П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 13.06.2008 р.                                                                                                     № 12/13 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Цвіркуна Ю.І., суддів -Ковзеля П.О., Кротюка О.В.,

при секретарі Яремій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання постанови протиправною та її скасування,

встановив:

Позивач  звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання постанови протиправною та її скасування.

В суді представник позивача позовні вимоги підтримав та просив визнати протиправною постанову заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України -начальника відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2. про накладення штрафу на ОСОБА_1. від 19.11.2007 року ВП №5020064 та скасувати її, оскільки вважає, що оскаржувана постанова винесена всупереч вимогам чинного законодавства України.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що при винесенні даної постанови державний виконавець діяв відповідно до закону, подав письмові заперечення на позов.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2006 року №36/405, відповідно до якого суд вирішив: стягнути з Міністерства охорони здоров'я України на користь Державного видавництва «Преса України»Державного управління справами 213998 грн. 44 коп. збитків, 2139, 98 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

За наявності обставин, які виключають можливість здійснення виконавчого провадження, зокрема, такі як пред'явлення виконавчого документу до неналежного органу, не уповноваженого на здійснення дій, державний виконавець відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»зобов'язаний відмовити у відкритті виконавчого провадження.

У разі незгоди з постановою про відкриття виконавчого провадження законом надано право учасникам виконавчого провадження на її оскарження.

Постанова про відкриття виконавчого провадження не була оскаржена, а тому вважається  правомірною  та підлягаючою виконанню.

Постанову про відкриття виконавчого провадження винесено 31.05.2007.

Даною постановою надано боржнику строк для добровільного виконання рішення суду до 06.06.2007.

У відповідний термін рішення Міністерством охорони здоров'я України добровільно не виконано.

31.05.2007 на адресу боржника направлено вимогу державного виконавця про надання інформації про відкриті рахунки в установах банків. Дана вимога залишена боржником без розгляду.

16.07.2007 державним виконавцем направлено на адресу боржника вимогу щодо повідомлення про стан виконання рішення суду та про рахунок, з якого має проводитись безспірне списання коштів. Дана вимога залишена боржником без виконання.

У зв'язку з невиконанням рішення суду у добровільному порядку державний виконавець розпочав примусове виконання рішення суду відповідно до вимог статті 30 Закону України «Про виконавче провадження».

Одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника, що передбачено  Законом України «Про виконавче провадження».

При виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2006 року №36/405  старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішення Департаменту  державної виконавчої служби  ОСОБА_3 винесено постанову про арешт коштів боржника від 12.10.2007 року, відповідно до якої накладено арешт на кошти  боржника - Міністерства охорони здоров'я України у межах суми 209252, 42 грн., що належать боржнику та містяться на рахунках р/р №№ 37110094000021, 37115055000021, 35210037000021, 35221101000021, 35228104000021, 35223109000021, 35211036000021, 35212013000021, 352119102000021, 35223057000021, 35215009000021, 35226098000021, 35222092000021, 35211100000021, 35217096000021, 35218103000021, 35213012000021 35213108000021, 35214011000021, 35214033000021, (980) а ОПЕРУ Державного казначейства України, МФО 820172;  на р/р №№ 25207012819240 (978), 25301020019240 (840), 25207012819240 (643), 25207012819240 (840), 25300010019240 (840), 25207012819240 (826) в ВАТ «Укрексімбанк»у м. Києві, МФО 322313. Арешт накладено на рахунки боржника, крім КЕКВ та/або рахунків, статті випадків по яких визнані захищеними згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»та Бюджетного кодексу України.

При винесенні даної постанови державний виконавець керувався ст. ст. 59, 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»та ст.ст. 5, 50, 55 Закону України «Про виконавче провадження».    

З огляду на вимоги чинного законодавства України, 12.10.2007 державним виконавцем правомірно винесено постанову про арешт коштів, які містяться на рахунках Міністерства охорони здоров'я України у ВАТ «Укрексімбанк».

Вище вказану постанову направлено у ВАТ «Укрексімбанк»для виконання, шляхом накладення арешту на відповідні рахунки.

Відкритим акціонерним товариством «Укрексімбанк»в особі в.о. голови правління ОСОБА_1., повернуто постанову державного виконавця про накладення арешту від 12.10.2007 року без виконання разом із супровідним листом від 23.10.2007 року №026-04/496 БТ, посилаючись на ч. 2 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»та п. 10.5 глави 10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року.

Постановою заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України -начальника відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2. від 19.11.2007 року  за невиконання постанови про арешт коштів боржника від 12.10.2007 року  накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 340 грн. (20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян).

Відповідно до ч.1 ст. 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність»арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Звільнення майна та коштів з-під арешту здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.

Згідно п.6 ч.1 ст.62 зазначеного Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до абзацу другого  ч.2  ст. 5  Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Як уже зазначалось, в силу Закону України «Про виконавче провадження»одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника.

У частинах 1, 2, 3, 4, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що  звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

Частина 1 статті 55 зазначеного вище Закону передбачає, що  арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Частина 2 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»передбачає, що  виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, посилання позивача щодо відсутності підстав для накладення арешту на відповідні  рахунки не узгоджується з положеннями чинного законодавства України, оскільки ст. 9 Закону України передбачає виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, а не накладення арешту.

Пунктом 10.1. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22   визначено, що виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця про арешт коштів, прийнятою на підставі рішення суду про стягнення коштів або про накладення арешту, у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п.10.5 глави 10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22, якщо постанова оформлена з порушенням законодавства України, то банк не пізніше наступного робочого дня повертає її державному виконавцю без виконання разом з листом про причину повернення (з обов'язковим посиланням на нормативний акт, який порушено).

Крім того,  Інструкція, на яку посилається позивач у листі від 23.10.2007 року, передбачає:

5.2. Примусове списання коштів банки виконують з рахунків, які відкриті клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та органом державного казначейства, або повертаються стягувачу без виконання відповідно до пункту 2.18 глави 2 цієї Інструкції.

5.3. Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами.

5.4. За необґрунтованість примусового списання коштів, недостовірність даних, зазначених у платіжній вимозі, стягувач несе відповідальність згідно із законодавством України.

В обґрунтування позовних вимог представник  позивача зазначає про неможливість стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України, посилаючись на пункт 5.2. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22.

Однак він посилається на пункти Інструкції, які не регулюють питання прийняття до виконання постанови державного виконавця про арешт коштів.

В даній Інструкції чітко вказано: «оформлено з порушенням законодавства України». Тобто, законодавство України не надає повноваження посадовим особам банківських установ давати оцінку діям державного виконавця та встановлювати законно чи незаконно ним винесено ту чи іншу постанову про арешт коштів.

Посадові особи банківської установи мають право повернути постанову про арешт коштів тільки через неналежне оформлення постанови.

Державним виконавцем постанова про арешт коштів Міністерства охорони здоров'я України винесена на виконання рішення господарського суду міста Києва.

Постанова про арешт коштів від 12.10.2007р. оформлена належним чином, винесена відповідно до вимог закону, не оскаржувалась, а тому є чиною та такою, що підлягає виконанню.

За таких обставин, законні підстави для повернення посадовими особами ВАТ «Укрексімбанк»вказаної постанови без виконання відсутні.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження»встановлює, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном; 8) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу; 9) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу; 10) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до ч.3 ст. 63 зазначеного вище Закону державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, в порядку, передбаченому цим Законом. Якщо даних про наявність у боржника - юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших у фінансових установах немає, державний виконавець одержує такі дані у податкових органів, які зобов'язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний строк.

Статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, установ, посадових осіб, громадян і юридичних осіб.

Поряд із цим, статтею 88  Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що за порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця на винних осіб за постановою начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, накладається штраф від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому законом. 

Отже, відповідач при винесенні постанови про накладення штрафу  від 19.11.2007 діяв правомірно, не порушуючи положень чинного законодавства України.

З урахуванням вище зазначеного суд приходить до висновку, що дії заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України -начальника відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2. по винесенню постанови про накладення штрафу від 19.11.2007 року правомірні та вчинені згідно чинного законодавства України.

Враховуючи обставини справи, сторони у справі та положення ст. 181 КАС України, ст. 121-2 ГПК, ст. 383 ЦПК України, вбачається, що дана справа підлягає до розгляду і вирішення в порядку адміністративного судочинства

З огляду на дату прийняття оскаржуваної постанови та дату її отримання позивачем, посилання представника відповідача на порушення строків звернення до суду є безпідставними, а тому ці посилання судом не беруться до уваги.   

Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у  задоволенні позову.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.  

Головуючий-суддя:                                                                            Ю.І. Цвіркун

Суддя:                                                                                                   П.О. Ковзель

Суддя:                                                                                                   О.В. Кротюк