УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-146                                                          Головуючий у 1 інстанції Бондарчук В.В.

Категорія 27                                                                   Доповідач: Рафальська І.М.

УХВАЛА

Іменем  України

17 січня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду

Житомирської області в складі:

головуючого Рафальської І.М.

судців Зарицької Г.В., Балашкевича С.В.,

при секретарі Сухоребрій Т.А.,

з  участю  ОСОБА_1   та  представника     Житомирського  військового  інституту

радіоелектроніки імені Корольова С.П..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за

позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2, Житомирського

військового інституту радіоелектроніки імені Корольова С.П. про захист честі, гідності та

ділової репутації, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача на

рішення Корольовського райсуду м.Житомира від 2 листопада 2006 року,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому зазначав, що з 31 серпня

1998 року проходив службу у Житомирському військовому інституті радіоелектроніки імені

Корольова С.П. Відповідач ОСОБА_2 поширив стосовно нього недостовірну

інформацію про вчинення ним злочину шляхом порушення кримінальної справи.

направлення її до військової прокуратури Житомирського гарнізону; потім справа була

направлена до суду. Крім того, відповідач ОСОБА_2 поширив стосовно нього

неправдиву інформацію шляхом повідомлення на зборах працівникам інституту про

вчинення ним злочину. Також відповідач ОСОБА_2 без його відому збирав

інформацію про стан його здоров'я. Вказаними діями відповідач спричинив йому моральну

шкоду, а тому просив стягнути з відповідача на свою користь 1700 грн. на відшкодування

моральної шкоди, зобов'язати відповідача ОСОБА_2 вибачитись перед ним через

пресу за власні кошти.

Рішенням Корольовського райсуду м.Житомира від 2 листопада 2006 року відмовлено

у задоволенні позову.

У апеляційній скарзі позивач просить рішення райсуду скасувати, оскільки вважає

його незаконним і ухвалити нове рішення по суті; посилається на те, що висновки суду

не відповідають обставинам справи, а останні з'ясовані неповно.

Розглянувши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних

вимог, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Як видно з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у

Житомирському військовому інституті радіоелектроніки імені Корольова С.П.

Наказом Державного секретаря Міністерства оборони України НОМЕР_1 він був звільнений з військової служби в запас за п.67 п/п „є" / у зв'язку з

обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили/.

16 травня 2002 року начальником вказаного військового інституту було порушено

кримінальну справу за фактом крадіжки грошових коштів та документів у старшого солдата

ОСОБА_3.

Вироком військового місцевого суду Житомирського гарнізону від 5 листопада 2002

року позивача було засуджено за ч.З ст.185 КК України до чотирьох років позбавлення волі з

іспитовим строком 2 роки.

Ухвалою військового апеляційного суду Центрального регіону від 4 лютого 2003 року

вказаний вирок змінено, дії ОСОБА_1 перекваліфіковано на ч.1 ст. 162 КК України. Вказана

ухвала Верховним Судом України 26 червня 2003 року залишена без зміни.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990р.

№ 7 /зі змінами/, „ Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності

і ділової репутації громадян та організацій", в порядку цивільного судочинства не можуть

розглядатись позови про спростування відомостей, які містяться у вироках та інших

судових рішеннях, а також у постановах слідчих та інших відповідних органів, для

оскарження яких законом встановлений інший порядок.

Крім того, не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що

ОСОБА_2 збирав та поширював без його відому інформацію про стан здоров'я

позивача. Наведене стверджується показами свідка - начальника медичної частини

військового інституту, з яких вбачається, що таких відомостей ніхто не збирав, колишня

дружина позивача передала йому записки про погрози та звернулась із рапортом про це, а

тому позивачу було рекомендовано пройти психіатричне обстеження, від якого він

відмовився і про це був зроблений запис у медичній картці позивача /а.с. 17/.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,

на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у

справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідних доказів, які б мали значення для розгляду справи, позивач не надав,

клопотань щодо витребування доказів у апеляційній інстанції не заявляв, а тому апеляційний

суд вважає, що підстав для скасування рішення райсуду немає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 відхилити.

Рішення Корольовського райсуду м.Житомира від 2 листопада 2006 року залишити

без зміни.

Ухвала набирає чинності з дня проголошення і з цього часу може бути оскаржена

безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.