ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2009 року                                 Справа №2а-4133/08/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі

Головуючого - судді                                                       Костіва М.В.

з участю представників:

від позивача:  не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації про стягнення невиплаченої щорічної разової грошової допомоги  за 2006-2008 рр. в розмірі 3 580 грн. 00 коп.

  В позовній  заяві вважає, що їй всупереч вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та п.3 ст.22 Конституції України разова грошова допомога учаснику війни виплачувалась не в повному обсязі.

Відповідач у запереченні проти позову №3329 від 16.12.2008 року (вх. №26227 від 23.12.2008 р.) проти позову заперечує та вважає, що він здійснює лише виплату разової грошової допомоги, однак розпорядником таких коштів є Державне казначейство України. Відповідач також  просить застосувати термін позовної давності відповідно до ст. ст. 99, 100 КАС України, та розглядати справу без участі його представника.

Розглянувши матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон 3551), Рішеннями Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1року народження, є учасником війни, що підтверджується  відповідним посвідченням  серії  НОМЕР_1 від 20.02.2006 року.

Згідно із положеннями частини 5 статті 14  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, в редакції від 9 липня 2007 року - щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком , іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Згідно з частиною 1 статті 171 цього ж Закону - щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

А тому позивач, у відповідності до згаданої статті, правомірно визначила відповідача у даній справі, оскільки звернулася саме до того органу, на який законодавством покладено обов'язок виплачувати щорічну разову грошову допомогу.

В позовній заяві  позивач вказує, що у 2006 - 2008 роках грошова допомога їй виплачувалась не в повному обсязі, а саме: у 2006 році - 50 грн.00 коп. (ст. 30 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік»); у 2007 році - 55 грн.00 коп. (ст. 29 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік»); у 2008 році - 65 грн. 00 коп. (Постанова КМ України №183 від 12.03.2008 року «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до законів «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»).  Виплата вищевказаних сум підтверджується відповідачем у запереченні на позовну заяву.

Тобто, було занижено розмір встановленої разової грошової допомоги позивачу, та здійснено її часткову виплату за  відповідні періоди.   Таким чином, фактично одноразова грошова допомога позивачу виплачувалася лише частково.

Такі дії відповідача обумовлені тим, що законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися інші, ніж встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», розміри щорічної одноразової грошової допомоги.

Суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Згідно із статтею 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на  відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Враховуючи те, що позивач є учасником війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й   право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної разової грошової допомоги у відповідному розмірі.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які є учасниками війни, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які є учасниками війни.

 Таким чином, дії відповідача суперечать нормам Конституції України, зокрема тим, які не допускають звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Крім того, судом враховано рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (далі - Рішення). В рішенні, зокрема, зазначено, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема, учасникам війни в розмірі 55 грн. 00 коп., не відповідає Конституції України, тобто є неконституційною.   Враховано також   Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 , яким визнано такими, що не відповідають Конституції України підпункт 3 пункту 20 Закону України від 28.12.2007 року №107-VI, яким введено в дію нову редакцію ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». В пунктах 4 та 6 згаданих рішень  Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень законів, визнаних неконституційними.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією позивача щодо порушення її права на отримання грошової допомоги у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком, встановленому Законом № 3551-ХІІ.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 92 Кодексу адміністративного судочинства  для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивачу, як зазначено в позовній заяві, допомога у 2006-2007 роках виплачувалась не в повному обсязі, а відповідно до пункту 4 статті 17-1 Закону 3551  вона мала право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснювалась виплата допомоги, саме з цього моменту Позивач повинна була дізнатися про порушення свого права.

Позовна заява датована 06.10.2008 року, зареєстрована судом 09.10.2008 року. Таким чином, суд  погоджується з відповідачем про порушення строку звернення позивача  до суду щодо вимог виплати допомоги у 2007 році.

Відповідно ч.1.ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Як свідчать матеріали справи, позивач не звертався до суду з вимогою про поновлення пропущеного строку, а відповідач наполягає на їх застосуванні, що відповідно до ст. 100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Щодо вимог позивача про стягнення допомоги за 2008 рік, то такі належать до задоволення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

  На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 71, 99-101 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати  Управління праці та соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації (м. Яворів, вул. Шевченка, 8)  провести перерахунок щорічної до 5 травня разової грошової допомоги ОСОБА_1(Львівська область, Яворівський район, с. Старичі; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) як учаснику війни за 2008 рік, виходячи з 3 (трьох) мінімальних пенсій за віком, та здійснити відповідну додаткову виплату.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного  розгляду   справи.   Якщо   строк   апеляційного   оскарження   буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява   про   апеляційне   оскарження   та   апеляційна   скарга   подаються   до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив   оскаржуване   судове  рішення.   Копія   апеляційної  скарги   одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя     

                                            М.В. Костів

Повний текст постанови виготовлено 16.03.2009 року