважних причин, вчинений 22 вересня 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці складено акт від 22.09.2014 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 08.00 години до 14.20 годин (а.с. 38), також складено акт від 22.09.2014 року про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення (а.с. 39).

Зазначені акти складено і підписано головним інженером філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Криворізьке хлібоприймальне підприємство» ОСОБА_2, начальником виробничої дільниці № 1 - ОСОБА_3 та бухгалтером філії ОСОБА_4

З доповідної записки в.о. ОСОБА_5 від 23.09.2014 року за вих.. № 196 вбачається, що ним ставиться перед керівництвом питання про звільнення ОСОБА_1 с посиланням на допущення останнім прогулів без поважних причин 05.09.2014 року, 08.09.2014 року, 19.09.2014 року та 22.09.2014 року.

Актом від 22 жовтня 2014 року, складеним і підписаним 5-ма працівниками філії зафіксовано відмову ОСОБА_1 ознайомитися з наказом № 751-к від 22 жовтня 2014 року про його звільнення з посади за п.4 ст. 40 КЗпП України - за прогул без поважних причин (а.с. 40).

Того ж дня за вих.. № 130-1-12/3715 на адресу ОСОБА_1 було направлено листа про необхідність отримати трудову книжку (а.с.15).

10.11.2014 року у зв?язку з адвокатським запитом від 29.10.2014 року на адресу ОСОБА_1 було направлено копії документів, зокрема, наказів про прийняття та звільнення з роботи, оригінал трудової книжки (а.с.17).

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що відповідачем було належним чином зафіксовано факт відсутності позивача ОСОБА_1 22.09. 2014 року на роботі понад три години, що і було взято до уваги судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Що стосується посилання ОСОБА_1 на Посадову інструкцію, то він не бере до уваги наступного.

Дійсно, згідно з Посадовою інструкцією заступника директора, затвердженою директором філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Криворізьке хлібоприймальне підприємство» 14.03.2014 року (а.с. 65-66) заступник директора має ненормований робочий день, і він здійснює свої завдання і обов?язки на території підприємства та за його межами з метою забезпечення їх виконання.

Як уже зазначалося вище, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається

вчиненим з поважних причин, і якщо роботодавець вважає, що робітник був відсутній на роботі без поважних причин, він може розірвати трудовий договір з працівником.

В свою чергу обов'язок доводити поважність причин відсутності на роботі

покладений на працівника.

З урахуванням наведеного суд, вирішуючи питання про поважність причин

відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, повинен

виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст. 57 ЦПК України.

За таких обставин самого посилання позивача на Посадову інструкцію

недостатньо для того, щоб суд міг погодитися з його доводами про незаконність його

звільнення за прогул.

Зміст позовної заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що він знайомий з режимом роботи підприємства, правилами внутрішнього розпорядку, своїм робочим місцем, оскільки послався на те, що у зазначений в акті час був присутній на своєму робочому місці і виконував покладені на нього обов?язки.

Прогулом, як уже зазначалось, визнається відсутність працівника на роботі

протягом робочого дня, а також відсутність без поважних причин більше трьох годин

безперервно або сумарно.

Однак в позовній заяві ОСОБА_1 обмежився, як уже зазначалось, лише посиланням на те, що був присутнім на робочому місці, в суді першої інстанції не заявив жодного клопотання про витребування доказів або допит свідків, які б підтвердили факт його знаходження на робочому місці, на території філії, одної чи другої дільниці, або в іншому місці, але з метою виконання виробничого завдання.

За таких обставин суд першої інстанції не мав можливості перевірити доводи

позивача в цій частині і ухвалив рішення на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того і в суді апеляційної інстанції позивач обмежився посиланням на

великий розмір території філії, значну відстань між дільницями, що потребує певного часу

на пересування, а громадським транспортом - значного часу. Проте так і не зазначив, де ж

саме він знаходився, яке завдання виконував, і з ким з працівників підприємства

спілкувався.

Що стосується посилання ОСОБА_1 на порушення відповідачем строку видання наказу про його звільнення, то його доводи в цій частині є безпідставними, виходячи з наступного.

Так, згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення прогулу.

Порядок обчислення строків, передбачених КЗпП України, наведений у ст. 241-1 цього Кодексу, і згідно з її ч. 3 строк обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Для визначення поняття «відповідне число» слід керуватись ч.5 цієї статті, оскільки в ній сформульоване загальне правило про те, що строки обчислюються з дня, наступного після дня, з якого обчислюється строк. І в цьому випадку видання 22.10.2014 року відповідачем наказу про звільнення позивача 22.10.2014 року відповідає вимогам ст. 148 КЗпП України.

Надані позивачем доповідні записки, в тому числі і складена на його ім?я 22.09.2014 р., не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки їх не завізовано, вони не містять даних про їх реєстрацію, а в такому випадку неможливо встановити, ким і коли їх було складено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при звільненні позивача з займаної посади відповідачем було дотримано всіх вимог діючого законодавства.

Висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307,308,315 ЦПК України,

колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2015 року за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: