ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

                  

17.01.07                                                                                           Справа  № 5/80-92А

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                  Якімець Г.Г.,

суддів:                                         Дубник О.П.,

                                                    Орищин Г.В.

при секретарі   Горбач Ю.Б.,

з участю представників:

від скаржника (відповідач-1) –Вензель С.А., Мисковець О.Ю.

від позивача  – Таран О.П.

від відповідача-2 –не з’явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Тигрес»від 21.11.2006 року вих.№171

на постанову господарського суду Волинської області від 19.10.2006 року (підписана 25.10.2006 року), суддя В.Л.Слупко

у справі №5/80-92А,

за позовом Луцької об’єднаної державної податкової інспекції, м.Луцьк

до відповідача 1 Приватного підприємства «Тигрес», м.Луцьк

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Долоніт», м.Київ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.08.2004 року та стягнення всього одержаного за договором

Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено.

Постановою господарського суду Волинської області від 19.10.2006 року по справі №5/80-92А позов Луцької ОДПІ про визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між ТзОВ „Долоніт" (продавцем) та ПП „Тигрес" (покупцем) від 02.08.2004 року та стягнення всього одержаного за договором задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 02.08.2004 року на суму 116988,28 грн. В стягненні із сторін вартості товару та суми оплати за товар відмовлено.

При винесенні постанови господарським судом Волинської області взято до уваги те, що рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 01.04.2005р. у справі №2-1481/3 визнано недійсними статут та установчий договір ТзОВ „Долоніт” з часу його реєстрації (з 27.07.2003р.), а також свідоцтво платника ПДВ - з дати його видачі (з 01.10.2003р.)  з підстав того, що ТзОВ „Долоніт” за юридичною адресою не знаходиться.

Поряд з цим, суд першої інстанції зазначає про те, що договір від 02.08.2004р., рахунок №85, податкова накладна №245 та квитанції до приходних касових ордерів не являються належними доказами, підтверджуючими здійснення господарської операції купівлі-продажу між ТзОВ „Долоніт" та ПП „Тигрес", а оформлені лише для придання видимості проведення операції купівлі-продажу з метою зменшення податкових зобов'язань по податку на прибуток та ПДВ приватним підприємством „Тигрес”, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції ПП «Тигрес»подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову господарського суду Волинської області від 19.10.2006 року по справі №5/80-92А скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Луцької ОДПІ про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.08.2004 року та стягнення всього одержаного за договором відмовити повністю.

Зокрема скаржник зазначає, що у 2004р. –на момент укладення оскаржуваного договору, ПП „Тигрес" не знало і не могло знати про те, що у 2005р. Голосіївський районний суд у м.Києві прийме рішення про скасування державної реєстрації ТзОВ „Долоніт”, а ДПІ у Голосієвському району рішення про скасування свідоцтва платника ПДВ з моменту його видачі.

Одночасно скаржник звертає увагу суду на те, що договір від 02.08.2004р. укладено ПП „Тигрес" з дотриманням вимог ст.ст. 202, 203, 207, 208 ЦК України, правочин вчинено у письмовій формі, підписаний сторонами, з боку ПП „Тигрес" директором Венцелем С.А., скріплений мокрими печатками.

ПП „Тигрес" отримавши від ТзОВ „Долоніт" рахунок №85, накладну №85 і податкову накладну №245 на товар, засвідчені мокрими печатками, видало Венцелю С.А. доручення №828947 на отримання і оплату тканини ТзОВ „Долоніт". За видатковими касовими ордерами № 58, № 59, № 60, № 61, № 68, № 69, № 70, № 75, № 76, № 77, № 80, № 81, № 168, Венцель С.А. отримав 116988,28грн. і вніс їх в касу ТзОВ „Долоніт", що стверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 154, № 156, № 157, № 158, № 159, № 162, № 168.

Скаржник вказує на те, що дану господарську операцію ПП „Тигрес" відобразило в бухгалтерському обліку проводками: Дт. 201 Кт.631 в сумі 97490,23грн. та Дт. 644 ПДВ Кт. 631 в сумі 19498,05грн., про що здійснено запис до головної книги та книги придбання. Сума рядків №№ 257, 258, 259, 262, 263, 265, 266, 267, 268, 269, 270, 271, №№ 273-291, 293 294, 301, 305, 310, 311, 319 дорівнює сумі 40527 грн., яка показана і дорівнює сторінці 10.1 і 17 декларації з ПДВ за 11 місяців 2004р. Доказ головна книга 2004р., книга придбання 2004р., акт перевірки №01526, в якому не встановлення порушень бухгалтерського обліку.

Дану господарську операцію ПП „Тигрес" відобразило в податковому обліку, що стверджується, записом № 305 за 16.09.2004р. в книзі придбання за 2004р, декларацією з ПДВ за грудень 2004р., декларацією з податку на прибуток за 3 квартал 2004р., поясненнями головного бухгалтера ПП „Тигрес".

Представники скаржника (відповідача-1) у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, просив постанову господарського суду Волинської області від 19.10.2006 року по справі №5/80-92А скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Луцької ОДПІ про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.08.2004 року та стягнення всього одержаного за договором відмовити повністю, з підстав наведених у апеляційній скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, проси суд відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що оскільки рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 01.04.2005р. у справі №2-1481/3 визнано недійсними статут та установчий договір ТзОВ „Долоніт” з моменту їх реєстрації, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що підстав у ПП "Тигрес", щодо віднесення до податкового кредиту 19498,05 грн. податку на додану вартість згідно податкової накладної, отриманої від ТзОВ «Долоніт»та віднесення до валових витрат 97490,23 грн. не було.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов’язковою, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача-2 сторін, за наявними в справі доказами.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні докази по справі, встановив наступне:

02.08.2004р. між ТзОВ „Долоніт" - продавцем в особі керівника Тимошенко О.В. та ГШ „Тигрес" - покупцем в особі директора Венцеля С.А. було укладено договір, згідно якого товариство „Долоніт” зобов'язалось продавати, а ПП „Тигрес” купити хутро штучне партіями згідно поданих заявок. Конкретна сума договору сторонами не обумовлювалась. Згідно п.2.2 договору заявка довільної форми на товар повинна містити найменування (асортимент) та кількість товару.

Відповідно до п.п. 2.6, 2.7, 2.8 договору доставка товару здійснюється транспортом продавця, здача-приймання товару проводиться на місці передачі за участю представників сторін, право власності на товар переходить з моменту прийняття товару покупцем, факт прийняття товару підтверджується накладними (товарно-транспортними накладними).

ПП „Тигрес" отримавши від ТзОВ „Долоніт" рахунок №85, накладну №85 і податкову накладну №245 на товар, засвідчені мокрими печатками, видало Венцелю С.А. доручення №828947 на отримання і оплату тканини ТзОВ „Долоніт". За видатковими касовими ордерами № 58, № 59, № 60, № 61, № 68, № 69, № 70, № 75, № 76, № 77, № 80, № 81, № 168, Венцель С.А. отримав 116988,28грн. і вніс їх в касу ТзОВ „Долоніт", що стверджується квитанціями до прибуткового касового ордера № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 154, № 156, № 157, № 158, № 159, № 162, № 168.

Також дану господарську операцію ПП „Тигрес" відобразило в бухгалтерському обліку проводками: Дт. 201 Кт.631 в сумі 97490,23грн. та Дт. 644 ПДВ Кт. 631 в сумі 19498,05грн., про що здійснено запис до головної книги та книги придбання. Сума рядків №№ 257, 258, 259, 262, 263, 265, 266, 267, 268, 269, 270, 271, №№ 273-291, 293 294, 301, 305, 310, 311, 319 дорівнює сумі 40527 грн., яка показана і дорівнює сторінці 10.1 і 17 декларації з ПДВ за 11 місяців 2004р. Доказ головна книга 2004р., книга придбання 2004р., акт перевірки №01526, в якому не встановлення порушень бухгалтерського обліку.

Дану господарську операцію ПП „Тигрес" відобразило в податковому обліку, що стверджується, записом № 305 за 16.09.2004р. в книзі придбання за 2004р, декларацією з ПДВ за грудень 2004р., декларацією з податку на прибуток за 3 квартал 2004р.

Актом планової документальної перевірки Луцької ОДПІ від 11.07.2006р. зафіксовано, що ПП „Тигрес" по декларації з ПДВ за грудень 2004р. включило до податкового кредиту ПДВ в сумі 19498грн. згідно податкової накладної №245 від 16.08.2004р., а до валових витрат віднесло суми, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 01.04.2005р. у справі №2-1481/3 визнано недійсними статут та установчий договір ТзОВ „Долоніт” з часу його реєстрації (з 27.07.2003р.), а також свідоцтво платника ПДВ - з дати його видачі (з 01.10.2003р.).  ТзОВ „Долоніт” за юридичною адресою не знаходиться.

Суд, заслухавши представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до  ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до вищезазначеної норми є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків за даною угодою. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали чи повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, суперечність її інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Пленум Верховного Суду України в пункті 6 Постанови №3 від 28.04.1978р. “Про судову практику в справах про визнання угоди недійсною” роз’яснив, що до  таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо. Умисел юридичної особи - сторони у договорі визначається умислом посадової особи, яка підписала (уклала) угоду від імені такої юридичної особи і яка мала такі повноваження на момент її підписання.

Умисел фізичної особи може бути доведено рішенням суду, або доказами про вчинення нею дій скерованих на досягнення мети завідомо суперечної інтересам держави та суспільства.

Із змісту спірного договору, не вбачається наявність у контрагентів, або хоча б в одного, мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а саме –умов щодо порушення порядку сплати податку на додану вартість.

Сторони за спірним договором на час його укладення були зареєстровані органами державної реєстрації і перебували на обліку в державних податкових інспекціях за місцем знаходження юридичної адреси, як платники податків та одержали свідоцтво на додану вартість, що свідчить про укладення договору правоздатними юридичними  особами. За наявними доказами вбачається, що умови договору щодо поставки товару однією стороною та оплати –другою стороною  виконані. Факт отримання товару відповідачем 1 підтверджується матеріалами справи.

Апеляційним судом при розгляді справи відзначено наступне:

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Судом не спростовані доводи відповідача 1 про те, що на момент здійснення господарських операцій обґрунтованість віднесення відповідачем до податкового кредиту, сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавець, тобто відповідач-2 перебував в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин покупець (відповідач-1) не може нести відповідальність як за несплату податків продавцем (відповідачем-2), так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Чинним на момент розгляду справи Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»було встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.1, ч.2 ст.18 Закону)

Оподаткування певної операції є наслідком цивільних правовідносин, за які настає відповідальність передбачена чинним законодавством, і порушення порядку сплати податків одного із контрагентів за угодою не може впливати, в даному випадку, на вирішення питання щодо недійсності спірного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення та виконання спірного договору відповідач 2 (ТзОВ «Долоніт») зареєстрований як платник податку на додану вартість згідно свідоцтва №37067612, виданого 01.10.2003 року.

Посилання суду першої інстанції на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 01.04.2005р. у справі №2-1481/3, яким визнано недійсними статут та установчий договір ТзОВ „Долоніт” з часу його реєстрації (з 27.07.2003р.), а також свідоцтво платника ПДВ - з дати його видачі (з 01.10.2003р.), не можуть бути підставою для визнання угоди недійсною, оскільки  позивачем не доведено наявність умислу у сторін при укладенні та виконанні спірної угоди.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що постанова  господарського суду Волинської області підлягає скасуванню

Керуючись ст.ст. 195,196,198,202,205,207,209 п.6,7 розділу VІІ КАС України, суд,

                                                          постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Тигрес»задоволити.

Постанову господарського суду Волинської області від 19.10.2006 року по справі №5/80-92А - скасувати, прийняти нову постанову.

В позові відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя:                                              Якімець Г.Г.

Судді:                                                                      Дубник О.П.

       

                                                                                 Орищин Г.В.