Справа № 2-603/2009 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19 травня 2009 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської  області в складі: головуючого судді - Вуїва О.В., при секретарях - Вишняковій О.Є., Літвінов С.С.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вознесенська цивільну справу за позовом   ОСОБА_1  до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа  без самостійних вимог щодо предмету спору:  відділ Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Вознесенськ Миколаївській області, про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2009 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3  про визнання права власності на земельну ділянку вказуючи на те, що 15 червня 2002 року він придбав у ОСОБА_6  житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 . Вказане майно належало продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 12 вересня 1992 року, укладеного з відповідачкою по справі.

В подальшому, позивач на підставі відповідного дозволу на місці придбаного будинку збудував нежитлове приміщення для його використання для здійснення підприємницької діяльності.  

В той же час це нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_3 , площею 0,1137 га., призначеній для обслуговування житлового будинку та наданій останній в довічне успадковуване володіння.

Зважаючи на те, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені та яка належить відчужувачу майна, ОСОБА_1  просив визнати його власником спірної земельної ділянки.

Ухвалами суду від 15 квітня 2009 року до участі в справі в якості відповідача залучено ОСОБА_4  та в якості третьої особи без самостійних вимог - відділ Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Вознесенськ Миколаївській області.

В судовому засіданні ОСОБА_1  та його представник - ОСОБА_2  позовні вимоги підтримали в повному обсязі, пояснивши, що до позивача, як особи, яка придбала житловий будинок по АДРЕСА_1  переходять й певні права щодо земельної ділянки, на якій він розміщений та яка належить відчужувачу майна. Висловлюючи думку про те, що право ОСОБА_3  на довічне успадковуване володіння землею в порядку проведення земельної реформи та після внесення відповідних змін до Земельного кодексу України (1990 року) фактично трансформувалося в право власності останньої, тому просили про повне задоволення позову.

Відповідачі ОСОБА_3 ,   ОСОБА_4  (як спадкоємець ОСОБА_6 , що прийняла спадщину шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на момент смерті останньої) в судовому засіданні позовні вимоги визнали повністю.

Представник третьої особи без самостійних вимог - відділу Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Вознесенськ Миколаївській області - Гончаренко Є.А. - в судовому засіданні з позовом не погодився, вказуючи на те, що ОСОБА_3  була лише володільцем ділянки, а в подальшому - після внесення змін до Земельного кодексу України (1990 року) та виключення з нього поняття «право довічного володіння» не здійснила оформлення права власності щодо спірного майна в установленому Законом порядку, тому в подальшому остання вважалася лише користувачем цієї земельної ділянки.

Враховуючи вказані обставини вважав, що до позивача, як особи, яка придбала житловий будинок, могло перейти лише право користування земельною ділянкою, на якій розміщене житло, а не право власності, як того вимагає сам позивач.

Тому вважав, що вимоги ОСОБА_1  є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Заслухавши пояснення сторін, представників позивача та третьої особи без самостійних вимог, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд  прийшов до наступного.

Зокрема, судом встановлено, що 15 червня 2002 року ОСОБА_1  за нотаріально посвідченим договором придбав у ОСОБА_6  житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 . Вказане майно належало продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 12 вересня 1992 року, укладеного з відповідачкою по справі.

В подальшому, позивач на місці колишнього будинку збудував нежитлове приміщення для його використання для здійснення підприємницької діяльності (а.с.5-12).

Вказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1137 га., призначеній для обслуговування житлового будинку та переданій попередньому власнику будинку - ОСОБА_3  в довічне успадковуване володіння.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи (а.с.14-17).

Відповідно до ст. 30 ЗК України 1990 року (чинного на момент придбання будинку       ОСОБА_6 ) та ст. 120 чинного ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічне правило міститься в роз'ясненнях п.п. ґ п. 18 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Разом з тим, зміст поняття «право власності» включає в себе три необхідних та невід'ємних складових - право володіння, користування, а також розпорядження річчю.

Згідно ст. 22 ЗК України 1990 року право власності на землю  виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

В той же час чинний Земельний кодекс України (ст. 125) виникнення права власності на землю пов'язує з додатковою умовою - обов'язковою державною реєстрацією такого документа.

Єдиним документом, що посвідчує право власника землі положення ст.23 ЗК України 1990 року, ст. 126 чинного ЗК України визначають Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Однак, позивачем не надано суду належних доказів, що підтверджують ту обставину, що попередні відчужувачі житла - ОСОБА_3 , ОСОБА_6  були власниками спірної земельної ділянки.

Навпаки, з письмових матеріалів справи вбачається те, що спірна ділянка була надана ОСОБА_3 саме в довічне успадковуване володіння з визначеним та виключним переліком прав та отов'язків, встановленим в Державному акті. Перелік прав не передбачав права на розпорядження майном, однак лише при наявності такого права виникає поняття «право власності».

Водночас, під час проведення земельної реформи та внесення змін до Земельного кодексу України жодний з власників житлового будинку по АДРЕСА_1  не скористався правом на оформлення права власності щодо спірної земельної ділянки, а тому вона не може вважатися такою, що перейшла у власність позивача, як набувача будинку.

За встановлених судом обставин, суд не вбачає підстав для задоволення вимог             ОСОБА_1  

В силу ст. 88 ЦПК України не підлягають також відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

  В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа  без самостійних вимог щодо предмету спору:  відділ Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Вознесенськ Миколаївській області, про визнання права власності на земельну ділянку -  відмовити.

 Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне  оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя :        /підпис/                                                     Вуїв О.В.

Згідно з оригіналом: суддя: