Справа № 22-133\07                                             Головуючий в 1-й інст.- Мельник Ю.М..

Доповідач - Ковалевич С.П.

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

01 лютого 2007р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Рівненської області у складі

головуючого- судді Буцяка 3.І.

суддів Ковалевича С.П., Шимківа С.С.

при секретарі Івановій І.С. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 23 листопада 2006р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

Перевіривши докази у справі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА :

Рішенням Рівненського міського суду від 23 листопада 2006р. задоволено позовні вимоги ОСОБА_2, розірвано шлюб між ним та ОСОБА_1 , поділено між ними квартиру АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі на вказане рішення ОСОБА_1 посилається на його незаконність через порушення судом норм матеріального права.

Вказує, що вирішуючи спір в частині розірвання шлюбу, суд безпідставно не надав їм строк для примирення.

При вирішенні питання про поділ квартири, суд, на її думку не врахував, що кошти на придбання цієї квартири надавали також її батьки, а тому і вони мають право вимоги щодо неї.

Просила вказане рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Постановлюючи рішення про поділ квартири, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, то її слід поділити між сторонами в рівних долях, а допоміжні приміщення залишити в спільному сумісному користуванні.

Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону, а тому постановлене рішення , відповідно до правил ст. 307 ЦПК України підлягає частковій зміні виходячи з таких підстав.

При постановленні вказаного рішення, судом першої інстанції не враховано вимоги п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995р., з послідуючими змінами «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» , відповідно до яких квартира, яка є спільною сумісною чи частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири.

Спірна квартира знаходиться на 4-му поверсі 5-ти поверхового будинку і можливості її переобладнання в окремі ізольовані житлові квартири не має.

Крім того, з позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_2 вбачається, що його вимоги по суті зводяться до визнання за ним права власності на 1\2 частини квартири та встановлення порядку користування нею.

Такі вимоги підлягають задоволенню, оскільки, як встановлено матеріалами справи сторони , перебуваючи в шлюбі, придбали спочатку кв.АДРЕСА_2, яку згодом обміняли на спірну 4-х кімнатну квартиру. За наведених обставин вказана квартира є їх спільною сумісною власністю в рівних долях.

Вирішуючи питання про встановлення порядку користування квартирою, колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що між сторонами існує спір з цього приводу, а тому приходить до висновку про задоволення таких вимог з урахуванням їх рівного права в її користуванні.

Не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що вимоги щодо право власності на спірну квартиру мають і батьки відповідачки. На час розгляду вказаної справи таких вимог у встановленому порядку її батьки не заявляли, а тому у суду і не було підстав примати до уваги такі твердження.

Як заявила у судовому засіданні ОСОБА_1, у них з позивачем склалися агресивні стосунки. Такі відношення між сторонами правильно дали суду підстави для розірвання шлюбу, оскільки шлюб між ними існує формально і зберегти його стало не можливим.

Крім того, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не наполягала на скасуванні рішення суду першої інстанції в частині розірвання шлюбу.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 372 ЦК України, ст.ст. 307,309, 31316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду від 23 листопада 2006р. частково змінити. Визнати за ОСОБА_2 право на 1\2 частку у праві спільної часткової власності на кв. АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_1 право на 1\2 частку у праві спільної часткової власності на кв. АДРЕСА_1. Встановити слідуючий порядок користування цією квартирою;

ОСОБА_2 - кімнатою № 3 площею 17,8 м. кв. та кімнатою № 8 площею 7,6 м. кв.;

ОСОБА_1 - кімнатою № 4 площею 14,5 м. кв. та кімнатою № 6 площею 11,1 м.кв.. Коридор, кухню, ванну, та туалет залишити у   спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

В решеті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду набуває чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двох місяців в касаційному порядку до Верховного Суду України.