№ 2-а-162/09

 П О С Т А Н О В А

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

      06 квітня 2009 року     Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді                   Дзюба Н.О.

при секретарі                         Мумчан Г.П.

      за участю

позивача                       ОСОБА_1

представника відповідача               ОСОБА_2

      розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської райдержадміністрації про визнання неправомірною відмови в перерахуванні щорічної допомоги на оздоровлення та стягнення недоотриманих сум за 2004-2008 рр., -

 В С Т А Н О В И В:

    02 березня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської райдержадміністрації про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2008 роки.  Він обґрунтовував свої вимоги тим, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, і має право у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Відповідач ухиляється від сплати йому вказаних коштів в повному обсязі, не враховуючи при цьому те, що розмір мінімальної заробітної плати для щорічної допомоги на оздоровлення визначається на момент виплати. В зв’язку з тим, що вказані дії відповідача є протиправними, просив стягнути на його користь з Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради  недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2004-2008 роки в розмірі 8793 грн. 30 коп. у відповідності до наведених у позові розрахунків.

      В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги, посилаючись на ті ж обставини, що і в позовній заяві.

    Представник відповідача – Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської райдержадміністрації,  позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що виплата позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення у 2004 році в розмірі 26 грн. 70 коп., а в 2005-2008 роках в розмірі по 100 грн. на рік здійснені у відповідності до вимог ст.ст. 48, 62, 63 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати  особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому враховувалось, що у відповідності до ст. 62 вказаного закону роз’яснення порядку його застосування проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання всіма органами виконавчої влади та суб’єктами господарювання. Згідно з п. 37 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дія ч. 4 ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинена на 2006 рік в частині виплат компенсацій і допомог  у  розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати. Ця ж норма була встановлена на 2007 рік пунктом 30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Тобто, компенсаційні виплати позивачеві призведені у встановлених урядом розмірах.

    Відповідно до п. 2 ст. 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено іншим обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Також згідно з п. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення є підставою для відмови у задоволенні позову та за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

      Представник заінтересованої особи в судове засідання не з’явився, надав суду заяву, в якій заперечував проти задоволення позову, оскільки вимоги позивача не основані на законі, а також просив розглянути справу за його відсутності.

      Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних  підстав.

      Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2), що підтверджується копією посвідчення серії                           А № 152877 від 18.11.1992 року, наявним у матеріалах справи, що не заперечується представником відповідача та відповідною довідкою.  

      Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від  28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі – ОСОБА_3 № 796-ХІІ) передбачена щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати щодо щорічної допомоги на оздоровлення визначається на момент виплати.

      Управлінням праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради позивачеві виплачена щорічна допомога на оздоровлення у 2004 році в сумі 26 грн. 70 коп., у 2005-2008 роках – по 100 грн.  

При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення Управління керувалося постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – постанова № 836), якою розмір щорічної допомоги для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії складав 26 грн. 70 коп., а з 2005 року – постановою Кабінету Міністрів України               № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - постанова № 562), якою розмір зазначеної допомоги учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії встановлений в розмірі 100 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначеними постановами №№ 836, 562 всупереч Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) встановлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії – 26,7 грн., та з 2005 р. для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії – 100 грн.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2004-2005 роки, 2007-2008 роки, а не постанови №№ 836, 562.

Крім того, згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу у відповідності до пункту 2 Указу Президента України «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27.06.1996 року (зі змінами) стосовно преюдиції  нормативних актів.

Конституція – ОСОБА_3 України і має найвищу юридичну силу, а тому суд приходить до висновку, що у зазначеній ситуації слід застосувати конституційні положення щодо пільг, компенсацій і гарантій, які Держава надає громадянам.

Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 26,70 грн. за 2004 рік, та 100 грн. за  2005, 2007 та 2008 роки слід визнати протиправними.

 При цьому суд враховує, що відповідно до Закону України від 20.12.2005 року                      № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати; відповідно до Закону України від 19.12.2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Але, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратило чинність, як таке, що визнано неконституційним в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати – абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Також суд бере до уваги рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, яким встановлено, що “зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає ст.ст. 1, 3, частині 2 ст. 6, частині 2 ст. 8, частині 2 ст. 19, чт. 21, 22 пункту 1 частини 2 ст. 92, частинам 1, 2, 3 ст. 95 Конституції України. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина”.

Що стосується виплати допомоги на оздоровлення за 2006 рік, то враховуючи наведені норми закону «Про державний бюджет України на 2006 рік», які до теперішнього часу не визнані Конституційним судом України неконституційними, то підстав для визнання дій відповідача в цій частині протиправними немає.

Законом України «Про Державний бюджет на 2004 рік» встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі: з 01.01.2004 року по 01.09.2004 року – 205 грн. на місяць, з 01.09.2004 року – 237 грн. на місяць.    

 Відповідно до ст. 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлений: з 01.01.2005 року – 262 грн. на місяць, з 01.04.2005 року – 290 грн. на місяць, з 01.07.2005 року – 310 грн. на місяць, з 01.09.2005 року – 332 грн. на місяць.

 Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з 01.01.2007 року встановлений розмір мінімальної заробітної плати 400 грн. на місяць, з 01.04.2007 року – 420 грн. на місяць, з 01.07.2007 року – 440 грн. на місяць, з 01.10.2007 року – 460 грн. на місяць.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» з 01.01.2008 року встановлений розмір мінімальної заробітної плати 515 грн. на місяць, з 01.04.200 8року – 525 грн. на місяць, з 01.10.2008 року – 545 грн. на місяць, з 01.12.2008 року – 605 грн. на місяць.

          Таким чином, з урахуванням вже отриманих позивачем виплат, розмір недоотриманої ним щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2005 роки, 2007-2008 роки складає 7243 грн. 30 коп. (237 грн.х5) + (332 грн. х 5) + (420 грн. х 5) + (525 грн. х 4) – (26,7 грн.+ 100 грн.+ 100 грн.+ 100 грн.).

    Суд вважає, що недоплативши позивачеві одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2004-2005 роки та 2007-2008 роки і відмовивши у перерахуванні і виплаті недонарахованої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення, відповідач діяв неправомірно, порушуючи норми Конституції України та Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Тому, визнавши вказані вище дії відповідача протиправними, слід зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради сплатити позивачеві вказану суму за рахунок Державного бюджету.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення (далі – головні розпорядники коштів). Таким чином, відповідач – Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської райдержадміністрації,  є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до ст. 48 спеціального Закону та приписів п.п. 1-3 Порядку використання коштів Державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 936 від 20.09.2005 року у управління праці та соціального захисту населення з'явився обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

      Тому, звернення з позовними вимогами до управління праці та соціального захисту населення щодо стягнення щорічної допомоги н а оздоровлення учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є обґрунтованими і саме цей відповідач зобов’язаний сплатити за рахунок Державного бюджету недоплачені суми допомоги, оскільки статтею 63 спеціального   Закону   фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України і Управління є розпорядником коштів Державного бюджету України.

    Крім того, суд вважає, що відповідач не пропустив строк давності при поданні позову, так як частиною 1 ст. 76 Закону України “Про використовування ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 08.02.1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров’ю особи, не обмежується строком давності.

      Керуючись ст.ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

      Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської райдержадміністрації про визнання неправомірною відмови в перерахуванні щорічної допомоги на оздоровлення та стягнення недоотриманих сум за 2004-2008 рр. задовольнити частково.

      Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської райдержадміністрації щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2005, 2007-2008 роки.

              Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської райдержадміністрації за рахунок Державного бюджету сплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2004, 2005, 2007, 2008 роки в сумі 7243 (сім тисяч двісті сорок три) грн. 30 коп.

    В решті позову відмовити.

              Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду  через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня складення постанови суду в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції, або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.  

          Суддя:

    Надруковано в нарадчій кімнаті.