справа № 2-382/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

18.03.2009 року.                 Франківський районний суд м.Львова

в складі:

            головуючого-судді                       Дякович О.В.

            при секретарі                           Пишик Х.Є.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення на його користь 6 340 гривень 50 копійок, у тому числі 2 485 гривень основного боргу, 2 049 гривень 45 копійок процентів за договором позики та 660 гривень 90 копійок індексації суми боргу за час прострочення.

Свої позовні вимоги, які були уточнені відповідною позовною заявою від 20 травня 2008 року, позивач мотивує тим, що 11 липня 2001 року ОСОБА_1  та відповідач ОСОБА_2 уклали між собою договір позики, відповідно до якого відповідач позичив у позивача 4 200 гривень. Договір був посвідчений у простій письмовій формі у вигляді розписки від того ж числа, в якій сума договору була зазначена у грошовому еквіваленті в іноземній валюті у розмірі 784 долара США, що на час укладення договору за офіційним курсом НБУ дорівнювало грошовій сумі, позиченій в позивача відповідачем. Строк повернення позики, а також проценти за укладеним договором позики у розписці не були зазначені.  25 травня 2004 року відповідачем було повернено позивачу частину боргу, яка становить суму в розмірі 1 715 гривень. Позивач вважає, що відповідач у відповідності до частини 1 статті 1048 ЦК України зобов»язаний сплатити йому проценти в розмірі облікової ставки НБУ в розмірі 2049, 45 гривень, на підтвердженням чого позивачем додано відповідний розрахунок.  

У судовому засіданні відповідач проти позовних вимог заперечив, покликаючись на те, що у травні 2004 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення йому суми боргу. Відповідачем та позивачем були проведені розрахунки, результатом яких стало досягнення взаємної згоди, що позичені позивачем кошти зараховуються взаємозаліком в рахунок спожитих позивачем в процесі здійснення виготовлення продукції на належному відповідачу підприємстві, електроенергії, газу, оренди обладнання та виробничого приміщення. Як пояснює відповідач, залишок боргу в розмірі 1715 гривень він повернув позивачу 25 травня 2004 року, про що отримав розписку цього ж числа.

У судовому засіданні представник відповідача позов заперечила  та пояснила, що на початку 2001 року відповідач з позивачем уклали угоду, відповідно до якої останній використовував виробниче приміщення та обладнання ТзОВ «Інброк» (директором якої є відповідач), для виготовлення неонової реклами, яку реалізовув та використовував кошти від реалізації на власні потреби. 11.07.2003 року ОСОБА_2 позичив гроші у ОСОБА_1 в сумі 784 долара США. ОСОБА_1 працював у приміщенні ТзОВ «Інброк» до кінця 2003 року. У травні 2004 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення боргу. Провівши відповідні розрахунки, вони дійшли згоди в тому, що ОСОБА_1 зарахував частину коштів-боргу шляхом взаємозаліку зараховуються  в рахунок спожитих ним у процесі виробництва електроенергії, газу, оренди обладнання та виробничого приміщення. Залишок боргу в сумі 1715 грн. відповідач повернув позивачу 25.05.2004 року, про що отримав від нього розписку. Отже, таким чином відповідач жодних коштів не винен позивачу. Крім того, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. В даному випадку термін позовної давності повинен обчислюватися з 26.05.2004 року. Отже, якщо позивач вважав, що його право було порушено, то міг звернутися до суду за захистом такого до 26.05.2007 року. Жодних поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не представлено, а тому просить відмовити в задоволенні заявленого позову у зв»язку із спливом строку позовної давності.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 повідомив те, що йому відомо про факт позики та обставини зі слів самого позивача. Особисто він не був присутній під час того, як відповідач позичав гроші та не бачив, як їх повертали.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні ствердив, що він є комерційним директором на фірмі «Інброк» з 1998 року. З ОСОБА_1 співпрацювали до 2001 року, коли він вперше заявив, що вирішив йти з фірми, та попросив повернути йому внесені кошти. Вони разом з ОСОБА_1 порахували його витрати за весь час, які склали 716 доларів США. На решту суми – 784 долари США ОСОБА_2 11.07.2001 року написав ОСОБА_1 розписку. Розписка була написана у його присутності, жодних претензій до розрахунків ОСОБА_1 не мав. З 2003 року ОСОБА_1 почав вимагати повернення грошей. Вони з ОСОБА_2 провели остаточні розрахунки, оскільки позивач працював на обладнанні і у приміщенні фірми до лютого 2002 року. Вони провівши остаточний розрахунок взаємозаборгованості, 25.05.2004 році віддали  1715 грн., про що ОСОБА_2 написав розписку від того ж числа. З розрахунками ОСОБА_1 погодився, однак на зустріч не приніс старої розписки, а пізніше незаконно використав її у суді.

Заслухавши пояснення позивача, відповідача, представника відповідача, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, оглянувши матеріали справи, доводи позовної заяви та уточнення, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних мотивів:

    Судом оглянуто в судовому засіданні та приєднано до матеріалів справи письмову розписку ОСОБА_1 про отримання від ОСОБА_2 1715 гривень 25 травня 2004 року. Як свідчить наведене в позовній заяві про уточнення позовних вимог від 30 травня 2008 року позивач факт повернення суми в розмірі 1715 гривень відповідачем не заперечувався.

    У відповідності до норми статті 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить 3 (три) роки.

    У відповідності до норми статті 261 ЦК України в випадку не визначення строку зобов»язання або визначення цього строку моментом вимоги, то перебіг строку позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред»явити вимогу про виконання зобов»язання. Відтак, враховуючи наявність розписки позивача про одержання у відповідача суми в розмірі 1715 гривень від 25 травня 2004 року, свідчить про те, що вимога позивача про сплату суми боргу не могла бути заявлена пізніше 25 травня 2004 року – дати виконання заявленої вимоги, а відтак перебіг строку позовної давності у справі розпочався 26 травня 2004 року, що встановлює граничний термін звернення позивачем до суду – 26 травня 2007 року.

    Відповідачем, у запереченні на позовну заяву заявлено про сплив позовної давності, що у відповідності до частини 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.

    Виходячи з наведеного, суд, керуючись ст.ст. 10,11,60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 257, 261 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити.

 Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду можу бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

Суддя                                                                           О.В.Дякович