Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" грудня 2006 р. Справа № АС-14/435-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Парасочці Н.В.
за участю представників сторін:
позивача –не з’явився,
відповідача –Павленя Б.Л. –зав., Менькова В.І.- дов.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного
господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№4079С/3-9) на постанову господарського суду Сумськоїї області від 29 вересня 2006 року по справі № АС 14/435-06
за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,
м. Суми
до Обласного комунального підприємства «Ямпільська центральна аптека № 26»
про стягнення 4580,77 грн.
встановила:
Позивач, Сумське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача, Обласного комунального підприємства «Ямпільська центральна аптека № 26» штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 р. в сумі 4580,77 грн.
Постановою господарського суду Сумської області від 29 вересня 2006 р. по справі № АС 14/435-06 (суддя Миропольський С.О.) позов задоволено: стягнуто з Обласного комунального підприємства «Ямпільська центральна аптека № 26» на користь Сумського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції в сумі 4580,77 грн.
Відповідач, Обласне комунальне підприємство «Ямпільська центральна аптека № 26», з даною постановою господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати цю постанову та прийняти нову. Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови невірно застосовані норми Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що регулюють питання про стягнення штрафних санкцій. Як вважає відповідач, він здійснив всі передбачені названим Законом заходи щодо працевлаштування інваліда та звертався до компетентних органів з питання направлення йому на роботу інваліда, однак, його звернення залишені без задоволення.
Позивач, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, заперечує проти апеляційної скарги відповідача, вважає рішення господарського суду Сумської області по даній справі законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення. Позивач вважає, що судом повно та всебічно досліджені всі обставини справи, та всі необхідні докази, оскільки відповідачем у 2005 році не створено та не введено в дію одне робоче місце для працевлаштування інваліда у відповідності до вимог чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:
задовольняючи позовні вимоги позивача, місцевий господарський суд посилався на те, що відповідач, відповідно до поданої державної звітності «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» (форма №10-ПІ поштова-річна) за 2005 р. повинен був створити у 2005 р. 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 26 осіб), але фактично на підприємстві не працювало жодного інваліда, про що свідчить список інвалідів, який подається до звіту.
Матеріали справи свідчать, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (зокрема ст.ст. 17, 18, 19, 20 в редакції Законів № 204/94 ВР від 14.10.94р., № 2606-ІП від 05.07.01р., № 910-IV від 05.06.03р., № 1771-ІУ від 15.06.04р., № 2602-ІУ від 31.05.05р.), Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314, Порядком сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001р .та Положення про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно ч. 1 ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
У відповідності до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів діє у складі Мінпраці.
Відповідно до п. 10 «Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням по бажанню, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнагляд охорони праці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Державна служба зайнятості також веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК; щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Ст. 20 Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Крім того, слід зазначити, що неповідомлення органів працевлаштування інвалідів про кількість робочих місць не дає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій.
В свою чергу на підприємство покладається обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; ( Абзац третій пункту 14 в редакції Постанови КМ N 19 ( 19-2002-п ) від 10.01.2002).
Отже, на думку колегії суддів, чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з'ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що Державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялися, так само як і інваліди безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача. Крім того, матеріали справи свідчать, що відповідач відповідно до наказу по підприємству від 04.01.2005 року створив місце для працевлаштування інваліда, відповідні положення вніс до колективного договору та неодноразово звертався до компетентних органів з проханням направити в ОКП «Ямпільська центральна районна аптека № 26» для працевлаштування на створене робоче місце інваліда.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що органи, зазначені в ст.18 Закону не займалися скоординованим аналізом наявних інвалідів, яким необхідні робочі місця з урахуванням відповідної нозології, у зв'язку з чим, покладати відповідальність на відповідача за відсутність створеного та належно атестованого робочого місця для працевлаштування інвалідів на думку колегії суддів не можливо, так як вина підприємства позивачем не доведена.
На думку колегії суддів, позивач не довів і не надав відповідних доказів на підтвердження наявності обов'язку по сплаті штрафних санкцій, оскільки колегією суддів апеляційної інстанції встановлена відсутність вини з боку відповідача за не створення робочих місць для інваліда на своєму підприємстві у 2005 році.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова господарського суду Сумської області від 29 вересня 2006 року не відповідає нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв‘язку з чим підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 195, 198, 202 п.4), 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановила:
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.
Постанову господарського суду Сумської області від 29 вересня 2006 року по справі № АС 14/435-06 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Головуючий суддя
Судді