УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц/132 Головуючий в суді 1" інст. Волкова Н.Я.
Категорія 41 Доповідач Балашкевич С.В.
РІШЕННЯ
Іменем України
18 січня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних
справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Балашкевича С.В.
суддів Рафальської І.М., Зарицької Г.В.
при секретарі Сухоребрій Т.А.
за участі
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.
Житомирі апеляційну скаргу АТЗТ «Коростенський фарфор» на
рішення Коростенського міськрайонного суду від 6 листапада 2006
року в справі за позовом ОСОБА_1 до АТЗТ
«Коростенський фарфор» на про стягнення заробітної плати за час
вимушеного простою, -
встановила:
У червні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом,
в якому просила стягнути з АТЗТ «Коростенський фарфор» на її
користь 3399,02 грн. заробітної плати за час вимушеного простою,
що стався не з її вини і мав місце на підприємстві в 2003 році
протягом 80 календарних днів, 2004 році - 98 календарних днів та в
2005 році - 49 календарних днів, посилаючись на те, що відповідач
відмовляється виплатити їй названу заробітну плату.
Рішенням Коростенского міськрайонного суду від 6 листопада
2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено
стягнути з АТЗТ «Коростенський фарфор» на користь позивачки
1703, 07 грн. заробітної плати за час вимушеного простою.
В апеляційній скарзі АТЗТ «Коростенський фарфор» просить
рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в
задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм
матеріального та матеріального права.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції
виходив з того, що по причині простою не з вини працівників
товариства позивачка не працювала у 2003 році 29 днів, у 2004 році
44 днів та у 2005 році 68 днів, а тому цей час простою підлягає оплаті
відповідно до вимог ч. 1 ст. 113 КЗпП України.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Згідно чинного законодавства виробничим простоєм
визнається тимчасове припинення на підприємстві виробничого
процесу не з вини працівника по причинам відсутності сировини,
енергії, палива, складного фінансового становища тощо. Час
простою, що стався не з вини працівника підлягає оплаті у
відповідності до вимог ч. 1 ст. 113 КЗпП України у разі, коли
працівник перебував на роботі під час простою, але у зв'язку з
останнім не міг виконувати покладені на нього трудові обов'язки.
Як вбачається з матеріалів справи, з 15.06.1990 року по
16.05.2005 року ОСОБА_1 працювала у відповідача живописцем.
Згідно з наказами НОМЕР_1, НОМЕР_2 позивачці та іншим працівникам були змінені умови
праці, тобто вона переведена на роботу з неповним робочим днем при
неповному робочому тижні. Дані накази є чинними і позивачкою не
оскаржувалися.
За умовами пункту 2.1 колективного договору на 2002 рік та
пункту 2.1 колективного договору на 2004 рік у випадках зменшення
обсягів виробництва, в зв'язку з втратою ринків збуту, важкого
фінансового становища, які не залежать від адміністрації
підприємства, власник зобов'язаний прийняти наступні
упереджувальні заходи:
· тимчасово зупинити прийом на роботу нових працівників;
· використати внутрішні виробничі переміщення намічених до
· звільнення працівників;
вводити тимчасово неповний робочий час.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції безпідставно визнав
відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом 2003-2005 pp.
(141 день) періодом простою та стягнув заробіток за цей час.
За таких обставин рішення підлягає скасуванню з ухваленням
нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303,304,307,308,313,314,316 ЦПК України,
колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу АТЗТ «Коростенський фарфор»
задовольнити.
Рішення Коростенського міськрайонного суду від 6 листопада
2006 року скасувати й ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до
акціонерного товариства закритого типу «Коростенський фарфор»
про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою
відмовити за безпідставністю.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з
цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку
безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.