Справа №22ц\97
Категорія 34
Головуючий в суді 1 інст. Шелепа А.А.
Доповідач Павицька Т.М.
УХВАЛА
Іменем України
18 січня 2007 року апеляційний суд Житомирської
області у складі :
головуючого Головчук С.В.
суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.
при секретарі Калинець Т.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про поділ майна
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16
жовтня 2006 року,
ВСТАНОВИВ :
В серпні 2004 року ОСОБА_1 пред'явила позов до
ОСОБА_2 про поділ майна. Зазначала, що в період з
грудня 1996 року по лютий 2004 року перебувала у
фактичному шлюбі з відповідачем. Під час спільного
проживання вони придбали майно загальною вартістю 63 6142
грн. Посилаючись на те, що набуте ними майно є об'єктом
права спільної сумісної власності, просила розділити його
в натурі та виділити їй у власність 1/2 житлового будинку
АДРЕСА_1, легковий автомобіль
марки "Шкода Октавія", державний номерний знак НОМЕР_1 та
інше майно на суму 337254 грн. Іншу частину майна
загальною вартістю 298888 грн. виділити у власність
відповідачу. Крім того, просила стягнути з відповідача
понесені нею судові витрати в розмірі 4372,54 грн.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від
16 жовтня 2006 року позов задоволено частково.
Постановлено виділити у власність ОСОБА_1 легковий
автомобіль "Шкода Октавія", 2002 року виготовлення,
вартістю 86000 грн., комп'ютер -ноутбук вартістю 7965 грн.,
шафу-купе вартістю 4000 грн., два полуторні ліжка,
вартістю по 2000 грн. кожне, два покриття на підлогу,
розміром 5x4 м. загальною вартістю 3000 грн., штори і тюлі
загальною вартістю 2000 грн., два дитячих матраци
загальною вартістю 2124 грн., а всього майна на загальну
суму 109089 грн.
У власність ОСОБА_2 виділено легковий автомобіль
"ВАЗ 21120", 2002 року випуску, вартістю 35000 грн.,
кольоровий телевізор вартістю 1000 грн., золотий ланцюжок
з хрестиком вартістю 4000 грн., шафу-купе вартістю 5000
грн., покриття на підлогу, розміром 5x4 м. вартістю 2000
грн., великий матрац вартістю 1858 грн., а всього майна на
суму 48858 грн. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 1091 грн. судових витрат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати
вказане рішення суду в частині відмови в розподілі між
сторонами житлового будинку АДРЕСА_1 і направити справу в цій частині на новий
розгляд.
Апелянт посилається на те, що суд ухвалюючи рішення
фактично не розглянув позовну вимогу в частині розподілу
житлового будинку. Вважала, що нею доведено в судовому
засіданні факт спільного проживання з відповідачем по
лютий 2004 року, під час якого і був збудований спірний
житловий будинок. Крім того, вказує, що суд не допитав
усіх свідків, задовольнивши позов, не стягнув з
відповідача витрати по оплаті послуг адвоката.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК
України, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню
не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони з грудня 1996 року по
лютий 2003 року спільно проживали та вели спільне
господарство. Проте шлюб між ними не був зареєстрований.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3.
Таким чином спірні правовідносини регулюються ч.1 ст.
17 Закону України «Про власність».
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про
власність» майно придбане внаслідок спільної праці членів
сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не
встановлено письмовою угодою між ними.
В п.4 постанови Пленуму Верховного суду України №7
від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами
законодавства, що регулює право приватної власності
громадян на жилий будинок» роз'яснено, що згідно зі
статтями 16 і 17 Закону України «Про власність» право
приватної власності на жилий будинок, зокрема, виникає,
коли будівництво велось подружжям у період шлюбу - жилий
будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю,
або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий
будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не
було встановлено письмовою угодою між ними.
З матеріалів справи видно, що 11.09.2002 року ОСОБА_2 купив у ОСОБА_4 жилий будинок АДРЕСА_1.
З дозволу Житомирської міської ради цей будинок був
знесений та ОСОБА_2 в серпні 2003 року розпочав
будівництво нового будинку. У зв'язку із завершенням
будівництва відповідачу видано свідоцтво про право
власності, виконкомом Житомирської міської ради 18
січня 2005 року.
Позовних вимог про визнання свідоцтво про право
власності недійсним та визнання права власності на
частину новозбудованого жилого будинку ОСОБА_1 у
встановленому законом порядку не заявляла.
Факт спільного проживання з відповідачем до лютого
2004 року позивачкою не доведений. Посилання в апеляційній
скарзі на показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які є родичами позивачки, висновків
суду не спростовують.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку, що
спірний жилий будинок є особистою власністю ОСОБА_2 та
не підлягає поділу між ним та позивачкою.
Посилання суду першої інстанції на норми СК України,
який набрав чинності з 01.01.2004 року є помилковим,
оскільки його норми не регулюють спірні правовідносини
(майно сторін придбане до 01.01.2004 p.). Таке посилання
не є підставою для скасування правильного судового
рішення.
Питання щодо стягнення судових витрат, може бути
вирішене судом, шляхом постановления додаткового рішення.
Рішення суду першої інстанції постановлено з
додержанням норм матеріального та процесуального права,
підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 209,303,304,307,308,313-315 ЦПК
України, апеляційний суд
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16
жовтня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення
та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду
України протягом двох місяців з дня набрання законної
сили.