ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 23.05.2008 р.                                                                                                     № 12/61 

 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Цвіркуна Ю.І., суддів -Кочана В.М., Кротюка О.В.,

при секретарі Рудик Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій і рішень протиправними, поновлення на посаді та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

 

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до МВС України про визнання дій і рішень протиправними, поновлення на посаді та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу і, враховуючи уточнені позовні вимоги, просить:  - визнати дії МВС України незаконними, про що винести окрему ухвалу; - скасувати пункт наказу МВС України від 12.06.2007 року №767 о/с в частині зарахування його у розпорядження МВС України;  - висновок про результати перевірки відомостей, викладених у заяві гр.ОСОБА_2. СВБ ГУБОЗ МВС України від 20.11.2007 року визнати незаконним;  - скасувати накази МВС України №1561 о/с від 29.11.2007 року та №1686 о/с від 18.12.2007 року та поновити його на посаді заступника начальника Служби внутрішньої безпеки МВС України;  - судові витрати покласти на відповідача;  - зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України виплатити на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 57 420 грн.    

В судовому засіданні позивач позов підтримав і просив його задовольнити, посилаючись на те, що вказані ним дії і рішення відповідача прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України, а також, що його необґрунтовано і безпідставно увільнено з посади, на якій він перебував,  та звільнено з органів внутрішніх справ України.

Представники відповідача позов не визнали, аргументуючи тим, що відповідач при увільненні позивача з посади і при його звільненні з органів внутрішніх справ діяв і приймав рішення у відповідності до вимог чинного законодавства України. При цьому подали письмові заперечення на позов.

Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

З 19.10.1981 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, вислуга років станом на 15.12.2007 року складає: у календарному обчисленні -складає 26 років 01 місяць 26 днів, у пільговому -30 років 05 місяців 05 днів.

Останньою посадою, на якій перебував позивач в органах внутрішніх справ, була посада заступника начальника Департаменту внутрішньої безпеки -начальника територіального оперативного управління Департаменту внутрішньої безпеки МВС України. Зокрема, це підтверджується наказом МВС України від 05.04.2007 року №472 о\с, яким відмінено пункт наказу МВС України від 13.11.2006 №639 о/с про відрядження у розпорядження Верховної Ради України із залишенням у кадрах МВС України полковника міліції ОСОБА_1 (М-975540), заступника начальника Департаменту внутрішньої безпеки -начальника територіального оперативного управління Департаменту внутрішньої безпеки, залишивши його на попередній посаді із раніше встановленим грошовим утриманням, з 15 листопада 2006 року.

З огляду на п.15 ч.1 статті 3 КАС України та з'ясовані обставини, професійна діяльність позивача в органах внутрішніх справ України є публічною службою.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про міліцію», Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114 (далі -Положення), законодавством України про працю.

Як передбачено у наказі МВС України від 12.06.2007 року №767 о/с, на підставі п.40 «в»Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1. зараховано в розпорядження МВС України, увільнивши його від посади заступника начальника Департаменту внутрішньої безпеки -начальника територіального оперативного управління Департаменту внутрішньої безпеки.

Підпункт «в»пункту 40 Положення передбачає, що при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.

Згідно із підпунктом «г»пункту 40 Положення переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу має здійснюватися, як правило, без зарахування їх у розпорядження відповідного органу внутрішніх справ; призначення на посади осіб, які перебувають у розпорядженні відповідного органу, провадиться в найкоротший строк, але не пізніше двох місяців із дня звільнення їх з посади.

Однак відповідачем не виконано приписи норм даного Положення. Зокрема, в порушення норм цього Положення та інших норм законодавства про працю України позивача не було призначено у встановлений строк на рівнозначну посаду тій, що він займав до зарахування в розпорядження МВС України.

Разом з тим, 29.09.2007 року на адресу МВС України надійшла заява ОСОБА_2, в якій зазначається, що протягом 2006 року працівник центрального апарату МВС України полковник міліції ОСОБА_1. та його друзі отримали від заявника 66 тис. доларів для вирішення питання про заміну міри запобіжного заходу певній особі, яка є обвинуваченою у кримінальній справі за фактом шахрайства.

За вищеназваним зверненням було призначено службове розслідування.

Згідно із висновком про результати перевірки відомостей, викладених у заяві ОСОБА_2., що затверджений т.в.о. Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_3. 20.11.2007 року, встановлено, що у діях, зокрема, ОСОБА_1. вбачаються ознаки складу злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України. Крім того, дії полковника міліції ОСОБА_1. грубо порушують вимоги ст.1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, а вчинений ним дисциплінарний проступок несумісний з подальшим перебуванням на службі в органах внутрішніх справ та дискредитує міліцію в очах громадськості.

У відповідності до резолютивної частини даного висновку: 1.Перевірку заяви гр-на ОСОБА_2. завершити, копію висновку та матеріалів перевірки направити до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення згідно ст.97 КПК України. 2.За грубе порушення вимог ст.1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, що виразилось в недоотриманні законів України, нормативно-правових актів МВС та Присяги працівника ОВС України, полковника міліції ОСОБА_1 (згідно з наказом МВС України від 12.06.2007 року №757 о/с перебуває в розпорядженні Міністерства) звільнено  з ОВС України за п.64 «е»(за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. 3.Про результати перевірки поінформувати ОСОБА_2.

Постановою від 10.12.2007 року прокурор відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією молодший радник юстиції ОСОБА_4, розглянувши матеріали службової перевірки за заявою ОСОБА_2. про привласнення ОСОБА_1. грошей, які надійшли зі Служби внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України, відмовив в порушенні кримінальної справи за відсутністю в діях особи складу злочину.

При цьому судом береться до уваги, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 28.02.2008 року, яке набрало законної сили, інформацію, викладену у листі ОСОБА_2 до СБ України у 2006 році відносно полковника міліції ОСОБА_1., визнано такою, що не відповідає дійсності, порочить    честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1.

Як з'ясовано, інформація, що викладена у листі ОСОБА_2. до СБ України у 2006 році, та  у заяві ОСОБА_2. до в.о. начальника СВБ ГУБОЗ МВС України від 28.09.2007 року, що зареєстрована 29.09.2007 року, є подібною за змістом.

У відповідності до наказу МВС України від 29.11.2007 року №1561 о/с за грубе порушення вимог ст.1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, що виразилось в недоотриманні законів України, нормативно-правових актів МВС та Присяги працівника ОВС України, полковника міліції ОСОБА_1 (згідно з наказом МВС України від 12.06.2007 року №757 о/с перебуває в розпорядженні Міністерства) звільнено  з ОВС України за п.64 «е»(за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Згідно із наказом від 18.12.2007 року №1686 о/с МВС України за п.п. «є»п.64 Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1, який знаходиться в розпорядженні МВС України, звільнено з органів внутрішніх справ, підстава: наказ МВС України від 29.11.2007 року №1561 о/с.

У вищезазначених наказах МВС України маються неточності і неузгодженості із правовими нормами.

Так, як видно, підставою звільнення у наказі від 29.11.2007 року №1561 о/с є підпункт «е»п.64 Положення, а в наказі від 18.12.2007 №1686 о/с року є підпункт «є»п.64 Положення.

Крім того, в силу п.п. «є»п.64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Відповідно до ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна -дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

 Згідно із ст.2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок -невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Стаття 7 Дисциплінарного статуту визначає обов'язки осіб рядового і начальницького складу.

Стаття 12 Дисциплінарного статуту встановлює  види дисциплінарних стягнень.

Стаття 14 Дисциплінарного статуту передбачає, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

В силу ч.15 ст.14 Дисциплінарного статуту звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Аналізуючи докази по справі, суд не знайшов обґрунтування, які пояснювали б на підставі чого до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з ОВС України.

Відповідачем у суді не доведено, що позивачем було вчинено будь-яке протиправне діяння, зафіксовано неналежне виконання ним службової дисципліни чи вчинено інше порушення.

Відповідач не надав підтверджень недотримання позивачем законів України, нормативно-правових актів МВС та Присяги працівника ОВС України, як зазначається у  наказі МВС України від 29.11.2007 року №1561 о/с.

Суду не представлено доказів, які б підтверджували наявність підстав для застосування крайнього заходу дисциплінарного впливу.

З цього можна зробити висновок, що відповідач у даному випадку застосував до позивача стягання, яке є крайнім заходом дисциплінарного впливу, за відсутності відповідних підстав, а тому всупереч  правовим нормам.

При цьому судом враховується, що з представлених позивачем копій документів, він з 04.06.2007 року по 10.06.2007 року, з 12.06.2007 року по 11.07.2007 року, з 20.11.2007 року по 30.11.2007 року перебував на лікарняному.

Враховуючи з'ясовані обставини та аналізуючи вище названі положення законодавства України, є підстави вважати, що оскаржувані рішення відповідача прийнятті без належної перевірки та поспішно і  ґрунтуються на припущеннях.

Однак рішення органу державної влади не може і не повинно ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

В силу ч.2 ст.19 Основного Закону відповідний суб'єкт владних повноважень повинен діяти згідно із Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, вище названі рішення відповідача не відповідають вимогам Конституції,  законів України, Дисциплінарному статуту органів внутрішніх справ України, що затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460-IV, Положенню про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідач в суді не довів правомірність відповідних рішень.

Суд вважає слушними вимоги позивача про визнання протиправними наказів МВС України від 29.11.2007 року №1561 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.»та від 18.12.2007 року №1686 о/с «По особовому складу»в частині звільнення його з органів внутрішніх справ України.

Обґрунтовано спростувати наведенні аргументи позивача представники відповідача в суді не змогли.

За таких обставин, позивач повинен бути поновлений на службі і призначений на відповідну посаду в МВС України.

З метою повного захисту прав, свобод та інтересів особи, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог і зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 на посаду, що рівнозначна посаді заступника начальника Департаменту внутрішньої безпеки -начальника територіального оперативного управління Департаменту внутрішньої безпеки у відповідності до вимог Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

В силу п.24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За наявних документів, суд позбавлений можливості вирахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, а тому вважає за необхідне зобов'язати відповідача виконати вищеназваний п.24 Положення.

Інших порушень вимог законодавства України судом не виявлено.

Як встановлено судом, позивачем не пропущений строк звернення до суду.

Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

З огляду на принцип диспозитивності в адміністративному судочинстві та заяву представника позивача про відмову від судового збору, є підстави вважати, що питання про розподіл судових витрат  вирішене.

У зв'язку із частковим визнанням протиправними рішень відповідача та зміною керівництва МВС України, що не приймало даних рішень, суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

 

постановив:

 

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Визнати протиправним і скасувати наказ МВС України від 29.11.2007 року №1561 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.»

 

Визнати протиправним і скасувати наказ МВС України від 18.12.2007 року №1686 о/с «По особовому складу»в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України.

 

Поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ  України в апараті Міністерства внутрішніх справ України з 18.12.2007 року.

 

Зобов'язати МВС України призначити ОСОБА_1 на посаду у відповідності до вимог п.40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114.

 

Зобов'язати МВС України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.12.2007 року по 23.05.2008 року згідно із п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114.

 

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в апараті Міністерства внутрішніх справ України та зобов'язання  призначення на посаді у відповідності до вимог п.40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР підлягає до негайного виконання.

 

В решті позовних вимог -відмовити.

 

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:                                                              Ю.І. Цвіркун 

 

Судді:                                                                      В.М. Кочан

 

                                                                                О.В. Кротюк